Міністерство внутрішніх справ

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра кримінального права

Курсова робота

на тему: Амністія і помилування в Україні

Перевірив:

Габро Олег Іванович

Київ - 2012 р.

План

Вступ

1. Поняття амністії, механізм її застосування в Україні

2. Помилування: особливості та умови здійснення

3. Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

амністія помилування кримінальний реабілітація

За останні вісім років кількість осіб, які утримуються в установах кримінально - виконавчої системи, зросла майже вдвічі і станом на 1 січня 2010 року досягла 220 тисяч, 183 тисячі з яких засуджено до позбавлення волі. Серед ув'язнених 11 тисяч жінок, 3,3 тисячі неповнолітніх, понад 6 тисяч інвалідів першої та другої груп, та осіб похилого віку. Тільки за 2009 рік кількість ув'язнених та засуджених збільшилась майже на 12 тисяч осіб, а витрати на утримання однієї особи щомісяця становлять у середньому 105 гривень державних коштів.

Такий приріст кількості засуджених значно загострив проблеми їхнього розміщення, працевлаштування та створення необхідних умов утримання. Вивчення справ цих осіб свідчить, що, як правило, більшість із них вчинили злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки. Йде мова про створення, точніше прийняття, законопроекту “Про амністію” підприємців, які засуджені та притягнені до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

В нинішніх умовах розвитку українського суспільства все частіше виникає певна закономірність видання актів амністії. Прийняття акту амністії зумовлює в основному неспроможність держави утримувати велику кількість засуджених. Економічний аспект є чи не головною підставою де прийняття такого кроку намагаючись вирішити проблему видатків пенітенціарної системи. Звичайно такі кроки відповідають принципам людяності, що поширені у багатьох цивілізованих країнах світу, але чи виправдають вони себе в даній ситуації на Україні? Нікому сьогодні не в новину почути те, що потрібно забезпечити цих людей роботою, нормальними умовами життя. Одні можуть впевнено стати на ноги - їх меншість, а інші у пошуках виживання знову повертаються до “справи”, якої раніше навчилися і як правило знову попадають за грати. Кожна з амністій - це половинчастий механізм, на території України, який не в змозі дати початкову допомогу в умовах суспільного безробіття, свавілля, низького життєвого рівня, - життя в цілому.

Проблема соціальної і психологічної реабілітації людей, що після відбуття покарань і амністій, виходять на волю, для України залишається не лише в зв'язку з останньою амністією, яка поповнить ряди безробітних громадян, а й тому, що до її вирішення слід залучити як суспільні інституції,так і громадські функції. Адже економічна криза і бездіяльність органів влади часто сприяють перетворенню дрібних злодюжок на справжніх рецидивістів. Існують також ряд проблем, з якими доведеться зустрітися на волі: сімейні - відносини між членами сім'ї; родичами - економічними; психологічними, - тобто нерозуміння оточуючих до вас; медичними - різко погіршується здоров'я.

Звичайно, в суспільстві є структури, які зобов'язані допомогти в разі необхідності: служби зайнятості з біржами праці, жіночі консультації, центри психологічної допомоги. Людина, яка вийшла з місць позбавлення волі потребує допомоги спеціалістів, про що свідчать відповідні опитування. Біля 86 відсотків жінок згідні, що такі центри необхідні, та 63 відсотків готові працювати в такому центрі чи співпрацювати з ним.

Таким чином, створення центрів адаптації для осіб, які вийшли з місць позбавлення волі, в яки б вони могли одержати консультації і відповідну допомогу. На сьогоднішній день це надзвичайно актуальна проблема. Причому з такими центрами повинні співпрацювати і звільнені особи. Для створення такого центру в першу чергу необхідно розробити відповідну програму саме силами громадських організацій. Але оскільки у державного апарату не вистачає ресурсів для змін ситуації, очевидно, варто хоча б ініціювати такі зміни.

Хочеться вірити, що більшість засуджених каються через вчинене і намагаються повернутись на волю нормальними людьми, розпочати нове життя. Та чи готове суспільство до того, щоб прийняти цих людей, зберігши власну гідність і можливість повірити в себе …

Практика засвідчує, що в рамках дійсності це не так просто з різних причин. По - перше, тому, що людина, яка вийшла на волю після відбування покарань, виявляється ізгоєм. Тавро “зека” на все життя - і ніякої допомоги й підтримки від держави. Не маючи ні квартири, ні роботи, ні близьких, які б були готові допомогти, він іде на нові злочини, порочне коло замикається. Зло породжує зло.

