Поняття верховенства права походить із правових систем країн англосаксонської правової сім'ї та відображає політичний ідеал «правління права», а не окремих індивідів, як це було сформульовано англійським вченим та політичним діячем Д. Гаррінгтоном ще у 1656 р., що є інтерпретацією аналогічної думки Аристотеля про те, що держава, яка керується законами, є вищою за державу, яка керується людьми. Зрозуміло, що цей термін виник для вирішення фундаментальної проблеми конституційного права здійснення належного контролю за державним примусом щодо індивідів та боротьби, зокрема й правовими засобами, з різноманітними проявами державного свавілля. У період Середньовіччя під верховенством права здебільшого розумівся універсальних закон, що керує Всесвітом та юридичним засобом обмеження світської влади, тобто під верховенством права розумілося верховенство природного права. Німецький історик права О. Гірке з цього приводу зазначає: «Згідно зі справжньою середньовічною доктриною право ніколи не вважалось таким, що має рівний із державою статус та має завдячувати державі своїм існуванням». Тому під верховенством права розумілись юридичні обмеження світської влади. [19, С. 218] Як вважають професори конституційного права Великої Британії Е. Бредді та К. Евінг, у сучасних умовах під верховенством права у цій країні розуміють три різні ідеї:

Верховенство права означає відданість суспільства праву та порядку замість анархії, нестабільності, воєнного стану. У цьому сенсі верховенство права є філософським поглядом на суспільство, яке шанує основні демократичні цінності.

Верховенство права є правовою доктриною надзвичайного значення, згідно з якою дії уряду (виконавчої влади) мають бути вчинені відповідно до права (як статутного, так і загального). Посадові особи держави повинні уповноважуватися правом на вчинення певних дій. В іншому випадку, якщо ці дії виходять за межі їх компетенції, вони проголошуються судами не чинними. У разі спору щодо права останнє слово належатиме незалежним судам, які у своїх рішеннях визначають ті правові норми, які мають бути застосованими. Право також має бути чітким та зрозумілим для суб'єктів правовідносин.

Верховенство права є політичною доктриною, згідно з якою право є засобом для досягнення не будь-яких цілей, проголошених державою, а тільки легітимних, які можуть бути виправдані у вільному демократичному суспільстві.[42, С.6]

Інший професор конституційного та адміністративного права Великої Британії Г. Вейд принципу верховенства права надає п'ять різних, але взаємопов'язаних значень:

Принцип верховенства права означає, що всі дії держави повинні бути вчинені відповідно до права в тому сенсі, що всі дії виконавчої влади, що торкаються права та свобод індивідів, мають бути уповноважені правом.

Діяльність виконавчої влади має здійснюватися згідно з тими нормами та принципами, які обмежують її дискреційні повноваження та унеможливлюють зловживання.

Всі спори стосовно законності актів державних органів мають бути вирішені судами. Які є незалежними від виконавчої влади.

Закон повинен бути єдиним для держави та особи у тому сенсі, що уряду, якщо це не є необхідним, не можуть належати привілеї та виняткові повноваження щодо відмови застосування деяких положень закону.

Поза сферою державної адміністрації верховенство права означає, що ніхто не може бути покараний за злочини, які не визначені законом, те ж саме стосується адміністративних правопорушень. [43, С.16]

Колега Г. Вейда, знаний у наукових колах філософ права Д.Раз, доповнює його визначення принципу верховенства права такими елементами: всі закони повинні бути перспективними, доступними та чіткими; вони мають бути відносно стабільними; процес прийняття звичайних законів має регламентуватися відкритими, стабільними, чіткими та загальними правилами; незалежність суддів має гарантуватися; слід дотримуватися принципів природної справедливості; суди повинні мати повноваження щодо контролю за реалізацією цих принципів; має існувати відносно легкий доступ до судів; дескреція державних органів, які здійснюють функції по боротьбі зі злочинністю, не можу призводити до нехтування ними законів. [62, С.125]

Можна наводити й інші характеристики змісту поняття верховенства права, але у підсумку під мінімальними вимогами поняття верховенства права слід розуміти: державне правління через правову форму; значний рівень передбачуваності законів та інших нормативно-правових актів; розподіл між законодавчою та судовою функціями держави та послідовне слідування принципу, що жодна людина не може бути вищою за закон. Тобто можна сказати, що верховенство права існує на мінімальному рівні у тій правовій системі, де дотримуються цих мінімальних (формальних) вимог. Разом з тим цих мінімальних вимог недостатньо за умов сучасних розвинених демократій, у правовій основі яких знаходяться конституції як сукупність норм та принципів прямої дії. У цих умовах - умовах політичних режимів конституційних демократій - значення поняття верховенства права не може бути розкрито лише через формальний критерій, зокрема через принцип верховенства законів як правових актів демократично обраних парламентів. Це пов'язано з існуванням парадоксу правової форми: право гарантує свободу, але одночасно містить можливості для її знищення. Закони, що приймаються народними депутатами, можуть нести загрозу правам меншин, свободі слова, праву власності та іншим фундаментальним конституційним правам. [73, С.56]

