Комплексне використання сил і засобів органів внутрішніх справ. Зазначений принцип обумовлений необхідністю швидкого і повного розкриття злочину, а також викриття винних у його вчиненні. Збирання первинних матеріалів у справі й активний розшук злочинця проводиться в інших умовах і вимагають інших прийомів і форм, ніж всебічне вивчення всіх обставин, від яких залежить вирішення питань про правову оцінку злочину і винність у ньому того або іншого громадянина. Перше належить до завдань дізнання, друге є завданням попереднього слідства. При цьому всі слідчі дії і ОРЗ, проведені в ході попереднього розслідування, повинні бути ланками одного ланцюга, що продовжують і доповнюють одна одну. Як слідчий, так і орган дізнання в будь-який момент розслідування можуть одержати або нові докази, або оперативно-розшукові дані, що мають значення для справи. Тому слідчий і орган дізнання повинні постійно обмінюватися інформацією, що до них надходить, залежно від неї вирішувати питання про доцільність використання тих або інших можливостей у конкретній ситуації.

Організуюча роль і процесуальна самостійність слідчого в прийнятті рішень, за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Даний принцип взаємодії слідчого з органом дізнання прямо закріплений у ст. 114 КПК України, де зафіксовано, що слідчий всі рішення про напрямок розслідування, проведення слідчих дій приймає самостійно і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. Таким чином, закон покладає на слідчого обов'язок вирішення наступних питань:

про необхідність залучення органу дізнання до розслідування по кримінальній справі;

про конкретні задачі даної взаємодії;

про час, місце і строки даної взаємодії;

про обсяг і послідовність виконання необхідних дій;

про ролі кожного органу у випадках спільного проведення кількох дій;

про розподіл обов'язків між учасниками взаємодії і т. д.

Персональна відповідальність слідчого, керівників оперативно-розшукових підрозділів і начальників міліції громадської безпеки за проведення і результати слідчих дій і ОРЗ. Необхідність виконання даного принципу, як вказувалося вище, регламентовано кримінально-процесуальним законодавством України. Слідчий, який організовує роботу із взаємодії з органом дізнання і несе за неї персональну відповідальність, однак, не може відповідати за всі дії оперативних працівників.

Вони, у свою чергу, підпорядковуються безпосередньому керівництву, якому зобов'язані звітувати про обсяг, якість і результати зробленої роботи. У випадках допуску порушень кримінально-процесуальних норм оперативним працівником, за них відповідає не тільки слідчий, але й начальницький склад органу внутрішніх справ.

Самостійність співробітників оперативних підрозділів у виборі сил і засобів ОРД у рамках чинного законодавства. В процесі розкриття і розслідування злочинів нерідко виникають серйозні труднощі, вирішити які тільки процесуальними методами неможливо. У цих випадках важливе значення мають ОРЗ, здійснення яких покладено на оперативні підрозділи. Разом із цим, відповідно до кримінально- процесуального закону (ст. 114 КПК України), слідчий наділений правом давати доручення оперативним підрозділам про здійснення розшукових заходів.

Дане право обумовлене, по-перше, не притаманністю слідчим підрозділам виконання оперативно-розшукової функції і, по-друге, необхідністю використання результатів ОРЗ у ході розслідування.

Специфіка доручень і вказівок слідчого полягає в тому, що в них він тільки ставить конкретні завдання, вирішення яких він покладає на оперативні підрозділи. При цьому слідчий не вправі втручатися в ОРД, здійснювану оперативними підрозділами за його дорученням. Вибір сил, засобів, тактичних прийомів і форм виконання таких доручень у всіх випадках є винятковою компетенцією підрозділу, що здійснює ОРД.

Погодженість планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. По ходу розслідування задачі та зміст взаємодії уточнюються і доповнюються, може виникнути потреба змінити коло взаємодіючих суб'єктів, залучити нові сили і засоби. Спільне планування полягає в тому, що спочатку слідчий аналізує наявні в справі відомості, визначає завдання, які вимагають спільної діяльності, конкретних виконавців, після цього відбувається оперативний обмін інформацією слідчого з співробітниками оперативних служб. Далі коректується робота учасників взаємодії та їхні задачі, що зумовлено результатами виконаного об'єму роботи, зміною ситуації. Погоджений план, на основі якого будується взаємодія, повинен містити:

виклад слідчих і пошукових версій;

перелік обставин, що підлягають встановленню і з'ясуванню - по кожній з висунутих версій;

перелік необхідних дій, за допомогою яких повинні бути встановлені та досліджені ці обставини, і порядок таких дій;

виклад обставин, що підлягають встановленню оперативно-розшуковим шляхом (самі оперативно-розшукові заходи, шляхи встановлення цих обставин у плані не вказуються);

строки виконання, у тому числі проміжні: обміну інформацією, коректування плану (при необхідності);

виконавці по кожному пункту плану.

