На відміну від амністії, яка не має персоніфікованого характеру, помилування стосується конкретної особи (кількох осіб).

Прийняття акта про помилування належить до компетенції глави держави. Саме Президент України здійснює помилування. Див. Конституція України п. 27 ч.1 ст. 106

Помилування - це акт (указ) глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання або ж з особи знімається судимість.

Акт про помилування - це акт про звільнення від покарання, що видається вищим органом державної влади відносно одного або кількох засуджених (винних у вчиненні злочину). Акт про помилування - завжди персоніфікований, тобто у ньому вказані прізвища осіб, певна особа чи кілька осіб. Ні на кого іншого цей акт не поширюється. Акт про помилування видається, як правило, за ініціативи засудженого, його родичів, або певних громадських організацій, установ чи трудових колективів. Найчастіше такі прохання про помилування подаються до вищих органів державної влади при засуджені до довічного позбавлення волі. У більшості випадків довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на строк до двадцяти п'яти років.

Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України (запровадженим Указом Президента України від 31 грудня 1991 року), помилування засуджених здійснюється у вигляді заміни смертної кари позбавленням волі, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання (основного) або його не відбутої частини більш м'яким покаранням, зняття судимості. Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 2

Коло осіб, до яких може бути застосовано помилування законом не обмежено. Це можуть бути особливо небезпечні рецидивісти, особи засуджені за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі тяжких.

При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги : характер і сутність суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій у місцях відбування покарання, а також інші обставини справи; думка адміністрації виправно-трудової установи або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, громадських організацій і трудових колективів, а за необхідності - також думка виконавчого комітету місцевої Ради. Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 5

Особливо небезпечні рецидивісти, а також особи до яких раніше було застосовано амністію, умовно - дострокове звільнення від покарання чи заміну не відбутої частини покарання більш м'яким, умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості вчинили умисний злочин, можуть бути помилувані тільки у виняткових випадках. Див. Положення “Про порядок здійснення помилування” ст. 6

Укази Президента України про помилування або відхилення клопотання про помилування надсилається для виконання:

1) щодо осіб засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання, а також про зняття судимості - Міністерству внутрішніх справ України;

2) щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір покарання не пов'язаних із позбавленням волі, та про звільнення від додаткових мір покарання - відповідним судам, а також Міністерству юстицій України для здійснення контролю.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на не визначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента осіб.

Як і амністія, помилування в Кримінальному кодексі розглядається як підстава звільнення і від кримінальної відповідальності (ст. 44, 85), і від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як правило, зорієнтована на непов'язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді:

- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч. 2 ст. 87- на строк не менше 25 років);

- повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання;

- заміни інших, крім додаткового позбавлення волі, видів основного, а також додаткового позбавлення або його не відбутої частини більш м'яким покаранням.

Податкове законодавство нині перебуває в такому стані, що знати і виконувати його безпомилково не в змозі навіть професійні бухгалтери з великим досвідом роботи, не кажучи вже про пересічених громадян, які зайняті у малому і середньому бізнесі.

Підприємець, який створив робочі місця в умовах масового безробіття, ризикує особистими коштами і стає заручником недосконалого податкового законодавства, переважно йде у “тінь”. А звідти - прямий шлях на лаву підсудних. У результаті гине підприємство, його працівників поповнюють ряди безробітних, держава не отримує прибутку у вигляді податків, калічиться доля підприємств, його сім'я… Однак слідчі органи не беруть до уваги жодних аргументів. Схема проста: є податки, є терміни їхньої сплати. Не уклався в цю схему - відповідні за статтею Кримінального кодексу.

Якщо на момент набуття чинності законом про амністію перебували справи такої категорії у продовженні слідчих органів, вони підлягають припиненню, а особи - звільненню від покарання.

Однак кримінальна справа може бути закрита в разі письмової згоди та на це обвинуваченого. В іншому разі закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, що розглядає її і вирішує питання про можливість застосування амністії до винної особи.

