Примирливе і арбітражне виробництво істотно відрізняються один від одного.Арбітри виносять рішення по суті заявлених вимог, незалежно від того, чи згодні з такимрішенням сторони, а також підтверджують світові угоди. Завдання примирителей (згідно зі згаданим Кодексом поведінки лінійних конференцій) - завершення суперечки шляхом узгодження інтересів обох сторін. Досягнення компромісу виступає единною позитивної формою завершення примирливого провадження. Примирливе провадження може завершитися також констатацією негативного результату: угода не було досягнута. Проте винести рішення всупереч бажанням зацікавлених осіб примирителі не можуть.

Для порушення примирливого провадження, як і для початку судового розгляду, за рідкісними винятками, не потрібно попередньої згоди сторін. Порушення справи в арбітражі, навпаки, як правило, не допускається без домовленості між суб*єктами, що сперечаються.

1.2 Переваги арбітражного розгляду спорів

Ефективність вирішення морських спорів спеціалізованими морськими арбітражними установами пояснюється наступними факторами.

Перш за все, це небажання сторін спору передавати спори на розгляд в національний суд іншої сторони. У звичайному порядку позивач змушений пред'являти позов за місцем знаходження відповідача, місцем його діяльності або знаходження майна. Для позивача такий суд буде «іноземним» і тому небажаним.Тут може позначатися побоювання упередженості суду по відношенню до особи з іншої держави, а також небажання вести процес на чужій мові і застосування незнайомого процесуального і матеріального права. арбітраж спор морський право

У зв'язку з вищевказаним, у сторін з'являється можливість вибору місця вирішення суперечок. Зручність полягає в тому, що сторони можуть передбачити місце вирішення суперечок заздалегідь, при укладанні контракту, коли між ними ще відсутні протиріччя. Нерідко арбітраж проводиться в третій, нейтральній країні, яка обирається самими сторонами або арбітражною установою, за регламентом якого проводиться арбітраж. Крім арбітражу, сторони також вільні у виборі арбітрів, які будуть вирішувати їх спір [20, 46].

Арбітри, у тому числі призначені сторонами, зобов'язані зберігати нейтральність і вирішувати справу неупереджено. У будь-якому випадку голова складу арбітражу (або одноособовий арбітр) є по відношенню до сторін абсолютно нейтральною особою. Перевагою морського арбітражу є можливість обрати в якості арбітрів фахівців, компетентних саме в галузі морського права або тієї області, в якій виник спір. Це складно забезпечити в державних судах, де судді змушені вирішувати самі різні категорії справ, і вузька спеціалізація зустрічається не часто. В цілому арбітраж проходить більш спокійно, ніж судовий процес, чому сприяє відсутність суворих процесуальних рамок.

Арбітражний розгляд проводиться за закритими дверима, таким чином, сторони можуть не побоюватися, що їх комерційні секрети стануть надбанням гласності.

Арбітражне рішення є остаточним і може бути скасоване судом тільки в суворо визначених випадках.

Широко визнана Нью-Йоркська конвенція 1958 р. «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень», (учасниками якої є понад 100 держав), дозволяє домогтися визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень практично у всіх країнах, що беруть участь будь-яким чином в світовій торгівлі [5]. Підстави для відмови у визнанні та виконанні іноземних арбітражних рішень, передбачені цією Конвенцією, нечисленні і зводяться в основному до процесуальних порушень. При цьому повторного розгляду справи по суті не проводиться.

Арбітражний процес, як правило, проходить значно швидше через меншу завантаженість арбітрів. Таким чином вдається уникнути тривалих перерв між засіданнями, як це часто буває в національних судах, і вирішити суперечку в найкоротші терміни. Однак останній час багато арбітражних процесів можуть тривати роками. Тому ряд арбітражних установ (наприклад, Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати), визнаючи наявність проблеми термінів, пропонують сторонам можливість проведення прискореного арбітражу [15].

Важливою перевагою арбітражу перед національними судами є відносна дешевизна арбітражного процесу. Проте в даний час складно говорити про те, що арбітраж обходиться сторонам набагато дешевше, ніж суд. В арбітражі не стягується державне мито, проте сторонам доводиться платити гонорари арбітрам, адміністративні збори арбітражних установ і нести всі витрати по організації та проведенню процесу. Не слід забувати і про оплату юридичних послуг.

Таким чином, на підставі викладеного можна зробити висновок про те, що арбітраж сьогодні є найбільш ефективним способом вирішення міжнародних суперечок, включаючи морські, що зумовило його повсюдне поширення і широке використання сторонами.

Розділ 2. Класифікація арбітражних органів

На основі різних критеріїв прийнято ділити арбітражі, що вирішують цивільно-правові спори, на такі види:

а) Національні та міжнародні арбітражі. Визнання арбітражу національним або міжнародним залежить від того, належить йому право розглядати спори, в яких є іноземний елемент (сторони, предмет позову, факти, що впливають на розвиток правовідносин), чи ні. Арбітраж, організований згідно із затвердженими Міжнародною торговельною палатою правилами, і більшість арбітражів при торговельних палатах держав створені виключно для вирішення спорів, пов'язаних з міжнародною торгівлею, і не мають повноважень виносити рішення по іншим категоріям справ [22, 31].

