Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу

1.1 Еволюція поглядів учених на джерело і зміст інтелектуального капіталу

1.2 Класифікація та структура інтелектуального капіталу

1.3 Значення інтелектуального капіталу для економічного розвитку країни

2. Проблеми і перспективи розвитку інтелектуального капіталу в Україні

2.1 Проблеми нагромадження інтелектуального капіталу

2.2 Головні напрямки використання інтелектуального капіталу у процесі суспільного відтворення

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

У сучасному світі відбуваються важливі економічні трансформації, пов'язані з інтенсифікацією накопичення і використання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду, коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовий капітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає з робіт багатьох вчених-економістів, інтелектуальний капітал є стратегічним фактором економічного розвитку. Тема даного дослідження є актуальною, так як майбутнє України значною мірою залежить від потужності інтелектуального потенціалу, оскільки людство вийшло на шлях постіндустріального розвитку, коли конкурентоздатність країн визначається пріоритетами знань, інновацій та інформації. У порівнянні з обмеженими матеріальними ресурсами можливості людського інтелекту не обмежені, як не обмежені й можливості його використання.

Тому тема даної курсової роботи є визначення сутності інтелектуального капіталу, а також його формування та ефективного використання .

Головна мета дослідження -- дати характеристику головних чинників формування та раціонального використання інтелектуального капіталу, а також дослідити проблеми, які спричиняють неефективне використання даного капіталу. Об'єкт дослідження -- теоретико-методологічні та прикладні аспекти формування інтелектуального капіталу як фактора інтелектуалізації суспільства.

Основні завдання даної курсової роботи:

— дослідити різні підходи до визначення сутності інтелектуального капіталу;

— проаналізувати поняття та структуру інтелектуального капіталу;

— визначити роль інтелектуального капіталу для економічного зростання як підприємств так і держави в цілому;

— дати характеристику головним проблемам формування інтелектуального капіталу;

— визначити головні і найбільш перспективні напрямки використання інтелектуального капіталу.

Вагомий внесок у дослідження проблем інтелектуального капіталу, а саме у розкритті його сутності, структури, формування, розвитку та управління, зроблено у працях зарубіжних учених - Л. Едвінсона, В. Іноземцева, М. Мелоуна, І. Нонаки, П. Салівана, Т. Стюарта, Г Текючі, Д. Тіса, а також сучасних вітчизняних економістів - В. Базилевича, Г. Башнянина, О. Бутніка-Сіверського, В. Гейця, О. Кендюхова, А. Чухна та ін. Однак сучасний економічний розвиток потребує пошуку нових підходів до визначення інтелектуального капіталу і окреслення його структури. Дотепер є невирішеними основні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом, визначення критеріїв і розробка методів ефективного використання даного ресурсу. Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуального капіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.

Це спонукає до досліджень у цьому напрямі, пошуку компромісних рішень, практичне використання яких стало б фундаментом для забезпечення розвитку не тільки інтелектуального капіталу на підприємстві , але й інтелектуального потенціалу України на міжнародному рівні.

Курсова робота складається з вступу, 2 розділів,висновку,списку використаної літератури, а також додатків.

1. Теоретичні основи дослідження інтелектуального капіталу

1.1 Еволюція поглядів учених на джерело і зміст інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал - відносно нова категорія, активне вивчення якої почалося останнього десятиліття ХХ сторіччя. Термін " інтелектуальний капітал" було впроваджено у науковий оборот Дж. Гелбрейтом у 1969 році, а визнаними в усьому світі піонерами його вивчення вважаються Л. Едвінссон, член ради директорів шведської фінансової корпорації "Скандія", і фахівець із " віртуальних" компаній М. Мелоун. Завдяки їхнім зусиллям з'явилася 1997 р. не тільки книга про інтелектуальний капітал, але і представлений 1995 р. на основі великих досліджень річний звіт щодо визначення вартості інтелектуального капіталу та етапів управління ним, а саме:

- ініціації (етапи усвідомлення організацією потреби вивчення інтелектуального капіталу, виявлення та ідентифікації пов'язаних з цим проблем);

- виміру (етап розробки системи показників виміру інтелектуального капіталу);

- лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до нової стратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);

- технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, комунікацій, покликаного покращити використання інтелектуального капіталу);

- капіталізації (етапи використання пакета організаційних технологій як об'єктів інтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);

- майбутнього (заключний етап ревізії задіяного інтелектуального капіталу з метою подальшого розвитку та впровадження інновацій, викликаних зміною господарювання) [17, c. 15-16].

Перш ніж досліджувати інтелектуальний капітал потрібно дати характеристику самого поняття "капітал". Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. Відтак розуміння капіталу постійно розширюється, виходячи за межі свого початкового змісту. У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а і як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва. Інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.

II. Інтелектуальний капітал -- нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

III. Соціальний капітал -- капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. На відміну від матеріалізованого фізичного капіталу та невіддільного від індивіда людського капіталу, соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків, які використовуються для інформації, навчання, формування правил поведінки та репутації, заснованих на порядності, надійності, послідовності, лояльності, чесності, відкритості, дотриманні загальновизнаних морально-етичних цінностей [1, c. 293-295]

Водночас людський, інтелектуальний та соціальний капітали не є відокремленими і незалежними активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв'язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного. З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першовартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу для аналізу капіталу як економічної категорії.

Таким чином, широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал -- самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.

Безумовно, інтелектуальний капітал (від лат. Intellectuаlis capitalis - розумовий головний або головні пізнання) - це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, характерну лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та багато векторність прояву, що визначається механізмом його функціонування [19,c. 112].

Розглянемо різноманітні підходи до сутності поняття ,,інтелектуальний капітал"(див. додаток А).

Представники першого підходу (В. Садовський, Є. Стеценко, Б. Леонтьєв, В. Іноземцев, Л. Мельник та ін.) трактують дану категорію як сукупність цінностей. Так, В. Садовський і Є. Стеценко розуміють під інтелектуальним капіталом знання, навики, досвід, які є невід'ємні від їх носія - живої людської особи ; Б. Леонтьєв трактує дане поняття як вартість усіх наявних інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами. В. Іноземцев під терміном "інтелектуальний капітал" розуміє інформацію і знання, які відіграють роль "колективного мозку", що акумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства.

Л. Мельник визначає дане поняття як розумові здібності людей у сукупності зі створеними ними матеріальними та нематеріальними засобами, які використовуються в процесі інтелектуальної праці. Таким чином, із позиції сукупності цінностей інтелектуальний капітал розглядається як актив, що володіє здатністю приносити дохід.

У рамках другого підходу досліджують дану категорію такі науковці, як А. Василик, Л. Едвінсон, С. Алберт, К. Бредли. А. Василик розуміє під інтелектуальним капіталом авансовану інтелектуальна вартість, що в процесі свого обігу та кругообігу приносить додаткову вартість . Л. Едвінсон трактує дане поняття як знання, яке можна конвертувати у вартість, перетворити на прибуток та оцінити. С. Алберт і К. Бредли під терміном ,,інтелектуальний капітал" розуміють процес перетворення знань і нематеріальних активів у ресурси, які дають конкурентні переваги окремим особам, фірмам, державам. Таким чином, із позиції процесу сутність інтелектуального капіталу полягає в його здатності до відтворення, у можливості залучення інтелектуального капіталу в процес кругообігу, в якому здійснюється його виробниче споживання.