Безперервність взаємодії в діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів. Застосування всіх вищевказаних принципів будується на безперервній взаємодії слідчого та оперативного працівника. З моменту одержання повідомлення про злочин, що готується, вчинюється або вчинений оперативний працівник погоджує свої дії зі слідчим, вони спільно вирішують питання доцільності й правомірності виконання тих або інших заходів. Слідчий використовує можливості оперативного підрозділу з початку своєї роботи з розкриття і розслідування злочину і до закінчення попереднього слідства.

Як загальновідомо, взаємодія із загально філософської точки зору є однією з основних категорій, що характеризується безперервністю процесу. Зазначена безперервність повинна мати відображення і у взаємодії слідчого та оперативного працівника. Рівень взаємодії в результаті визначає сутність будь-якої системи і є основою правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ.

Процесуальні форми взаємодії слідчого з органами дізнання

Відповідно до внутрівідомчими нормативними актами взаємодія між слідчим, оперативним працівником і черговою частиною починається, як правило, з моменту надходження до чергової частини повідомлення про злочин, підслідності слідчих. В органах внутрішніх справ склалася чітка система чергових частин, діяльність яких регламентується відомчими нормативними актами.

Чергова частина покликана по вступу повідомлення про вчинення або підготовку злочину негайно на нього реагувати, організовувати на цій стадії чітка взаємодія слідчого, оперативних працівників, експерта-криміналіста і ін Фахівців і їх негайний виїзд для огляду місця події, розкриття злочину по гарячих слідах і затримання злочинця.

При безпосередньому зверненні громадян до чергової частини, кожна заява про злочин заноситься до книги обліку № 1 заяв і повідомлень про злочин, в якій зазначається число, час, від кого і про що надійшли (в органах прокуратури також є журнали обліку заяв та повідомлень про злочини, у які заносяться відомості, що надійшли до слідчих та прокурорів). При цьому в обов'язковому порядку оформляється протокол відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, а заявнику видається повідомлення про прийняття заяви. Як тільки заява або повідомлення буде підтверджено слідчо-оперативною групою з місця події. Воно реєструється в Журналі про скоєні злочини. Зареєстровані заяви та повідомлення передаються на розгляд начальнику органу внутрішніх справ, який дає відповідні напрями порушувати кримінальну справу, провести перевірку. Провести досудову підготовку матеріалів. У книзі обліку заяв та повідомлень про це робиться позначка. У ній же вказується номер і дата порушення кримінальної справи. При відмові в порушенні кримінальної справи вказується номер перевірочного матеріалу. Матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи реєструються у Журналі обліку матеріалів, за якими винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Кожному з матеріалів присвоюється черговий порядковий номер. За надійшов заявою або повідомленням про злочин у термін не більше трьох діб з дня його отримання, а у виняткових випадках в строк не більше десяти діб має бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи або про провадження у справі досудової підготовки матеріалів за протокольною формою.

Порушення кримінальної справи -перша стадія кримінального процесу, яка створює необхідні підстави для подальших слідчих дій. Сам факт порушення кримінальної справи вказує на те, що правоохоронні органи встановили ознаки складу злочину в тому чи іншому діянні і почали дії, у які по мірі просування залучається безліч державних служб і громадян. З виявленням приводу орган дізнання, слідчий, прокурор або суд вживають заходів для встановлення підстав порушення кримінальної справи. Наука кримінального процесу трактує їх як фактичні дані про наявність в діянні ознак складу злочину і відсутності обставин, що виключають провадження у справі. Отже, своєчасність і обгрунтованість порушення кримінальної справи залежать від перевірки обставин події, які передує винесенню постанови про порушення кримінальної справи. Таким чином, встановлення підстав порушення кримінальної справи можна назвати попередньою перевіркою приводу до цього, будь то заява громадянина або безпосереднє виявлення ознак злочину.

КПК України визначає, що єдиним слідчим дією, проведення якого можливо до порушення кримінальної справи є огляд місця події. При цьому однією з передумов успішного розкриття злочину по гарячих слідах після отримання повідомлення про нього є швидка і чітка організація виїзду слідчо-оперативної групи для огляду місця події та вжиття всіх необхідних заходів для затримання злочинця.

Черговому по органу внутрішніх справ підпорядковані постові, патрульні міліцейські групи, чергові частини ОВС і медвитверезники, які він інформує про всі події на території, що обслуговується та організовує їх взаємодію. Першочергова і невідкладне завдання чергового при надходженні повідомлення про злочин - припинити злочин і прийняти заходи до збереження його слідів та затримання злочинця. Успіх у таких випадках, незалежно від способу і форми надходження інформації про злочин, залежить від ініціативи та знання співробітниками чергових частин своїх обов'язків, визначених відомчими нормативними актами.