Арбітраж іноді називають міжнародним не тільки виходячи зі змісту підвідомчості.Термін «міжнародний» набуває іншого значення, коли відображає позанаціональний характер органу, створеного для вирішення спорів.

Необхідно, однак, враховувати, що, вирішуючи спори, арбітражи діють в певних національних кордонах і за нормами національного законодавства

б) Дружнє посередництво та арбітраж на основі закону. Дружнє посередництво та арбітраж, який діє на підставі закону, відрізняються один від одного головним чином за матеріально-правовими підставами, якими керуються третейські суди при винесенні рішень. А звідси випливають і інші відмінності.

Дружнє посередництво не сковано точним застосуванням правових норм: спори вирішуються на базі принципу ex aeque et bono, тобто по справедливості, зрозуміло, як її розуміють відповідні арбітри. Мета посередництва (amiable composition) - відновлення миру між конфліктуючими сторонами, а не визначення того, що повинно належати кожному по закону.

Арбітраж у формі посередництва передбачений ст. VII п. 2 Конвенції 1961 р., яка дозволяє арбітрам виносити рішення в якості «дружніх посередників», якщо між сторонами існує належна домовленість і якщо це допускає законодавство держави [6]. Національное право далеко не всіх держав передбачає можливість дружнього посередництва . Його не існує, наприклад, в Англії і Норвегії [15].

У Франції інститут дружнього посередництва у цивільних справах знаходить обмежене застосування. Згідно ст. 1019 ЦПК будь-які арбітри зобов'язані керуватися імперативними приписами права і можуть виносити рішення за «справедливістю», лише коли відносини між сторонами врегульовані дис-позитивними нормами або взагалі не регламентуються законом [13].

На відміну від дружнього посередництва арбітраж, що проводиться відповідно до норм права, існує практично у всіх країнах, законодавство яких допускає вирішення цивільних і торговельних суперечок в третейському порядку. Тут можно назвати англійський арбітраж, арбітраж при МТП та ін.

Як правило, рішення на основі дружнього посередництва не підлягають оскарженню. Проте ця ознака не є визначальною для розмежування аналізованих видів арбітражу, оскільки оскарження рішень, прийнятих арбітрами на основі закону, також не допускається за законодавством ряду держав.

в) Постійно діючі арбітражі і арбітражі ad hoc. Розподіл арбітражів на постійно діючі та ad hoc відображає відмінності в їх організації. Зазвичай постійно діючим, або інституційним, визнається арбітраж, стабільно існуючий і вирішуючий суперечки, що безперервно надходять. Арбітраж ad hoc створюється для розгляду лише окремої справи.

Зазначене розмежування умовне, оскільки розгляд спорів в інституційному арбітражі здійснюється арбітрами, призначеними у конкретній справі. На відміну від державного суду, де у сторін немає права вибору суддів, склади постійно діючого арбітражу організовуються в міру надобності з урахуванням думок сторін у спорі [16].

Вказуючи на специфіку арбітражу ad hoc, часто підкреслюють його факультативність. Тим самим його протиставляють інституційному арбітражу як обов'язковому. Однак кваліфікація арбітражу ad hoc в якості факультативного не може бути визнана точною, оскільки це поняття неоднозначно. Під факультативним можна розуміти арбітраж, рішення якого для сторон не є обов'язковим або розгляд спорів в якому не є обов'язковим.

У протиставленні постійно діючого арбітражу і арбітражу ad hoc суттєву роль грають інші розмежувальні ознаки, наприклад наявність певної недержавної організації, що створила і опікає інституційний арбітраж. Такими своєрідними «патронами» або креаторами арбітража служать Комітет Ллойда для арбітражу Ллойда, зовнішньоторговельні палати держав для арбітражів, що функціонують при таких палатах, і т. д.

Іншою суттєвою ознакою, що дозволяє проводити розмежування арбітражу ad hoc та постійно діючого арбітражу, є дія останнього на підставі правил розгляду спорів, що підлягають застосуванню до всіх спорів. В арбітражі ad hoc зазвичай такі правила відсутні, і він керується при розгляді спорів правилами виробництва, встановленими в кожному окремому випадку, якщо інше не прописано законодавством. Навпаки, регламенти інституційного арбітражу представляють собою звід правил, що підлягають застосуванню незалежно від того, згодні сторони суперечки з імператорівтивними нормами таких правил чи ні [16].

Таким чином, інституційним є арбітраж, функціонуючий при недержавній організації, що приймає до розгляду спори в межах своєї компетенції і вирішуючий їх у порядку, встановленому регламентом цього арбітражу. Рішення тут приймають арбітри, призначені сторонами, як правило, із затвердженого списку.

Арбітражем ad hoc потрібно вважати спеціально створений сторонами із зазначених ними осіб арбітраж, не пов'язаний з якою-небудь організацією і має на меті вирішити конкретний спір за правилами, погодженими сторонами або арбітрами.

Необхідно зазначити, що основні з зазначених вище ознак отримали відображення в Конвенції 1961 р. У ст. IV цієї конвенції говориться, що сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачати передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу для розгляду відповідно до регламенту такого органу або на дозвіл арбітражу по даній справі (арбітраж ad hoc) в цьому випадку, зокрема: призначати арбітрів або встановлювати методи їх призначення; місцезнаходження арбітражного суду; правила та процедури, яких повинні дотримуватися арбітри [16].