Тема:

Апеляційне й касаційне провадження в цивільному процесі як форма забезпечення захисту прав сторін

План

Вступ

1. Процесуальне положення позивача й відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку

2. Повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення:

а) незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підстава його скасування;

б) обсяг повноважень апеляційних і касаційних судів

3. Особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи вищестоящими судами

Висновок

Список літератури

Вступ

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" та ст. 14 ЦПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами.

Отже, судові рішення, які набрали законної сили, вважаються незаперечною істиною в тій частині, що констатує наявність або відсутність конкретних правовідносин або юридичних фактів, та зобов'язує конкретних осіб діяти певним чином або утриматись від вчинення певних дій. Рішення вважаються істинними доти, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку.

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду (п. 8 ст. 129 Конституції України) віднесено до основних засад судочинства, проте реалізація цієї засади тривалий час була неможливою, допоки цивільне процесуальне законодавство не було приведене у відповідність до положень Конституції України. Тому Законом України від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" цю прогалину було ліквідовано. Цивільним процесуальним законодавством запроваджена нова стадія, новий механізм перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, -- апеляційне провадження.

Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою комплексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійснює перевірку законності, обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також торкається самої суті спору, в певній мірі повторно перевирішуючи його.

Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст.ст. 291-322 ЦПК), дає підстави визначити такі характерні риси цієї стадії:

1) апеляційна скарга подається на рішення, ухвалу суду першої інстанції, що не набрали законної сили;

2) в зв'язку з поданням апеляційної скарги справа направля-^ ється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);

3) суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не тільки питання відповідності судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, а й торкається суті спірних правовідносин;

4) апеляційний суд здійснює розгляд справи у відповідних межах.

Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, проте він не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась явна незаконність або необґрунтованість рішення першої інстанції у справах окремого провадження. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Зміст норм ЦПК, що регулюють апеляційне провадження, що визначає можливість подання нових доказів лише за чітко вказаних в законі певних виключних умов, уповноважує апеляційний суд передавати ним справи до суду першої інстанції для нового розгляду, свідчить про закріплення неповної апеляції.

Розгляд справ в апеляційному порядку дозволяє виправити помилки, допущені судом першої інстанції, сприяє єдиному розумінню і правильному застосуванню законів судами першої інстанції.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало законної сили, закон надає право оскаржити його в порядку касаційного провадження на предмет його законності особам, які беруть участь у справі, а також тим, які не брали участь у справі, проте суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Тому ч. 3 ст. 14 ЦПК вказує, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Касаційне провадження (від лат. "сassаcіо" -- скасування, знищення, або франц. "kаssеr" -- зламати) -- це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу, спрямованих на перевірку законності судових рішень, які набрали законної сили, з обстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження є однією із конституційних гарантій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивільному процесі, адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість обстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього.

Аналіз змісту норм ЦПК дає можливість визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження в цивільному судочинстві України:

* касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, які набрали законної сили;

* подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, що оскаржує рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;

* суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи;

* під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими;

* за результатом розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд в суд першої чи апеляційної інстанції, а у певних випадках також вирішити її по суті;

* розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з додержанням загальних засад судочинства.

Проблематика даної теми обумовлена можливістю вивчити й дослідити поняття апеляційного й касаційного оскарження судових рішень і ухвал.

Метою даної курсової роботи є вивчення й дослідження понять апеляційного й касаційного оскарження судових рішень і ухвал.

У зв'язку із цим необхідно розглянути ряд завдань, а саме:

1) визначити процесуальне положення позивача і відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку;

2) визначити повноваження апеляційних і касаційних судів, їх співвідношення;

3) визначити обсяг повноважень апеляційних і касаційних судів;

4) розглянути незаконність або необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції як підставу його скасування;

5) дослідити особливості процесуального порядку перегляду цивільної справи вищестоящими судами.

1. Процесуальне положення позивача й відповідача як суб'єктів оскарження судового рішення в апеляційному й касаційному порядку

Правом апеляційного оскарження наділені насамперед сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 26 ЦПК до "інших осіб, які беруть участь у справі" слід віднести:

* третіх осіб, представників сторін та третіх осіб -- в справах позовного провадження;

* заявників, інших заінтересованих осіб, їх представників -- в справах наказного та окремого провадження.

Таке право мають органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК) а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Об'єктом оскарження є рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, їх може бути оскаржено як повністю, так і частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, чітко передбачених ст. 293 ЦПК. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Реалізація права апеляційного оскарження здійснюється шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення (ухвали) суду першої інстанції, апеляційної скарги на рішення (ухвалу) у встановлені законодавством строки.

Строк апеляційного оскарження -- період часу, встановлений законом для подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали; апеляційну скаргу на ухвалу суду -- протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Проте апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо це зроблено у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Пропущений строк на подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги може бути поновлений судом апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, та за наявності достатніх підстав. У разі відсутності таких підстав заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення встановлених законодавством строків апеляційного оскарження, залишаються без розгляду.

Законом чітко регламентовано вимоги до форми і змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. При оскарженні як рішення, так і ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, ст. 295 ЦПК визначає однакові вимоги до письмової заяви про апеляційне оскарження, у якій мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржується.

В апеляційній скарзі на рішення або ухвалу суду першої інстанції має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;