Категорію осіб, стосовно яких амністія застосовуватися не буде, тобто осіб, зазначених у ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні”:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних таким вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, смертну кару яких в порядку помилування замінено на позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) до осіб, що засуджені за вчинення тяжкого злочину і відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Існують обмеження, зокрема, дія закону не поширюється на доходи фізичних осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу і майно яких перебуває під арештом або підлягає конфіскації, а також ті, які передбачені Конвенцією про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 року ратифіковано відповідно до Закону України від 17 грудня 1997 року № 738.

В свою чергу держава запроваджує спеціальний режим спадкування легалізованих доходів із встановленням ставки податку не вищої за мінімальну ставку прибуткового податку з громадян.

Якщо амністії звичайні відбувалися досить часто, то амністія капіталу одноразове явище, і те, що вона дасть Україні поки що ніхто не скаже конкретно. Важливо сказати, що в багатьох країнах світу це явище відбувалось, але для кожної держави є своя специфіка, що зумовить певний результат подання до органів державної податкової служби декларації про такі доходи, без значення джерел їх походження.

Об'єктом легалізації виступають доходи, які одержано у будь - який проміжок часу до дати складення декларації і з яких не сплачувалися встановлені законодавством України податки, із зазначенням майна та майнових прав, у яких ці доходи розміщені.

Визначається обмежений період здійснення легалізацій, у проекти він становить 3 місяця. Таким чином Указ передбачає звільнення від передбаченої чинним законодавством відповідальності за порушення податкового законодавства, а також встановлює, що доходи, легалізовані на підставі цього закону, у майбутньому не підлягатимуть конфіскації. Також забороняється вимагати інформацію про джерела походження доходів, що легалізуються.

3. Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

Я відніс цілий розділ для розгляду цього питання тому, що на мій погляд постановка проблеми. Глибинні процеси реформування та удосконалення різних сфер життєдіяльності Україна як держава почала здійснювати з перших днів своєї незалежності. На жаль, подібних процесів поки що не спостерігається у сфері кримінального судочинства. За 20 років незалежного існування держави, на відміну від більшості пострадянських республік, так і не вдалося прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), а продовжується «латання» процесуальних прогалин, здійснюється «косметичний ремонт» багатьох заскорузлих, часто суперечливих одна-одній правових норм. Одне з таких суперечливих правових положень (воно і визначає актуальність теми статті) закріплено у ст. 6 КПК України, згідно з п. 4 ч. 1 якої кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб [1].

Тому важливо визначити можливість застосування акта помилування у сучасному кримінальному процесі України як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі. Для досягнення необхідно здійснити аналіз поглядів правників стосовно цієї проблеми; дослідити відповідні положення Конституції України, нового Кримінального кодексу України (далі - КК), інших нормативно-правових актів держави, а також законодавство деяких зарубіжних держав з цього питання; внести з урахуванням отриманих результатів пропозиції щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Стан дослідження. Питанням застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у свій час займалися А.Я. Дубинський, О.Р. Михайленко, В.О. Михайлов, М.М. Михеєнко, Д.П. Письменний, П.П. Підюков та інші науковці. Проте більшість цих досліджень проведено ще за радянських часів, за дії іншого законодавства, що регулювало відмінні від існуючих суспільні відносини. Крім того, питання можливості застосування акта помилування у зазначеному сенсі залишається дискусійним тому наразі щодо його вирішення серед науковців нема єдиного підходу.

Виклад основних положень. Норма про помилування окремих осіб як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у кримінально-процесуальному законодавстві України існує тривалий час. Вона передбачалася КПК УРСР 1922 [2, с. 71] і 1927 р. [2, с. 73]. Свій теперішній нормативний характер ця обставина зберігає ще з 1960 р. - з моменту прийняття останнього, чинного досі КПК*. Не виключено, що вона може знайти своє відповідне місце у новому КПК України: у деяких його проектах, зокрема, підготовлених робочою групою Кабінету Міністрів України у 1999, 2000, 2001 р., це планувалося.