У межах повторності злочинів їх неодночасне вчинення означає, що не збігаються за часовими показниками початкові моменти вчинення кожного зі злочинів. У зв'язку з цим повторність можуть утворювати злочини, один з яких був вчинений у період, коли інший злочин уже розпочався, але ще не закінчився. У такому разі вчиненим повторно вважається злочин, розпочатий пізніше[12].

Виходячи з ст. 32 КК, можна виділити такі ознаки повторності даного злочину:

1) службова особа вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів, передбачених ст.. 211 КК. Ці злочини повинні бути юридично тотожними;

2) для поняття повторності не має значення чи були злочини, з яких вона складається, закінченими, чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на злочин;

3) ознакою повторності є те, що злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час і віддалені один від одного певним проміжком часу;

4) повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. У ст..211 Кримінального кодексу вказується на вчинення злочину повторно, без будь-яких обмежень;

5) згідно з ч. 4 ст. 32 КК повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 45- 49 КК, або на підставі акта амністії чи помилування, а так само у випадках, коли за цей злочин в неї було погашено або знято судимість. Про підстави і порядок погашення та зняття судимості див. статті 89-91 КК та коментар до них[2].

Згідно з ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що складається з двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин зовні схожий на повторність тотожних злочинів тому, що також складається з кількох тотожних діянь. Але між ними є суттєві відмінності. Так, при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел, об'єднує вчинені нею всі тотожні діяння.

При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб'єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину. Продовжуваний злочин виключає повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин[12].

Сам факт вчинення злочину не перший раз створює повторність. Для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення, якою була повторність злочинів. Якщо було вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених ст.. 211 КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цією статтею без застосування правил про сукупність злочинів. Тобто, якщо службовою особою було видано нормативно-правових акт, що зменшує надходження бюджету або збільшує витрати бюджету всупереч закону. В даному випадку злочини має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно».

Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками. Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, тої за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому випадку видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання)[9, c,224].

Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за «родовою» ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45-49 КК[2].

Висновки

Проаналізувавши склад злочину передбаченого ст.. 211 КК України, було встановлено такі його елементи. Отже, родовим об'єктом злочинів у бюджетній сфері слід вважати суспільні відносини, що виникають у зв'язку з формуванням і витрачанням бюджетних коштів та засобів державних позабюджетних фондів, призначених для фінансового забезпечення завдань і функцій органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Безпосереднім об'єктом ст.. 211 є встановлений законом порядок розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у бюджетній системі держави.

Предметом посягання в ст.. 211 законодавець визначив бюджетні кошти у великих розмірах або в особливо великих розмірах.

Об'єктивна сторона злочину передбаченого ст. 211 КК України характеризується вчиненням суспільно небезпечної дії у вигляді видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону.

Суб'єкт злочину -- службова особа, яка наділена повноваженнями щодо видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто службова особа усвідомлює, що нормативно-правовий акт, який нею видається (затверджується), незаконно змінює доходи або видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку і бажає видати (затвердити) такий акт.

Щодо ст.. 211 Кримінального кодексу України, то ч. 2 даної статті, передбачені такі кваліфікуючі ознаки: видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або повторно.

Список використаної літератури

1. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

2. Бюджетний кодекс України: Кодекс України від від 08.07.2010 № 2456-VI// Відомості Верховної Ради України (ВВР). -2010. - № 50-51, - ст.572.

3. Гуторова Н. О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України : дис.. доктора юрид. наук : 12.00.08/ Н.О. Гуторова - Х., 2001 - 75 с.

4. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія/ Н.О. Гутурова - Харків: Вид-во Національного ун-ту внутрішніх справ, 2001, - 384 с.

5. Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права/ О.О. Дудоров [Переднє слово д-ра юрид. наук, проф. В. О. Навроцького] / МВС України; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. - 952 с.

6. Козаченко И. П. Оперативно-розыскная профилактика (правовые и организационно-тактические вопросы)/ И.П. Козаченко - К., 1991, - 68 с.

7. Комягин Д. Л. О понятии бюджетных средств / Д. Л. Комягин // Финансы. - 2000. - № 10. - 19 с.

8. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - N 25-26. - ст.131.

9. Кримінальній кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т./ за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна.- 5-те вид., допов.-Х.: Право, 2013.

10. Макаров А. В. Преступность в бюджетной сфере (Понятие, тенденции, предупреждение) дис. доктора юрид. наук: 12.00.08/ А.В. Макаров. -М., СПб., 2005. - 35 с.

11. Навроцький В.О. Господарські злочини: лекції для студентів юридичного факультету/В.О.Навроцький. - Львів, 1997. - с. 7.

12. Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року/ [Електронний ресурс. - Режим доступу]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-10.

13. Степанюк Р. Л. Дослідження документів при розслідуванні бюджетних злочинів / Р. Л. Степанюк // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. - 2002. - Вип. 19. - с. 49-54.

14. Тацій, В. Я.. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: навч. посіб. / В. Я. Тацій. - Х. : Укр. юрид. акад., 1994. - 75 с.