На першу групу об'єктів впливає закономірна для профілактики мета залежності, яка іде від об'єктивних складових економічних, політичних, соціальних, правових реалій у суспільстві до конкретного злочину як об'єкта впливу. Це дає підставу стверджувати про загальний об'єкт профілактичного впливу (причини, умови, фактори, обставини) та індивідуалізувати об'єкт (окремі особи, групи, криміногенне середовище та ін.) [6, с. 65-66]. Стосовно об'єкта другого плану (злочинності) прослідковується механізм і результати превентивного впливу оперативної профілактики на всі основні якісно-кількісні показники цього соціально негативного явища: стан, рівень, структуру, характер, динаміку, наслідки. Що стосується об'єкта третього плану (суспільних відносин, благ і цінностей, охоронюваних законом), то оперативно-розшукова профілактика, попереджаючи протиправну поведінку, сприяє недопущенню заподіяння їм шкоди.

Ці відносини, блага й цінності, що виступають як об'єкти профілактичного захисту, у категоріях кримінального права інтерпретуються як родові, видові й безпосередні об'єкти злочинів. Вичерпний їх перелік представлено в Особливій частині КК України.

У кримінальному праві фактично одностайно визнається, що об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Щодо об'єкта злочину у бюджетній сфері, то це, як стверджує Н.О. Гуторова сукупність відносин, які складаються у процесі фінансової діяльності держави щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів суспільного призначення, що забезпечують практичне виконання функцій держави. Із цього випливає, що при вчиненні передбачених кримінальним законом злочинних посягань на державні фінанси об'єктом злочину виступає такий вид суспільних відносин, як державні фінанси [3, с. 80].

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів злочину “за вертикаллю”, тобто залежно від рівня їх узагальнення, а саме: на загальний, родовий і безпосередній.

При загальному об'єкті шкода завдається не лише зазначеному об'єкту, а й певною мірою всій сукупності суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, що визначає суспільну небезпеку цих посягань. Значення родового об'єкта полягає насамперед у тому, що він дозволяє провести класифікацію злочинів, об'єднати в межах однієї глави (розділу) Особливої частини КК лише злочини, що посягають на один родовий об'єкт [14, с. 80].

Родовим об'єктом злочинів у бюджетній сфері слід вважати суспільні відносини, що виникають у зв'язку з формуванням і витрачанням бюджетних коштів та засобів державних позабюджетних фондів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування [10, с. 65].

Безпосередній об'єкт дає змогу найчастіше і з найбільшою точністю провести розмежування між подібними злочинами, оскільки він здебільшого являє собою елемент складу, притаманного лише цьому злочину [14, с. 77].

Так, безпосереднім об'єктом ст.. 211 є встановлений законом порядок розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у бюджетній системі держави.

Формування предмета оперативно-розшукової профілактики злочинів у бюджетній сфері досить активно здійснюється як на основі теорії ОРД, так й інших галузей права й дисциплін.

У кримінальному праві предмет злочинного посягання - це елемент об'єкта, впливаючи на який злочинець порушує або намагається порушити суспільні відносини, що перебувають під охороною кримінального закону. Злочини, пов'язані з порушеннями бюджетного законодавства, належать до так званих предметних діянь, тобто на їхній предмет безпосередньо вказано у статтях КК України[11, с. 70].

Предметом посягання в ст.. 211 законодавець визначив бюджетні кошти у великих розмірах (сума, яка в тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо великих розмірах (сума, яка в три тисячі й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Н.О. Гуторова вважає, що злочини, передбачені ст. 211 КК України, мають два предмета - бюджетні кошти (основний предмет - складова частина об'єкта цих злочинів) та нормативно-правові акти, що змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (додатковий предмет, що не є складовою частиною об'єкта злочинів) [4, с. 70].

Таким чином, предмет злочинів, пов'язаних з порушеннями бюджетного законодавства, визначається в КК України поняттям «бюджетні кошти», до яких, згідно з приміткою до ст. 210 КК України, належать кошти, що включаються в бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування[8].

Під бюджетними коштами слід розуміти:

- податкові доходи, що надійшли до відповідних бюджетів;

- інші обов'язкові платежі, що надійшли до відповідних бюджетів;

- доходи від використання майна, яке перебуває в державній власності після сплати податків (зборів), передбачених законодавством;

- доходи від платних послуг, що надаються бюджетними установами, після сплати податків (зборів), передбачених законодавством;

- кошти, отримані в результаті застосування заходів цивільно-правової, адміністративної й кримінальної відповідальності, зокрема штрафи, конфіскації, компенсації тощо;

- частина прибутку унітарних державних і муніципальних підприємств;

- доходи від зовнішньоекономічної діяльності [7, с. 19].

