На початку ХХІ ст. людство стало свідком інформаційної революції, коли на перший план вийшли такі поняття, як "інформаційне суспільство", "нова економіка", "економіка знань та інновацій", "управління знаннями", першоосновою яких є інтелект, ідеї та інновації. У світі відбувається стрімкий процес економізації науки та інтелектуалізації економіки. Найціннішим стратегічним ресурсом і провідною конкурентною перевагою сучасного суспільства є ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція потребує нових ідей, високоякісної продукції, постійних інновацій, а тому без залучення інвестицій в науку не можливо вести мову про економічний розвиток, не кажучи вже про економічне лідерство. Саме наукоємні галузі економіки дозволяють державі отримувати продукцію, яка відповідає світовим стандартам, підвищують науковий потенціал і позитивно впливають на добробут країни і покращують життєвий рівень населення. На сучасному етапі розвитку інформаційні технології визначають перспективи майбутнього й утвердження нового технологічного способу виробництва, коли головним чинником трансформації суспільств є використання інтелектуального капіталу, що визначає конкурентоспроможність економічних систем і є одними із основних ресурсів розвитку. Сьогодні не лише рівень розвитку матеріального виробництва характеризує економіку постіндустріальних країн, а саме інтелектуальний капітал і його здатність відповідати вимогам ринкової економіки. Зі швидким поширенням сфери застосування комп'ютерних технологій значного розвитку набули телекомунікаційні засоби[4,c.130-131]. Ставку на інтелектуальний капітал як головний фактор розвитку економіки нині зроблений в більшості країн світу. Витрати на науку становлять значні суми, що забезпечило скорочення в таких країнах низько конкурентних галузей (чорної металургії, хімічної, текстильної промисловості) і швидкий розвиток нових наукоємних виробництв, які під впливом наукових розробок відповідно до ринкового попиту стають потужними підприємствами. Цінність інтелектуального капіталу визначається конкурентною стратегією розвитку підприємства, націленістю такого капіталу на майбутні вигоди, що й визначає його вартість. Існує пряма залежність стану національної економіки від інтелектуального потенціалу, ступеню використання якого, темпи та масштаби росту визначають рівень економічного розвитку суспільства, правовий і соціальний статус країни у світовому співтоваристві. При визначенні місця певної держави у світовій спільноті першочерговою є її здатність використовувати сучасні технологій для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта - фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу. Інтелектуальний капітал - це не тільки сила, а й велике багатство. В сучасному економічному середовищі, заснованому на знаннях, інтелектуальна власність є найважливішим активом підприємства. Саме інтелектуальна власність має стати в Україні тією рушійною силою, яка сприятиме розвитку економіки країни та виходу на світовий ринок поряд із провідними державами, буде гарантією економічної, політичної і соціальної безпеки. Зараз Україні треба стати на бік високорозвинутих країн і йти шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, в іншому ж випадку наша держава буде відкинута на периферію світового економічного і соціального розвитку.



2. Проблеми і перспективи розвитку інтелектуального капіталу в Україні

2.1 Проблеми формування інтелектуального капіталу в Україні

Сьогодні та в найближчому майбутньому капітал в його інтелектуальній формі постає головним чинником виробництва, чинником, який має необмежений потенціал. У сучасному суспільстві інтелектуальний капітал -- це основа багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, постаючи ключовим ресурсом їхнього розвитку. У процесі створення, трансформації і використання інтелектуального капіталу беруть участь комерційні підприємства, державні і суспільні установи й організації, тобто всі суб'єкти ринкових відносин.

В останні роки в усьому світі спостерігається зростання інвестицій в інтелектуальні ресурси (людські), що є основною характерною ознакою інтелектуальної економіки. Як свідчать аналітичні данні Світового банку, майже 2/3 світового багатства зосереджено в інтелектуальному капіталі. Значну частину становлять знання й інтелектуальні можливості персоналу нової інтелектуальної економіки.

Відбулося переорієнтування економіки таких країн, як Австрія, Франція, Норвегія, Канада, Німеччина та інші, на виробництво й використання сучасних знань, інтелектуального потенціалу. Таким чином, інтелектуальний капітал забезпечує понад 50% зростання національного багатства цих країн, обумовлює становлення та розвиток інтелектуальної економіки.

Одним з основних зовнішніх факторів ефективного формування, розвитку та управління інтелектуальним капіталом є рівень забезпечення країни швидкісними міжнародними комунікаціями. За рівнем інтернетизації перше місце посідають Ісландія, Швеція, Норвегія і США (відповідно 44,6; 40,4; 36,2 та 21%). У ході дослідження виявлено, що однією з головних особливостей інтелектуальної економіки є збільшення частки інтелектуальних послуг, пов'язаних із наданням інформації. Сьогодні вони становлять 2/3 від загального обсягу послуг. Оцінюючи показники індексу технологічного розвитку, що характеризують відповідність вимогам інтелектуальної економіки, сучасний економічний стан Україна не відповідає ані потребам, ані потенціалу держави з інтелектуальною економікою. Але необхідно визначити пріоритетним напрямом розвитку України як сучасної держави розвиток і становлення інтелектуальної економіки.

