КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ДОКАЗОВОГО ПРАВА В ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ДОКАЗОВОГО ПРАВА В ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ

2. ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ДОКАЗОВОГО ПРАВА

3. МІСЦЕ ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ У СИСТЕМІ НАУКОВИХ ЗНАНЬ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

В Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На забезпечення реалізації цього положення Основного Закону України спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади в державі. Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб є одним із завдань кримінального судочинства виконання якого досягається через реалізацію інших - шляхом швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону.

Розкриття і розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ - це сфера кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Основний зміст кримінально-процесуальної діяльності складає робота з доказами: їх формування (збирання), перевірка, оцінка, прийняття рішення і його обґрунтування.

Саме на основі використання сукупності зібраних у кримінальній справі доказів та керуючись при цьому законом і професійною правосвідомістю, особи, які ведуть кримінальний процес, роблять висновок про наявність чи відсутність події злочину, винуватість чи невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

У зв'язку з цим наукова розробка проблем теорії доказів була і залишається досить актуальною. Про це свідчить активна цілеспрямована робота по дослідженню як самої теорії в цілому, так і окремих її інститутів.

Метою даної курсової роботи є аналіз доказового права як підгалузі кримінально-процесуального права. Для досягнення мети були сформульовані визначити поняття і систему доказового права в теорії доказів;

проаналізувати завдання кримінально-процесуального законодавства і доказового права;

дослідити теорії доказів у системі наукових знань.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінально-процесуального доказування як одного з видів пізнавальної діяльності.

Предметом курсової роботи є кримінально-процесуальні засоби доказування, норми доказового права та інше законодавство України.

Проблеми доказування досліджувались багатьма вченими, оскільки доказування має місце на всіх стадіях кримінального судочинства, воно так чи інакше пов'язано з усіма його інститутами. Значний вклад у вирішення цих проблем внесли дореволюційні вчені Л.Є. Владіміров, П.В. Макалінський, С.В. Пахман, В.Д. Спасович, А.В. Скопінський та І.Я. Фойницький.

В радянський період питанням доказування були присвячені роботи В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, Р.С. Бєлкіна, Р.Г. Домбровського, В.Я. Дорохова, Ц.М. Каз, Л.М. Карнєєвої, С.В. Курильова, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, П.А. Лупінської, Г.М. Різника, М.С. Строговича, Ф.Н. Фаткулліна, А.А. Хмирова, С.А. Шейфера, М.Л. Якуба та багатьох інших вчених.

Розробку проблем доказування здійснювали ряд українських науковців, зокрема Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, І.М. Бацько, В.І. Галаган, В.В. Гевко, В.П. Гмирко, Ю.М. Грошевий, А.М. Денисюк, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В.Костицький, В.С. Кузьмичов, В.К. Лисиченко, А.О. Ляш, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, Д.О. Савицький, М.В. Салтєвський, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.В.Тищенко, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші дослідники.

Структура курсової роботи обумовлюється поставленою метою та сформульованими завданнями.

Зокрема, курсова робота складається зі вступу, де в першу чергу зазначена актуальність обраної теми, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ДОКАЗОВОГО ПРАВА В ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ

У фундаментальній вітчизняній Юридичній енциклопедії зміст поняття «доказове право» визначений наступним чином: «сукупність норм.., які регулюють мету, предмет, процес і засоби доказування». Обсяг поняття складають, «насамперед, норми тих глав процесуальних кодексів, які регулюють предмет доказування, порядок збирання, перевірки та оцінки матеріалів, належність і допустимість доказів, їх процесуальні джерела; норми, в яких сформульовано завдання і засади процесу доказування, норми, що передбачають права та обов'язки суб'єктів процесу; норми, які регулюють слідчі, судові та ін. процесуальні дії із збирання та перевірки доказів; норми, що встановлюють підстави, порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень». Попри очевидне намагання упорядників Юридичної енциклопедії якнайповніше визначити коло норм, що охоплюються поняттям «доказове право», наведена його дефініція потребує уточнення. «Спеціальні норми про докази можуть міститися як у процесуальному, так і у матеріально-правовому законодавстві», слушно зазначає І.Решетникова.

«Необхідно також відмітити, що норми названого права не зводяться лише до формальних приписів, які встановлюють і регулюють наведені вище питання. Вони одночасно виступають і гарантією досягнення істини у кожній конкретній справі та гарантією прав, свобод й інтересів... учасників процесу», - - пише В.Hop. На його думку, доказове право є «серцевиною» процесуального права, оформляє найважливіші процесуальні відносини.