Водночас предметом злочину передбаченого ст. 211 КК України, можуть бути не лише реально одержані кошти, а й лише заплановані як доходи і видатки державного або місцевого бюджету. Вчинення такого злочину має місце, наприклад, у випадках видання службовою особою нормативно-правових актів, які змінюють лише записані у відповідному правовому акті доходи і видатки бюджету. Коли службова особа видає нормативно-правовий акт, що передбачає незаконне списання заборгованості платників за податками, зборами, іншими обов'язковими платежами, до бюджету не надходять кошти, що мали надійти.

Під терміном «кошти» у чинному законодавстві розуміють гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Тобто еквівалент грошей можна назвати бюджетними коштами, якщо вони рівноцінно замінюють гроші, включені до бюджету.

На думку Р.Л. Степанюка, бюджетні кошти як предмет злочину, передбаченого ст. 211 КК України, мають такі обов'язкові ознаки:

- включення до бюджету будь-якого рівня, тобто кошти мають бути внесеними до складу бюджету (фінансового плану), віднесеними до певної статті доходів або видатків;

- досягнення суми бюджетних коштів кваліфікуючого розміру, тобто мати великий (що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) чи особливо великий (у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) розмір;

- визначення джерел одержання та напрямів витрачання одним або кількома з чинних нормативно-правових актів і планових документів (Бюджетним кодексом України; законами; підзаконними актами вищих органів влади; рішеннями про місцевий бюджет; розписами бюджетів; планами асигнувань; кошторисами доходів та видатків; документами, згідно з якими виділено кошти з бюджету або бюджетної установи іншим установам, підприємствам, організаціям; планами використання бюджетних коштів та ін.).

На відміну від більшості інших економічних злочинів, предметом порушень бюджетного законодавства не можуть виступати матеріальні цінності, оскільки бюджет є планом і фондом фінансових (грошових) ресурсів, а також кошти, що належать окремим юридичним особам на праві власності [13, с. 49-54].

Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 211 КК України характеризується вчиненням суспільно небезпечної дії у вигляді видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону[9, c,481].

Суспільна небезпечність даного діяння полягає в тому, що ці протиправні дії можуть призвести до неотримання коштів, які мали надійти до бюджетів і в подальшому бути використаними на суспільні потреби.

До нормативно-правових актів, про які йдеться у ст. 211 КК України, належать офіційні письмові документи, прийняті чи видані уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які спрямовані на регулювання відносин, що виникають при здійсненні бюджетного процесу, містять нормативні приписи (мають неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування, і дія яких не вичерпується одноразовим виконанням)[9, c, 485].

Нормативно-правовими актами, що зменшують надходження бюджету, є постанови, рішення, положення, накази, інструкції, якими зменшуються доходи бюджету, надходження від повернення кредитів до бюджету, приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів.

До нормативно-правових актів, що збільшують витрати бюджету, належать акти, які збільшують видатки бюджету, тобто обсяги коштів, спрямованих на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, а також кошти на надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів. До таких актів, наприклад, належать ті, які: змінюють ставки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, інших обов'язкових платежів; передбачають списання заборгованості зі сплати обов'язкових платежів, у т. ч. неподаткового характеру; запроваджують нові види обов'язкових платежів, не передбачені законодавством.

Під виданням нормативно-правових актів, які зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету, слід розуміти комплекс дій, що охоплює: 1) прийняття рішення щодо схвалення тексту документа; 2) підтвердження цього рішення шляхом поставлення свого підпису, відбитку печатки, штампу або в інший спосіб; передачу документа для офіційного оприлюднення та (або) застосування. Цим поняттям охоплюється як видання уповноваженою службовою одноосібних нормативно-правових актів, так і вчинення таких дій щодо актів, прийнятих, рекомендованих або схвалених колегіальними органами за умови, що законодавством передбачене їх підписання, затвердження або введення в дію уповноваженою службовою особою[9, c. 487-489].

Моментом закінчення даного злочину є видання особою нормативно-правового акта, що зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету всупереч закону, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах. Факт набрання чинності таким актом або фактичне його виконання на кваліфікацію злочину за ст. 211 КК не впливає.

3. Суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила, і тому суб'єкт злочину є обов'язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність[8].

Отже, згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину може бути:

1) особа фізична;

2) особа осудна;

3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння.

Ці три ознаки є обов'язковими для кожного випадку оцінки наявності суб'єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали назву обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину.