Останнім часом на міжнародній арені виникають проблеми екстрадиції осіб, які вчинили злочини неполітичного характеру, але набули статусу політичного біженця у таких країнах як Англія, США тощо. Але виходячи з міжнародних норм, не може бути наданий політичний притулок особі, яка переслідується за загальнокримінальні злочини. У ст. 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957р. йдеться про те, що видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку із яким особа запитується, розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. А у ст. 14 Загальної декларації прав людини 1948р. зазначається, що право притулку не може бути використаним у випадках переслідувань особи за вчинення неполітичного злочину, або діяння, яке суперечить цілям та принципам Організації Об'єднаних Націй.

Березняк В.С., виходячи із викладеного, пропонує при укладанні двосторонніх договорів необхідно вказувати норму при якій держава, що отримала запит щодо екстрадиції особи, яка вчинила загальнокримінальний злочин, не може розцінювати особу як політичного біженця та надавати такій особі політичного притулку Березняк В.С. Проблемні питання інститутів політичного притулку та екстрадиції в Україні // Юридичний журнал. - 2006. - № 1. - C.49-53..

Розділ 2

Порядок набуття та припинення правового статусу біженців в Україні

Статус біженця в Україні може отримати особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. У статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" зміст терміна "дитина-біженець" узгоджується з визначенням "біженець", яке наводиться у статті 1 Закону України "Про біженців", оскільки термін "біженець" є родовим поняттям. Статтею 31 Закону України "Про охорону дитинства" на державу в особі уповноважених органів покладено обов'язок вживати необхідних заходів щодо забезпечення захисту дітей-біженців на території України Закон України “Про охорону дитинства” - від 26.04.2001 р. № 2402 -111..

Відповідно до Закону України "Про біженців", іноземці або особи без громадянства, які мають намір набути статус біженця й перетнути у встановленому порядку державний кордон України, зобов'язані протягом п'яти робочих днів подати до відповідного органу міграційної служби заяву про надання їм такого статусу. У разі незаконного перетинання державного кордону України з метою набуття статусу біженця вони повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через її уповноваженого чи особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявою про надання їм статусу біженця та з обґрунтованим поясненням свого незаконного перетинання державного кордону України. Якщо в іноземців або осіб без громадянства відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Такі особи повинні бути направлені Державною прикордонною службою України до органу міграційної служби Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. -- 2001. -- № 25..

Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і під час такого перебування в державі їх громадянської належності чи державі постійного проживання виникли умови, внаслідок яких вони не можуть повернутися назад і мають намір набути в Україні статус біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.

Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням встановленого порядку, приймаються до розгляду з письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо іноземці або особи без громадянства не могли з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі відсутності поважних причин для порушення встановленого порядку подання такої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Щодо того кому не можна надавати статусу біженця вчені мають різні думки. Зокрема Березняк В.С. вважає, що доцільним було б викласти норму ст. 10 Закону України «Про біженців» у наступній редакції: «статус біженця не надається особі, яка вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначають міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України з урахуванням національного законодавства України» Березняк В.С. Екстрадиція осіб, які засуджені за вчинення злочинів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. - К:. Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України 2005. - С.44-50;.

Професор І.П. Голосніченко зазначає, що статус біженця не надається іноземцю або особі без громадянства:

· яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства й людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

· яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

· яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

· стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону України "Про біженців", відсутні;

· яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій державі;

· яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній державі Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. - К.: ГАН, 2005. - 232 с..

Дія цих положень не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Щодо останнього, то за визначенням статті 1 Закону України "Про біженців" третя безпечна країна -- це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

· дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

· дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховуючи принцип невислання;

· має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця й надають притулок;

· забезпечить особі ефективний захист проти вислання та можливість звертатися за притулком і користуватися ним;

· погоджується прийняти особу й забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. -- 2001. -- № 25..

Як свідчить європейський досвід, для сприяння практичного застосування поняття "третя безпечна країна" більшість держав Європейського Союзу уклали дво- чи багатосторонні договори про ре-адмісії з деякими східноєвропейськими та африканськими державами, оскільки через них пролягають шляхи біженців до ЄС і вважається, що в цих державах шукач притулку може про нього клопотатися. Таким чином, угоди створюють перешкоду біженцям досягти території держави -- учасниці ЄС, хоча пояснюється це тим, що сторони домовилися не допустити одночасного звернення із заявою про надання статусу біженця до кількох держав чи після відмови в одній або кількох країнах (вибір притулку).

Нині законами України ратифіковано угоди між Кабінетом Міністрів України та урядами Латвійської Республіки (10 лютого 1998 року), Республіки Узбекистан (13 вересня 2001 року), Республіки Болгарія (7 березня 2002 року) про приймання та передачу осіб, які перебувають на територіях обох держав нелегально.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, які стали підставою для отримання статусу біженця.

Юридичним документом, що підтверджує надання статусу біженця, є посвідчення біженця. На виконання статті 5 Закону України "Про біженців" Постановою Кабінету Міністрів України № 1527 від 11 жовтня 2002 року затверджено Положення про посвідчення біженця.

Посвідчення біженця -- паспортний документ, який посвідчує особу його власника та підтверджує факт надання їй в Україні статусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених законами України, в тому числі Законом України "Про біженців" Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. -- 2001. -- № 25.. Цей документ видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія зазначеного посвідчення продовжується.

Посвідчення біженця видається іноземцю або особі без громадянства, які досягли 16-річного віку, органом міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статусу біженця.

Дитині, яка розлучена із сім'єю і якій надано в Україні статус біженця, посвідчення видається до досягнення нею 16-річного віку.

Порядок заповнення посвідчення біженця визначається Державним комітетом України у справах національностей та міграції за узгодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством закордонних справ України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України.

Посвідчення біженця може вилучатися або визнаватися недійсним відповідно до Закону України "Про біженців" або в інших випадках, передбачених законодавством України.

Посвідчення біженця є підставою для реєстрації біженця в органі внутрішніх справ за місцем його проживання.

Умови втрати і позбавлення статусу біженця регламентовані у статті 15 Закону України "Про біженців" Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. -- 2001. -- № 25..

Професор Коломоєць Т.О. стверджує, що статус біженця втрачається, якщо іноземець або особа без громадянства:

· добровільно знову скористалися захистом держави громадянської належності (підданства);

· набули громадянство України або добровільно набули громадянство, яке мали раніше, або набули громадянство іншої держави й користуються її захистом;