При здійсненні розподілу державної влади мова йде про найбільш повне наближення до ідеалу. Класична модель розподілу цієї влади на три гілки на сучасному етапі одержує все більше розповсюдження у модифікованому вигляді. Правління парламенту, імперське президентство, плебісцитарна диктатура є девіаціями, які необхідно розглядати як потенційно небезпечні для демократичної системи правління, ризикові, непередбачувані, утопічні, а отже, абсолютно несумісні (у контексті концепції розподілу державної влади та механізму його реалізації – системи стримувань і противаг) з планомірним і конструктивним розвитком суспільства.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що метою створення системи стримувань і противаг є реалізація принципу розподілу державної влади, а головне завдання і призначення цієї системи – забезпечення політичної стабільності та безперервність функціонування державної влади; узгодженість дій всіх гілок цієї влади, недопущення кризи діяльності державного механізму.

Складовими цієї системи є такі: баланс гілок державної влади як скоординоване прагнення до їх врівноваження з метою виключення домінування будь-якої з них, а також досягнення оптимальних результатів під час вирішення ними спільних завдань; взаємозалежність цих гілок влади, тобто взаємні обов'язки правового характеру, що стосуються гілок влади, кожна з яких наділена різними за своїм змістом повноваженнями; взаємодія гілок влади як їх взаємна діяльність під час вирішення спільних завдань, врегульованих правом, які здійснюються всіма гілками державної влади.

Система стримувань і противаг – це сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів, процедур, призначених для забезпечення реалізації принципу розподілу єдиної державної влади, недопущення домінування будь-якої гілки влади і досягнення динамічної стабільності між ними [13, с. 8-10].

Щоб уникати випадків неузгодженості взаємовідносин між законодавчою та виконавчою гілками влади в Україні, доцільно враховувати світовий досвід демократичних держав та свій власний, особливо в умовах проведення конституційної реформи 2004–2006 рр.

В умовах проведення конституційної реформи та переходу України від президентської до парламентської республіки роль і значення впровадження системи стримувань і противаг відіграє визначальну роль у процесі організації і функціонування державної влади.

Основною підставою для застосування згаданої системи є утворена Верховною Радою України, відповідно до ч. 6 ст. 83 Конституції України, постійно діюча коаліція депутатських фракцій, засади формування, організація діяльності та припинення якої встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України від 3 квітня 2006 р.

Згідно з ч. 9 ст. 83 Конституції України коаліція складається з депутатських фракцій у парламенті, до складу яких входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

На підставі виборів народних депутатів, що проводилися за пропорційною виборчою системою, до коаліції депутатських фракцій мали право увійти представники політичних партій, які подолали 3 % виборчий бар’єр, тобто Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, Народний Союз “Наша Україна” та Комуністична партія України.

Оскільки програмні положення цих партій різні, дуже важливим є те, щоб власні амбіції представників цих партій у коаліції не впливали на здійснення важливих повноважень загальнодержавного значення.

Саме з метою недопущення цього явища і застосовується система стримувань і противаг особливо на стадії організації діяльності коаліції.

Зазначимо, що основою її застосування, поряд з іншими складовими цієї системи, повинен бути компроміс, до якого вдаються члени коаліції при вирішенні, перш за все, питань загальнодержавного значення.

Під терміном “компроміс” (від лат. сompromissum) розуміється погодження між протилежними неоднаковими поглядами, досягнуте шляхом взаємних поступок [14, с. 346].

У системі стримувань і противаг, стосовно діяльності парламентської коаліції, компроміс, на наш погляд, повинен виявити себе певною мірою у відступі від жорсткої принциповості членів коаліції при вирішенні важливих питань політичного, державного, соціального характеру, а подекуди у непринциповості заради загальної згоди, необхідної для прийняття дійсно принципового і виваженого рішення.

На нашу думку, дієвість системи стримувань і противаг при прийнятті такого роду рішень передбачає перш за все врахування громадської думки, якою органи державної влади, на жаль, до останнього часу відкрито нехтували.

Між тим ще О.С. Пушкін свого часу писав: “відсутність громадської думки – це байдужість до всілякого обов’язку, справедливості, права й істини. Це цинічна зневага до думки і гідності людини” [15, с. 256].

Слід також відзначити, що система стримувань і противаг плідно спрацьовуватиме за умови добору людей, здатних до компромісів, виходячи з загальнодержавних інтересів, а не з особистих амбіцій. Це важлива проблема, оскільки протягом багатьох років існування незалежної України вищі посадовці держави здійснювали добір працівників на підставі кумовства, родинності, знайомства, належності до особистих друзів посадової особи тощо.

Це перш за все характеризувало досить негативно самих керівників держави. У зв’язку з цим, доцільно навести відомий висновок Ніколо Макіавеллі щодо таких осіб: “Про розум правителя судять перш за все з того, яких людей він до себе наближає” [16, с. 45-46].

Нарешті, підкреслимо, що сьогодні, в період проведення конституційної реформи, система стримувань і противаг може не спрацювати, якщо не буде своєчасно підведена під її організацію та діяльність надійна правова база.

Зважаючи на вищевикладене, перш за все вкрай необхідним є прийняття Верховною Радою України законів, які б визначали правовий статус коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а також повноваження парламентської опозиції як важливого каталізатора ефективної діяльності парламентської коаліції більшості.

Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА, 1997.

Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1997.

Corwin E.S. The Constitution & What it Means Today. – N.Y., 1963.

Burdeau G. Droit Constitutionnel et institutions politiques. – P., 1974.

Ладиченко В. Теоретико-правові засади поділу влади: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. / 12.00.01. – К., 1998.

Проблемы теории государства и права: Учеб. пособ. – М.: Проспект, 1999.

Австрийская Республика: Конституция и законодательные акты / Сост. Т.Г. Морща-кова; Под ред. и со вступ. ст. И.П. Ильинского. – М.: Прогресс, 1985.

Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты: Пер. с нем. / Сост. Т.Г. Морщакова; Под ред. и со вступ. ст. Ю.П. Урьяса. – М.: Прогресс, 1991.

Мишин А.А. Американская доктрина сдержек и противовесов и современность // Советсткое государство и право. – 1981. – № 7.

Лузин В.В. Президентская модель разделения властей (на примере США) // Государ-ство и право. – 1999. – № 3.

Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993.

American Politics Today, Manchester. 1982.

Силенко Л.М. Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб органі-зації та функціонування державної влади в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000.

Словарь иностранных слов / Государственное изд-во иностранных и национальных словарей. – М., 1954.

Пушкин А.С. Полн. собр. соч. – Т. Х. – М.: Худ. лит., 1958.

Макиавелли Николло. Государь. – М.: Планета, 1990.