У випадку, якщо працівник продовжує працювати і після закінчення терміну тимчасової роботи, тимчасовий трудовий договір автоматично трансформується в трудовий договір на невизначений термін. Тимчасові працівники мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за три дні. Для тимчасових працівників встановлені додаткові основи припинення трудового договору: а) у разі припинення роботи на підприємстві, в установі, організації на термін більше за один тиждень по причинах виробничого характеру, а також скорочення роботи в них; б) у разі нез'явлення на роботу протягом більш двох тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності [19]. У разах втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, а також коли законодавством встановлений більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні, за тимчасовими працівниками місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності, але не більш ніж до закінчення терміну роботи за договором; в) у разі невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 року). Тимчасові працівники, що уклали трудовий договір на термін до шести днів, можуть бути в межах цього терміну залучені до роботи у вихідні дні без дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації, а також до роботи в святкові дні. За роботу в ці дні інші дні відпочинку не надаються, а робота оплачується в одинарному розмірі. Трудовий договір з трудящим-мігрантом. У зв'язку з активними міграційними процесами, діяльністю спільних підприємств досить широке поширення отримала практика укладання трудових договорів з іноземними громадянами. При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі наступне. Згідно ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затверджене наказом Мінпраці України 5 травня 1993 року, передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадянинові або особі без громадянства, який збирається займатися в Україні трудовою діяльністю, при умові, що в країні (регіоні) відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України або по його дозволу обласними центрами зайнятості [19]. Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які будуть проходити професійне навчання або підвищувати кваліфікацію із залученням їх до роботи (стажуванню), направлених закордонними роботодавцями в Україну для виконання певного об'єму робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими і іноземними суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на працевлаштування є основою для видачі іноземному громадянинові візи на в'їзд в Україну. Дозвіл на працевлаштування не потрібно іноземним громадянам, які мають посвідчення на мешкання в Україні; мають статус біженця; керівникам представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, які зареєстровані в Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, і деяким іншим працівникам. Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений, але максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні з метою працевлаштування не може перевищувати 4 роки. Після перерви не менше 6 місяців процедура може бути повторювана. Особи, які прибули в Україну по приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу в Україні не мають, і дозвіл на працевлаштування їм не видається. Роботодавець протягом 3-х днів з моменту початку роботи іноземця зобов'язаний повідомити про це в Республіканський центр зайнятості, а після закінчення - дату закінчення роботи. У рамках СНД державами були укладені ряд угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 року 12 держав учасників, в тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в області трудової міграції і соціальному захисті трудящих-мігрантів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування працівників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних основах займаються оплачуваною діяльністю в країні працевлаштування, встановлює сторона працевлаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна з сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, документи про присвоєння звань, розряду, кваліфікації і інші необхідні документи і завірений у встановленому порядку на території сторони виїзду переклад їх на державну мову або на російську мову [19]. Трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), який вручається працівнику до виїзду на роботу. У трудовому договорі (контракті) повинні міститися всі основні реквізити роботодавця і працівника, професійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці і її оплати, тривалості робочого дня і відпочинку, умови мешкання, а також термін дії трудового договору, умови його розірвання, порядок відшкодування транспортних витрат. Якщо трудовий договір розірвуть в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності або штату працівників, то на працівника-мігранта розповсюджуються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони працевлаштування. У такому випадку працівник підлягає поверненню у бік виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного роботодавця (наймача) до іншого. Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхування і соціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціальною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 року і двосторонніми угодами) по законодавству країни працевлаштування. Трудовий стаж, в тому числі на пільгових умовах і по спеціальності, взаємно признається країнами. У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з країни працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить зведення про тривалість роботи і заробітній платі щомісячно. У разі смерті працівника роботодавець (наймач) організовує перевезення тіла і особистого майна померлого на територію країни виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати, інформує дипломатичне або консульське представництво цієї країни з наданням матеріалів про факт смерті. Подібного роду двосторонні угоди були укладені Україною з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдова і іншими державами. Трудовий договір про тимчасове заступництво. Порядок оформлення і оплати праці тимчасових заступників регулюється Роз'ясненням Госкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.65 р. № 30/39 "Про порядок оплати тимчасового заступництва" (із змінами від 11. 12.86 р.). Необхідно видати наказ про заступництво. Якщо мова йде про заступництво керівника підприємства, то штатним заступником вважається перший заступник керівника, наприклад, головний інженер. У такому випадку обов'язок першого заступника заміняти керівника передбачається в локальних нормативно-правових актах - статуті підприємства, посадової інструкції. Штатний заступник не отримує додаткової оплати при заступництві свого безпосереднього керівника. Що стосується всіх інших працівників, то вони мають право на отримання з першого дня заступництва різниці між їх фактичним окладом і окладом працівника, якого заміняють. Премії нараховуються на оклад працівника, що заміняється, без персональної надбавки (якщо вона передбачалася). У випадках, коли зарплата заступника за вказаний період з урахуванням різниці в окладах і премії буде менше його середнього заробітку по основній посаді, за ним зберігається колишній середній заробіток. Трудовий договір з працівниками на тимчасове виконання обов'язків по вакантній посаді. За загальним правилом тимчасове виконання обов'язків по вакантній посаді не дозволяється. Це можливе лише відносно посади, призначення на яку або укладання контракту по якій проводиться вищестоящим органом управління. Крім цього, заступництво обмежується певним терміном. Керівник підприємства зобов'язаний в термін не пізніше за один місяць від дня прийняття працівника подати до вищестоящого органу всі необхідні документи для його призначення на посаду. А цей орган в місячний термін повинен розглянути документи і ухвалити рішення. У разі не затвердження в посаді тимчасово виконуючому обов'язки працівнику повинна бути надана інша робота з урахуванням його кваліфікації. При відсутності такої роботи або при відмові працівника від запропонованої роботи він звільняється згідно із законодавством (зокрема, по угоді сторін, по скороченню штатів, з власного бажання і т.п.). 2.2 Організація роботи тимчасових працівників і службовців Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР № 311-09 від 24.09.74 "Про умови праці тимчасових робітників і службовців" тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), - до чотирьох місяців. Осіб, яких приймають на роботу тимчасовими робітниками і службовцями, має бути попереджено про це при укладенні трудового договору.