Необхідно зазначити, що розуміння кримінально-правового визначення службової особи як суто специфічного і спеціального не означає створення окремих її понять для кожної галузі вітчизняного права або певних нормативних актів. Юридична категорія "службова особа" присутня в усіх сферах правового життя, де існують відносини влади та підлеглості, організація людської діяльності тощо. На нашу думку, засади службової діяльності в інших галузях суспільного життя та всі ознаки службової особи мають визначатися окремим спеціальним законом. Закон України "Про державну службу" охоплює службових осіб тільки в сфері державного управління, і тому його не можна визнати нормативним актом, що в повній мірі регламентує інститут службової особи за чинним законодавством України. Виходячи зі специфічності поставлених перед кримінальним законом завдань -- здебільшого охорони суспільних відносин, а не їх врегулювання, що обумовлює і характерні риси визначення поняття службової особи -- лаконічність та широкий зміст його не варто використовувати в інших галузях вітчизняного права. Проте створення єдиного правового та законодавчого поняття "службової особи" вимагає глибокого та всебічного узагальнення галузевих понять, визначення видів та категорій службових осіб, які несуть різні види юридичної відповідальності за різні протиправні діяння, виходячи з характеру та повноважень, сфери діяльності, самих наслідків [12, 29].

Потребує аналізу й питання співвідношення повноважень службової особи і меж її кримінальної відповідальності. Зазначалося, що службова особа "може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав і покладених на неї обов'язків". Однак на практиці відомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб за злочини, об'єктивна сторона яких не передбачає пряме використання владних повноважень.

Так, ще у постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 23 вересня 1977 р. (зі змінами, внесеними постановою від 26 квітня 1984 р. № 7) зазначалося, що суб'єктом злочину отримання хабара, слід визнавати і тих працівників державних, кооперативнихта громадських установ, підприємств та організацій, які в силу свого службового становища та виконуваних ними обов'язків були здатні вжити заходів до вчинення іншими службовими особами дій, очікуваних хабародавцями.

У багатьох статтях КК України спеціальна ознака суб'єкта злочину -- "службова особа" -- зафіксована шляхом вказівки на використання особою свого службового становища. В таких випадках законодавець веде мову про соціально-правовий статус службової особи -- сукупність її прав і обов'язків, які утворюють службову компетенцію винного, його соціальне значення, під яким розуміється: службовий авторитет особи, престиж органу, підприємства, установи або організації, у яких вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв'язків та можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб. Це визначає особливість службових злочинів -- їх соціальна сфера та здатність вплинути на події не обмежена межами службових обов'язків та функцій. Тобто службова особа для досягнення злочинної мети здатна використовувати "владу авторитету" своїх службових повноважень для впливу на події за їх "офіційними" межами.

Про необмеженість соціальної сфери службових злочинів свідчить аналіз їх розміщення в розділах Особливої частини чинного КК України. Адже про службову особу як про спеціальний суб'єкт згадується в 35% спеціальних складів злочину, які містяться майже в кожному розділі чинного КК України в статтях, що передбачають відповідальність за конкретні дії.

У нормах Особливої частини КК України службова особа представлена в різноманітних ракурсах: службова особа лікувального закладу (ст. 132), член виборчої комісії (ч. 1 ст. 157), керівник підприємства або організації незалежно від форми власності (ч. 1 ст. 175), службова особа суб'єкта господарської діяльності (ст. 218, ч. 1 ст. 221), капітан судна (ст. ст. 284, 285), службова особа правоохоронного органу (ч. 2 ст. 370), слідчий, прокурор (ч. 2 ст. 372), суддя (ст. 375) тощо. Здатність зазначених службових осіб спричинити шкоду суспільним відносинам у площині інституту спеціального суб'єкта злочину характеризується не тільки їх певними якостями -- службовими повноваженнями або обов'язками. Вона визначається системою зв'язків, що їх оточують, специфікою об'єкта злочину, на який вона здатна зазіхнути, об'єктивною стороною злочину, яку може виконати завдяки своїм певним властивостям [12, 29].

Так, злочини, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 375 КК, може скоїти не будь-яка службова особа, а тільки керівник установи, підприємства або організації; злочин, передбачений ст. 285 КК, здатен вчинити тільки капітан судна. Така диференціація свідчить про прагнення законодавця до індивідуалізації кримінальної відповідальності службових осіб, його бажання вибірково охопити охороною кримінального закону наявні в сфері службової діяльності суспільні відносини.

Низку питань щодо інституту службової особи поставив і перехід України до ринкової моделі розвитку суспільства. Деякі з них можна розглянути в межах аналізу службової особи в ракурсі інститутуспеціального суб'єкта злочину. Одним з таких питань є визнання власника приватного підприємства службовою особою.