Для України питання розвитку інтелектуального капіталу та перехід до інтелектуальної економіки особливо загострюється через економічну ситуацію, що характеризується як кризисне явище. Економіка Україні дедалі більше стає залежною від інтелектуального капіталу розвинених держав. Відсутність глобальної дієвої стратегії розвитку й упровадження результатів інтелектуальної діяльності в економіку визначає її як країну третього світу. Лише своєчасна та якісна модернізація існуючих в Україні виробничих потужностей при активній участі інтелектуального капіталу та мобілізована взаємодія всіх ресурсів здатні забезпечити ефективний перехід до інтелектуальної економіки, що, у свою чергу, підвищить суспільний рівень та добробут населення країни [2, c. 233 ].

Серед факторів, що сприяють функціонуванню інтелектуального капіталу в рамках конкретної економічної системи, можна виокремлити наступні:

1) робоча сила;

2) нематеріальні активи: інтелектуальні здібності, інтелектуальний потенціал, інформаційний ресурс, інтелектуальна власність;

3) фінансово-інноваційний капітал;

4) високі технології, інформаційні технології.

Крім перерахованих вище чинників, на структуру інтелектуального капіталу та ефективність його відтворення істотно впливає низка зовнішніх факторів: рівень розвитку інформаційного середовища, наявність сучасної ринкової інфраструктури, характер державної економічної політики, стан інституційного, правового, інноваційного середовища, науково-технічні, геоекономічні та інші умови руху капіталу.

Для інноваційного розвитку економіки України об'єктивною необхідністю є нарощення людського капіталу. Взагалі формування інтелектуального капіталу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних суперечностей в суспільстві. Прикро та парадоксально, але останнім часом простежується зменшення людського інтелектуального потенціалу в Україні, яке викликане такими факторами, як:

- світова економічна криза та, зокрема, криза національної економіки;

- стагнація виробництва, безробіття, незатребуваність кваліфікованої робочої сили;

- зниження добробуту та життєвого рівня населення регіонів та в цілому по всій країні;

- недостатнє фінансування освіти та науки в Україні, а тому неможливість ефективного розвитку, проведення та впровадження в практику наукових досліджень;

- еміграція населення, передусім з вищою освітою, в пошуках вищих заробітків;

- погіршення стану здоров'я працівників та неможливість ефективної віддачі;

- відсутність фінансових ресурсів та зменшення частки промислових підприємств;

- нерозуміння керівниками, підприємцями та роботодавцями необхідності створення належних умов праці, постійного підвищенні кваліфікації, сприяння відпочинку працівників та відповідної оплати праці.

Світовий перехід більшості розвинених країн до інтелектуальної економіки зумовив визначення основних показників інтелектуалізації, тобто інтелектуального капіталу. До них відносяться: інноваційність країни - комерціалізація інтелектуальних продуктів, їх інтенсифікація (загальна величина науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, їхня частка у ВВП); витрати на розвиток інтелектуального капіталу країни; кількість патентів,зареєстрованих у тріаді патентних держав (Європа, США, Японія), у розрахунку на один мільйон населення; коефіцієнт винахідливості населення; місткість ринку знань і динаміка міжнародного обміну знаннями; міжнародна співпраця у сфері науки та високих технологій; кількість іноземних студентів у національних ВНЗ; частка венчурного фінансування у ВВП; якість людського капіталу - показники системи освіти, охорони здоров'я,частка науковців у загальній кількості зайнятих; міграція висококваліфікованих працівників; рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури - інформаційно-комп'ютерних і телекомунікаційних технологій [2, c.232-234].

Наукові кадри та кількість організацій

Таблиця 2.1.

Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки

Чисельність науковців, осіб

Чисельність докторів наук в економіці України, осіб

Чисельність кандидатів наук в економіці України, осіб

1995

1453

179799

9759

57610

1996

1435

160103

9974

58132

1997

1450

142532

10322

59332

1998

1518

134413

10446

59703

1999

1506

126045

10233

59547

2000

1490

120773

10339

58741

2001

1479

113341

10603

60647

2002

1477

107447

11008

62673

2003

1487

104841

11259

64372

2004

1505

106603

11573

65839

2005

1510

105512

12014

68291

2006

1452

100245

12488

71893

2007

1404

96820

12845

74191

2008

1378

94138

13423

77763

2009

1340

92403

13866

81169

Згідно даних табл. 2.1, в Україні станом на 2009 рік зменшилась кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки, в тому числі численність науковців і навпаки збільшилась чисельність докторів та кандидатів наук в економіці України. Тому можна зробити висновок, що дана тенденція є негативною, так як для України вигіднішим і правильнішим є збільшення чисельності науковців.

Таблиця 2.2. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт

Всього, у фактичних цінах

У тому числі

Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП

фундаментальні дослідження

прикладні дослідження

розробки

науково-технічні послуги

млн.грн.

%