Про небезпеку колективної диктатури парламентської більшості як найгіршої з усіх диктатур від «імені народу» попереджали великі мислителі - М. Монтень, О. Бальзак, А. Камю, І. Кант, Д. Медісон, А. Токвіль. Останній заперечував безумовне панування більшості у парламенті, стверджуючи при цьому, що панування більшості не може бути безмежним, оскільки над більшістю у сфері моралі знаходиться гуманізм, розум та істина, а у сфері політики - конституційні права. Отже, у цьому аспекті найважливішою є не формальна характеристика принципу верховенства права як мінімальний набір вимог, а його органічна (матеріальна) характеристика як сукупність вимог, що прямо пов'язані з природним правом, що унеможливлюють прояви свавілля державної влади, на чому й наполягає доктрина конституціоналізму. [68, С.57]

Так, професор М. Козюбра зазначає з цього приводу, що «мета верховенства права - це не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує абсолютизм державної, передусім виконавчої влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми». А принцип верховенства права набуває самостійного значення, відмінного від традиційної теорії та практики принципу верховенства закону коли право не ототожнюється із системою встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм поведінки, тобто коли має місце теоретичне і практичне розрізнення права закону, коли право розглядається як соціальний феномен, тобто коли воно розглядається як явище, безпосередньо пов'язане з такими фундаментальними категоріями, як справедливість, свобода, рівність, гуманізм. [23, С.4]

На таке «подвійне» значення принципу верховенства права вперше звернув увагу відомий англійський професор права А. Дайсі, який дав таке визначення принципу верховенства права: «По-перше, жодна людина не може бути покарана, а її тілу та власності завдано правомірної шкоди інакше, як за порушення чітко визначених положень закону, прийнятому згідно з попередньо визначеною процедурою, яке встановлюється судовою системою; по-друге, кожна людина, незалежно від її статусу та обставин, підпадає під дію звичайних законів у межа судової юрисдикції; останнє… норми конституційного права, які у закордонних країнах формують частину конституційного кодексу, є не джерелом, а наслідками прав індивідів, які визначені та захищені судами». [6]

Перші два значення стосуються формальної характеристики принципу верховенства права, а третє - органічної (матеріальної), оскільки джерелом конституційного права слугують не тільки позитивні конституційні норми, встановлені державою, а й норми про права людини, зміст яких визначається та формулюється судами. Очевидно, що професор А. Дайсі, звертаючи увагу на органічну характеристику принципу, не зробив наукового відкриття. Він просто ґрунтувався на природі англійського загального права, основою якого протягом усієї англійської історії був принцип верховенства розуму, що походить із природного права, оскільки принцип розумності є його головною характеристикою. Тобто у цьому значенні верховенство права є верховенство природного права. Як зауважує український вчений С. Погребняк, формальний аспект принципу верховенства права означає, що держава має діяти згідно з правом та підпадати під його дію, а матеріальний аспект полягає у тому, що існують досить чіткі стандарти, які визначають сутність позитивного права. Цими стандартами є насамперед основні права людини і принципи природного права. [35, С.30]

Сучасне розуміння органічної характеристики принципу верховенства права можна передати словами судді Конституційного Суду ФРН Е. Бьокенфьорда: «Неможливо гарантувати свободу шляхом формальних юридичних приписів; свобода може бути гарантована тільки у межах фундаментальної системи цінностей, що міститься у Конституції». [63, С.112] Конституційний Суд ФРН з цього приводу зазначив у відомій справі принцеси Сорайя: «За наявності певних обставин право може існувати й над позитивними нормами, що приймаються державою, право, яке походить із конституційного правопорядку як змістовної всеохоплюючої системи, функції якої й полягають у корегуванні писаних норм. Суди мають завдання знаходити це право та реалізувати його через рішення, що мають обов'язкову силу». [63, С.115]

Найчіткіше різницю між формальною та органічною характеристиками проводить професор Р. Дворків, звертаючи увагу на те, що принцип верховенства права «… не обмежується формальними приписами законодавства та оперує ними лише тією мірою, якою такі формальні приписи дають можливість досягти основних цілей правової системи. На відміну від формального підходу, який уникає надання ціннісної кваліфікації, принцип верховенства права ґрунтується на моральному баченні належної правової системи та оцінює правові норми з точки зору того, наскільки вони дозволяють досягти поставлених перед системою цілей». [12, С.8] Реалізація цього органічного аспекту принципу верховенства права забезпечується здебільшого органами правосуддя через фіксацію правових позицій у текстах судових рішень, які «виводяться» з тексту та духу конституції у процесі правозастосування та є: - основою правової системи для забезпечення справедливості, розумності, пропорційності, рівності, правової визначеності тощо позивного законодавства; - своєрідним «продовженням» нормативного змісту фундаментальних прав і свобод, що закріплені у конституційних текстах.

В сучасній українській науково-правовій літературі щодо розуміння змісту та значення принципу верховенства права висловлюються різні точки зору. Так, в Коментарі до Конституції України принцип верховенства права розглядається як певне співвідношення права і держави, її інститутів - органів державної влади, посадових осіб. [26, С.40] Під ним розуміється певна підпорядкованість держави та її інститутів праву і його пріоритет щодо них, який має проявлятись і при співвідношенні його з іншими сферами суспільного життя - економікою, політикою, ідеологією та соціальними нормами.