Проте цінність вказаного права обумовлюється не тільки його винятковою роллю в судочинстві. Доказування, здійснюване органами державного управління в процесі організаційно-розпорядчої діяльності, по суті, мало чим відрізняється від судового; і так само потребує нормативної регламентації, зрештою, й забезпечуваної, так званими, «процедурними» нормами доказового права.

Незважаючи на значимість, доказове право належить до категорії малодосліджених юридичною наукою явищ. За переконанням Д.Керімова, специфіка кожного правового явища значною мірою зумовлюється структурно-функціональним контекстом. Тому наукове дослідження будь-якого правового феномену слід починати з визначення його місця в системі права. У питанні ж про місце доказового права в даній системі визначеності нині годі й сподіватися. Дехто вважає назване право галузевим інститутом, інші -- міжгалузевим, а ще дехто -- підгалуззю непевної галузевої належності. Так, на думку В. Нора, доказове право становить центральний інститут кримінально-процесуального права. М.Строгович був схильний визнавати його інститутом, спільним для кримінально-процесуального і цивільно-процесуального права. Ю.Орлов стверджує, що доказове право -- підгалузь кримінального процесу, але, зрештою, стільки ж підстав пов'язувати його з цивільним процесом чи, наприклад, з адміністративним. Існує також погляд, згідно з яким доказове право є підгалуззю конституційного права «в широкому розумінні». Оскільки процесуальний порядок збирання, розгляду й оцінки інформації потрібний, насамперед, там, де така діяльність становить загрозу охоронюваним законом правам та інтересам, вказане право цілком може розглядатись як окрема складова системи процесуальних гарантій прав і свобод особи.

Схоже на те, що розбіжності в уявленнях про системний статус доказового права, передусім, обумовлені намаганням розглядати це питання суто з позицій галузевих наук. Вузькість галузевого підходу знижує об'єктивність дослідження й збільшує ризик отримання хибних висновків. Адже за такого підходу предметом розгляду є лише один з аспектів багатоаспектного явища, а висновки поширюються на об'єкт в цілому.
«Пізнання частини ще не свідчить про пізнання цілого», -- пише Д.Керімов. Частина у праві... має двоїсту природу: з одного боку, їй властиві індивідуальні особливості, а, з другого -- ці особливості набувають специфічного «забарвлення» внаслідок впливу інших частин і, власне, цілого. Тобто, природу цілого визначають не лише особливості частин, а й специфіка їх взаємозв'язку і взаємодії. Системний підхід до вивчення правових явищ передбачає їх комплексне дослідження.., вимагає, насамперед, з'ясування їх системних якостей і структурно-функціональних зв'язків.

Отже, проблема визначення системного статусу доказового права потребує комплексного дослідження здобутків галузевих наук на загальноправовому рівні. Оскільки «загальна теорія права покликана не тільки з'ясовувати сутність досліджуваних явищ і процесів, а й виявляти їх особливий, специфічний зміст та форми внутрішньої організації і зовнішнього вираження, умови та порядок їх функціонування, результативність тощо».

Визначення системного статусу доказового права доречно розпочати в межах і засобами саме цієї науки. На перевагу запропонованого підходу свідчить і те, що призначення загальної теорії права, між іншим, полягає у методологічному обслуговуванні галузевих юридичних наук і формуванні парадигми подальших галузевих досліджень. «Вона, по-перше, інтегрує, систематизує та узагальнює знання і здобутки галузевих юридичних наук і, таким чином, створює цілісно-системну картину правового буття; по-друге, здійснюючи глобальний синтез всіх галузей юриспруденції, збагачує себе і водночас озброює кожну з цих галузей єдиною концепцією права, на основі та у відповідності з якою кожна галузева юридична наука досліджує свій специфічний предмет як частину або рівень правового цілого».

Слід зазначити, що згадане вище енциклопедичне визначення доказового права як «сукупності норм» є характеристикою на елементарному чи, за виразом С. Алексеева, «мікроструктурному» рівні і може однаково стосуватися системи і сумативної множини. Обережність упорядників Юридичної енциклопедії зрозуміла, адже норми, які утворюють «доказове право», поодинці належать до різних матеріальних та процесуальних галузей, мають різний (загальний чи спеціальний) характер і регламентують різні аспекти доказування.

Разом з тим, навіть, поверховий аналіз нормативного матеріалу дає можливість стверджувати наявність у різних юрисдикціях єдиного підходу до регламентації доказування.