Людина опиняється за ґратами, де умови перебування і досвід колег остаточно перетворюють її на соціального рецидивіста. Чому? З різних причин. В тому числі і суто матеріальних, побутових. В умовах реформ і економічної кризи установи по виконанню покарань втратили звичні господарські зв'язки, випали із системи централізованої економіки. Пенітенціарна система нині не може себе утримувати і потребує суттєвих дотацій.

А як сьогодні з тими дотаціями, знають всі. Тому засуджені, які сидять без роботи і зарплати, опиняються в становищі відторгнутих, приречених на напівголодне існування і хвороби. Особливо, якщо залишилася без рідних, здатних хоч якось підтримувати.

Проблеми утримання засуджених й досі не розв'язуються. В порівнянні з іншими країнами українська пенітенціарна система не виконує поставлений на неї комплекс завдань. Кошти, що витрачаються на обслуговування, забезпечення охорони цих закладів витрачаються по одній схемі, не враховуючи позитивних здобутків, досвіду розвинутих країн.

Наприклад щодо підвищення мотивації працювати у місцях позбавлення волі, що значно покращило матеріальне становище засуджених, наявність бажання, але відсутність можливості, то в інших країнах, таких як Швеція, система інша. Тут вони зобов'язані бути зайнятими 8 годин на день, за що і одержують 10 крон за годину (трохи більше долара). Ніяких вирахунків за харчування і утримання.

Дозволяється мати при собі 640 крон, які можна витратити на сигарети в кіоску чи на оплату додаткових телепрограм. П'ята частина зарплати переказується на закритий рахунок, яким можна скористатися після звільнення чи під час відпустки. Гуляти територією дозволяється три години. Камера розрахована на одну людину. О сьомій ранку її відчиняють, а о восьмій вечора - зачиняють. Тут можна побачити бібліотеку, спортзал. Транслюють кіно, показують спектаклі.

Проблемі утримання підлітків в Україні зовсім не вирішується, вони лише перебувають в окремо від повнолітніх місцях, але умови перебування так і залишаються на низькому рівні і це при врахуванні того, що до підлітків потрібний зовсім інших підхід, а саме процес перевиховання, а не відбуття покарання. Можна проаналізувати практику європейських країн на прикладі Франції, там пенітенціарна служба являє собою простору будівлю, в якій проживає 13 хлопчиків віком від 15 до 17 років. З ними проводять заняття виховання 20 дорослих. Ключ від усіх кімнат лише у вихователя. Але при цьому кожна молода людина може в будь яку хвилину закритися. Вона може встати вранці, зварити собі каву, поснідати і підти на роботу, чи на навчання. Вихователь повинен лише знати куди вони пішла. Знайти роботу - проблема самого підлітка, та за необхідності йому допомагають. Тут відбивається навіть не “корекція” особи, а її “нормалізація”. Якщо юнак хоче виправлятися, нехай виправляється. Вибір за особистістю.

Аналогічна установа в Лондоні всього за 4 милі від будинку парламенту, людей в даному випадку не відривають від світу. Це і є відновлення соціальної справедливості, а утворення умов утримання є повага до гідності особи, проявляють принцип людяності. Умови утримання досить нормальні в порівнянні з нашими. Отже, за неможливості створення нормальних умов утримання наша держава знайшла вихід через прийняття акту амністії, як такого, що зменшить завантаженість на виправні установи, знизить видатки на утримання.

На жаль, про такі матеріально - побутові умови нашим співвітчизникам можна лише мріяти. І це не вина співробітників виправних установ, які самі не отримують зарплату і, по суті, за тих самих умов, що й підопічні. Отож застосувати можливості й досвід Швеції, Франції та Англії просто не мають змоги. Та деякі елементи все - таки можна взяти до уваги. Найголовніше - не забувати, що покарання лише тоді буває дієвим, коли до тих, хто спіткнувся, будуть ставитися з розумінням, з бажанням допомогти вибратися з трясовини минулого, твердо стати на ноги.

Життя за колючим дротом - сам по собі важкий період. Воно ставить непрості проблеми перед суспільством різними його інституціями. Праця людей, зайнятих в пенітенціарній системі, - це також своєрідний подвиг. І як виміряти успіх на цій ниві? Можливо, лише усвідомленням, що більшість мешканців МПВ, відсидівши свій строк, все одно колись вийдуть на волю. І тому так важливо зробити все можливе, щоб перебування за колючим дротом не сприяло цілковитому розриву індивіда з суспільством, сім'єю, близькими, щоб у кожного, хто спіткнувся, залишався шанс повернутися до нормального життя.

1. Поняття амністії, механізм її застосування в Україні

Амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. [ст.1, 17]

Амністія - це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амністія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними, підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереабілітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.