Існує думка, що власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнавати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватися керівництво самим собою чи своїм власним майном. Однак такі міркування, на наш погляд, видаються занадто категоричними.

Реєстрація в державних органах, обов'язкове ведення обліку та звітності господарської діяльності вказують на створення юридичної особи. Оскільки суб'єкт самостійно розпоряджається своїм майном, фінансами, укладає угоди, підписує звітні та фінансові документи, він виконує адміністративно-господарські і організаційно-розпорядчі функції та є службовою особою відповідно до її кримінально-правового визначення16. Адже для кваліфікації злочину визначальне значення мають не назва посади, не форма власності установи (організації, підприємства), а характер обов'язків, які виконує особа по службі. Власник юридичної особи керує не собою, а саме цією юридичною особою, навіть якщо остання є, образно кажучи, "папкою з кількома документами" -- ці "кілька документів" здатні отримати кредит у банку на значну суму або мати борги перед іншими суб'єктами господарської діяльності. Тобто визначальним тут є те, що власник приватного підприємства може шляхом, хай досить формального здійснення розпорядчих обов'язків, породжувати за їх допомогою специфічні правові наслідки [12, 30].

Для вірного встановлення ознак службової особи, правильної кваліфікації службового злочину необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягається до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Проте, незважаючи на наявність багаторічної практики і достатньо чітку нормативну регламентацію ознак службової особи в кримінальному праві, певні проблеми щодо неї як спеціального суб'єкта злочину лишаються дискусійними, вимагають аналізу практики правозастосування, дослідження та вирішення.

РОЗДІЛ 2. Види та функції службових осіб за чинним Кримінальним кодексом України

Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України службовими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

У наведеному визначенні вказується на п'ять видів функцій чи обов'язків, виконання яких особами, наділеними таким правом, є підставою для визнання їх службовими особами: 1) функції представника влади; 2) організаційні обов'язки; 3) розпорядчі обов'язки; 4) адміністративні обов'язки; 5) господарські обов'язки. При цьому виконання обов'язків кожного з чотирьох видів окремо є недостатнім для визнання особи службовою, яке можливе лише в разі їх поєднання: або організаційних Із розпорядчими, або адміністративних із господарськими.

Важливе значення в ході визначення поняття службової особи має класифікація цього спеціального суб'єкта злочину. Поділ поняття є складовою визначення його об'єму. Тому встановлення видів службових осіб розкриває окремі сторони загального поняття службової особи, дозволяє з'ясувати його більш глибоко і точно, є передумовою вирішення питання про наявність статусу службової особи у окремих категорій працівників. Службових осіб можна поділити на види в залежності від того чи іншого критерію.

Так, за змістом повноважень, якими вони наділені, можна виділити службових осіб, які [14, 49]:

1) здійснюють функції представників влади;

2) виконують організаційно-розпорядчі обов'язки;

3) які виконують адміністративно-господарські обов'язки.

Залежно від тривалості здійснення повноважень виділяються:

1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки постійно;

2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки тимчасово.

Залежно від того, чи оплачується відповідна діяльність, можуть бути виділені:

1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки за винагороду;

2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки безоплатно.

Залежно від способу отримання відповідних повноважень є:

1) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки за призначенням;

2) службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки в результаті виборів.

Залежно від статусу, в якому вони виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки бувають [14, 50]:

1) службові особи, які виконують ці обов'язки займаючи посади;

2) службові особи, які виконують ці обов'язки за спеціальним повноваженням.

Залежно від форми власності підприємств, установ чи організацій на яких виконуються організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки виділяються:

1) службові особи, які виконують ці обов'язки на державних підприємствах, установах чи організаціях;

2) службові особи, які виконують ці обов'язки на комунальних підприємствах, установах чи організаціях;

3) службові особи, які виконують ці обов'язки на приватних підприємствах, установах чи організаціях.

Залежно від громадянства осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки серед службових можна виділити:

1) громадян України, які виконують ці обов'язки;

2) громадян інших держав, які виконують ці обов'язки;

3) осіб без громадянства, які виконують ці обов'язки.

Залежно від обсягу повноважень, наданих службовій особі пропонується виділяти [14, 50]:

1) службові особи зі звичайним становищем;

2) службові особи, які займають відповідальне становище;

3) службові особи, які займають особливо відповідальне становище.

Слід сказати, що даний перелік не є вичерпним і може бути доповнений. В основу поділу було покладено лише найбільш істотні, з нашої точки зору, критерії.