Аналіз цієї чинної норми кримінально-процесуального права (як і тієї, що включена до проектів КПК) свідчить про те, що вона визначає можливість застосування акта помилування до конкретних осіб на різних етапах кримінального судочинства, в тому числі до порушення кримінальної справи і в процесі її розслідування. Цей висновок знаходить своє певне підтвердження й у тлумаченнях деяких процесуалістів. Так, М.М. Михеєнко і А.Я. Дубинський підкреслюють, що «у пункті 4 частини 1 статті 6 КПК йдеться про випадки помилування окремих осіб ще до того, як була порушена кримінальна справа щодо них, або ж під час провадження у справі. Такі випадки можливі, але на практиці вони не трапляються» [4, с 16]. Фактично таку же позицію відстоював ще В.О. Михайлов, який підкреслював, що акти помилування стосуються, головним чином, вже засуджених осіб, тому як підстави закриття кримінальної справи застосовуються рідко [5, с 39]. Більш категоричний у цьому питанні В.О. Колодяжний, який зазначає, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю внаслідок акту амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих громадян; однак прийняття таких рішень не допускається, якщо винна особа заперечує проти цього [6, с 107-108].

Ще більш безапеляційною є позиція О.Р. Михайленка, який писав: «Деякі автори пишуть, що помилування взагалі не може бути застосовано в стадії порушення кримінальної справи, що воно не є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. Таке твердження не відповідає закону, який не виключає помилування окремих осіб до розгляду справи в суді і навіть до порушення кримінальної справи. Не зовсім правильні твердження авторів про те, що в радянській практиці помилування як припинення кримінального переслідування щодо конкретної особи не зустрічається. На практиці такі випадки трапляються. Наприклад, Президія Верховної Ради СРСР помилувала до розгляду справи в суді двох американських льотчиків, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за шпигунство» [7, с 73].

Висловлені останнім часом відносно цього питання погляди правників також не вирізняються єдністю. Так, В.Т. Маляренко стверджує, що порушена кримінальна справа може бути закрита у зв'язку з помилуванням окремих осіб [8, с. 56-62], а Є.Г. Коваленко - що закон не виключає помилування за вчинення злочину і до порушення кримінальної справи [9, с. 56-62]. їх підтримують А.М. Бойко і О.О. Дудоров, які зазначають, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв'язку з помилуванням конкретної особи. Закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку) [10, с. 185]. Фактично протилежне стверджують автори Науково-практичного коментаря КПК України: «... помилування..., як правило, здійснюється стосовно осіб, вже засуджених за вчинення злочинів» [11, с. 22]. Протилежна, однак уже останній, позиція демонструється авторами іншого Науково-практичного коментаря КПК. Вони зазначають, що «процедура помилування в Україні визначена ст. 44 КК і Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12 квітня 2000 р..... Помилування особи до вступу в силу обвинувального вироку цим Положенням не передбачено (п. 4), разом з тим Президент України в силу п. 27 ст. 106 Конституції України не позбавлений можливості прийняти рішення про помилування певної особи на стадії порушення кримінальної справи, досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею і судового розгляду.... Процесуальним законодавством не врегульований порядок закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням окремих осіб, однак за аналогією закону повинні застосовуватись загальні положення закриття кримінальної справи у зв'язку з актом амністії» [12, с. 32-34].

На наш погляд, більш глибоке осмислення змісту як п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК, так і інших законодавчих актів української держави дає підстави стверджувати інше. У п. 27 ст. 106 Конституції України визначено, що помилування здійснює Президент України. Це положення має свій розвиток у КК України, ст. 44 якого визначає, що особа, котра вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим кодексом, а також на підставі Закону України про амністію чи акта помилування. Більш конкретними у питаннях застосування акта помилування є ст. 85 і 87 КК. У ст. 85 КК проголошується, що на підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або не-відбуту його частину більш м'яким покаранням. У ст. 87 КК визначено, що помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи; актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.