· добровільно повернулися до держави, яку вони залишили чи за межами якої перебували внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства, може повернутися до держави свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують, -- за винятком, що біженець може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до держави свого попереднього по стійного проживання;

· отримали притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій державі;

· не можуть більше відмовлятися від користування захистом держави своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких було надано статус біженця, більше не існують, -- за винятком, що біженець може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом держави своєї громадянської належності Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Підручник. - Київ: „Істина”, 2008..

Іноземець та особи без громадянства позбавляються статусу біженця, якщо вони займаються діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

На питання щодо того чи може біженець бути висланий до країн де йому загрожує небезпека на сьогодні є однозначна відповідь, - ні. Зокрема Колпаков В. К. вважає, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн: а) де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання; б) де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; в) з яких він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. -- К.: Юрінком - Інтер, 2003. - 544 с..

Слід зазначити, що вказане не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

Також Колпаков В.К. зазначає, що особа, яка має статус біженця може: а) його втратити чи б) бути його позбавлена.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця від дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути: а) особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, б) клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади. Підставою для подання про позбавлення статусу біженця може бути лише клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. -- К.: Юрінком - Інтер, 2003. - 544 с..

Битяк Ю.П. зазначає, що іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця чи у наданні статусу біженця, або втрату чи позбавлення статусу біженця, повинні залишити територію України в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні Би-тяк Ю.П., Гаращук В.М., Дьяченко О.В. Адміністративне право України: Підручник // За ред. Ю. П. Битяка. -- К.: Юрінком - Інтер, 2005. -- 544 с..

Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про біженців» також регулює питання висилання або примусового повернення біженців до країн де їм загрожує небезпека. Зокрема ст. 3 Закону України «Про біженців» встановлює норми, котрі забороняють висилання або примусове повернення біженця до країни, із якої він прибув та де його життю або свободі загрожує небезпека. Біженець не висилається та примусово не повертається у випадках:

а) якщо його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання;

б) якщо він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або із якої його може бути вислано або примусово повернуто до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 року // Офіційний Вісник України. -- 2001. -- № 25..

Зокрема, у Швейцарії такими умовами можуть бути: ризик для життя або фізичного здоров'я, а також небезпека для психічного здоров'я, що є наслідком нестерпного тиску, певні мотиви втечі із країни, пов'язані із статевою належністю.

Дане положення закріплюється у багатьох договорах про екстрадицію в якості підстав відмови у екстрадиції Тимчик Г. Деякі аспекти правового статусу політичних біженців в Україні // Юридичний журнал. - 2004. - № 5. - С.63-66..

Окрім того, разом із цим виникає питання правового регулювання повернення на батьківщину громадян України, які отримали статус біженця в іншій державі. У цьому випадку необхідно прийняти таку норму: «громадяни України не можуть бути позбавлені права повернутися на батьківщину».

Однак існують випадки коли біженців можуть примусово висилати з країни. Зокрема статті 32, 33 Конвенції про статус біженців 1951 р. містять норми, які передбачають вислання біженців із країни. Зокрема, біженець може бути висланий з держави із міркувань державної безпеки або громадського порядку (ч. 1 ст. 32), або, якщо біженець є суспільно небезпечним і становить загрозу безпеці країні, у якій він знаходиться, або є засудженим чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 33) Конвенція про статус біженців 1951 року // Офіційний Вісник України. - 2002. - № 5. - С. 178..

Розділ 3

Особливості правового статусу біженців в Україні: права, обов'язки та гарантії реалізації

Питання, пов'язані з біженцями, регулюються Конституцією України, Законом України "Про біженців", іншими нормативно - правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про біженців", застосовуються правила міжнародного договору.

Низкою міжнародних правових документів установлюються й визначаються засади правового статусу біженців. До найважливіших із них належать Конвенція ООН про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протокол щодо статусу біженців, від 31 січня 1967 року, які стали частиною національного законодавства України після того, як Законом України від 10 січня 2002 року відбулося приєднання до цих міжнародних актів.

Закон України "Про біженців", виходячи із загальних засад, які закріплені у статтях 1, 3, 8, та положень Розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, встановив правовий статус для окремих категорій іноземців та осіб без громадянства:

· тих, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

· тих, яким надано статус біженця в Україні;

· тих, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, у наданні статусу біженця та які втратили або позбавлені статусу біженця.

Іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, мають право на:

· тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України (відповідно до пункту 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 28 січня 1997 року, особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з громадянами України);

· проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців (місце тимчасового розміщення осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано в Україні статус біженця);

· правову допомогу.

Як зазначає професор Голосніченко І.П., іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов'язані:

· подавати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця;

· у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному територіальному органі Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;

· проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

· з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

· повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно - територіальної одиниці України (система адміністративно - територіального устрою України визначена положеннями частини першої статті 133 Конституції України), на яку поширюються повноваження цього органу Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Навчальний посібник. - К.: ГАН, 2005. - 232 с..

Відповідно до статті 13 Закону України "Про біженців" Міністерством охорони здоров'я України наказом № 82 від 4 березня 2002 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2002 року за № 379/6667) затверджено Порядок проведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженців.

Таке обов'язкове медичне обстеження здійснюється за направленням органів міграційної служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у лікувально - профілактичних закладах, визначених Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, органів охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Обов'язкове медичне обстеження таких осіб здійснюють лікарі - спеціалісти: терапевт, педіатр (для дітей), акушер - гінеколог (для жінок). За необхідності можуть залучатися лікарі інших спеціальностей.

Перелік лабораторних та функціональних обстежень включає в себе: загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс, флуорограма -- для осіб, старших чотирнадцяти років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися для встановлення діагнозу. Особі також надається друкована інформація п'ятьма міжнародними мовами про можливість анонімного обстеження на ВІЛ - інфекцію.