4

План

Вступ

1. Загальнотеоретичні аспекти видів цивільного судочинства

2. Позовне провадження як основний вид цивільного судочинства

3. Особливості наказного провадження як виду цивільного судочинства

4. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Висновки

Використана література

Вступ

Процесуальна наука динамічно розвивається. Зовсім недавно набув чинності новий Цивільний процесуальний кодекс України, прийняті нові процесуальні закони. Умовою розбудови в Україні правової держави є проведення судово-правової реформи, завданнями якої є створення нового законодавства, становлення та функціонування сильної і незалежної судової влади, удосконалення форм судочинства. На сучасному етапі першочерговими є реформування правової системи, а також інституціалізація судової влади та судових процедур.

Прийняття Верховною Радою України основного акту цивільного процесуального законодавства - Цивільного процесуального кодексу у березні 2004 р., стало подією, що окреслела перспективу розвитку цивільного судочинства на території України. Визнання людини найвищою соціальною цінністю, а її прав і свобод - визначальним змістом і напрямом діяльності держави (ст. З Конституції України) стали домінуючим акцентом сучасного процесуального законодавства. [11, 7]

Конституція України 1996р. закріпила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову і стала основою реформування правової системи, зокрема судової влади. У статті 129 Конституції визначено засади здійснення правосуддя в Україні, головними з яких є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, гласність судового процесу, обов'язковість рішень суду та ін. Стаття 3 Конституції містить положення, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з Конституцією України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод (ст. 55). Тому суд має стати дійсним гарантом прав і охоронюваних законом інтересів громадян, інших суб'єктів права. Для цього необхідно закріплення таких правових механізмів, які могли б забезпечити належну реалізацію прав, у тому числі права на судовий захист.

У контексті зазначених конституційних положень захист цивільних прав являє собою широку, багатопланову та комплексну проблему, яку можна розробляти в різних напрямках, наприклад: загальна характеристика прав, що підлягають захисту, гарантії здійснення, форми реалізації, способи захисту, процесуальні форми захисту, шляхи подальшого розвитку, місце і роль у механізмі правового регулювання.

Вивчення способів та процесуальних форм захисту цивільних прав здійснювалось і раніше, однак, як правило, цивілістами або процесуалістами в межах предметів своїх наук. Це певним чином стримувало дослідження фундаментальних проблем захисту суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, яке передбачає вивчення їх у взаємозв'язку з іншими правовими інститутами різних галузей права.

Особливою у цьому контексті є проблема видів цивільного судочинства.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи, об'єктом дослідження якої є чинне цивільне процесуальне законодавство України з точки зору видів цивільного судочинства. Основу дослідження становлять сучасні теорії цивільного процесу. Означені питання відображено у публікаціях Д.Д. Луспеника, М. Треушнікова, С. Я. Фурси, К. М. Штефана, та ряду інших авторів.

Основна мета даної курсової роботи полягає у загальнотеоретичному дослідженні особливостей видів цивільного судочинства.

Дана робота складається із чотирьох розділів, вступу і висновків. Перший розділ присвячений висвітленню теоретичних засад дослідження видів цивільного судочинства. В ньому подається визначення предмету дослідження, завдання цивільного судочинства, визначення і загальна характеристика видів цивільного судочинства.

Другий розділ присвячений позовному провадженню як основному виду цивільного судочинства. В третьому та четвертому розділах розглядаються особливості наказного та окремого видів провадження як виду цивільного судочинства.

цивільне судочинство позов

1. Загальнотеоретичні аспекти видів цивільного судочинства

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [12, 29].

Цивільне процесуальне право сформувалося як результат соціально-економічного розвитку суспільства, становлення і удосконалення процесуального законодавства, яке потребувало уніфікації і виокремлення в самостійну сферу регулювання суспільних відносин - судового захисту цивільних прав у порядку цивільного судочинства. Формування цивільного процесуального права, як правило пов'язують з серединою XIX століття, а саме з прийняттям Статуту цивільного судочинства (1864 р.), появою цілої плеяди відомих представників науки цивільного процесуального права, таких як Є.В. Васьковський, Ю.С. Гамбаров, А.Х. Гольмстен, В.М. Гордон, К.І. Малишев, Є.Ф. Нефедьєв, В.О. Рязановський, І.Є. Енгельман, Т.М. Яблочков та інші, праці яких стали основою для розвитку цивільного процесуального права, формування наукових напрямків. З цього часу цивільне процесуальне право (цивільне судочинство) на юридичних факультетах починає викладатися як самостійна базова навчальна дисципліна, яка мала не лише прикладне, а й науково-теоретичне значення, а в системі права виділилася самостійна галузь.

Цивільне процесуальне право регулює один із важливих напрямків державної діяльності, яка полягає у виконанні такої особливої функції судової влади як здійснення правосуддя в цивільних справах - судами загальної юрисдикції. У статті 55 Конституції України [1] закріплено демократичне положення, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124 Конституції) передбачає, що судовий захист є складовою правосуддя, оскільки здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних справ. Цивільне процесуальне право виконує соціальну функцію, яка полягає у забезпеченні захисту, охороні та відновленні порушених, оспорюваних, невизнаних прав та інтересів особи (фізичної, юридичної), інтересів держави і суспільства.

Основу цивільного процесуального права складає судовий захист, який включає два аспекти:

судовий захист здійснюється органом державної влади - судом; діяльність по застосуванню в особливій процесуальній формі норм матеріального і процесуального права до спірних матеріальних правовідносин;

судовий захист - це також діяльність безпосередньо заінтересованих у захисті осіб, здійснювана в суді за допомогою процесуальних засобів, наданих законом (цивільним процесуальним кодексом), що реалізується у процесуальних правовідношеннях із судом [9, 17].

Норми цивільного процесуального права визначають увесь хід судового процесу, встановлюють для кожного суб'єкта цивільних процесуальних відносин міру необхідної та можливої поведінки [4, 26]. Реалізація учасниками процесу своїх процесуальних прав та обов'язків здійснюється в рамках цивільних процесуальних відносин шляхом вчинення суб'єктами процесу процесуальних дій. Порядок та послідовність процесуальної поведінки суду, учасників процесу в цивільному судочинстві чітко регламентується цивільними процесуальними нормами, які розміщенні в різних нормативно-правових актах, але основна група таких норм знаходиться в кодифікованому акті, який регулює суспільні відносини в сфері судочинства в цивільних справах - це Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК), прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. тому, цивільне процесуальне право - це сукупність правових норм (цивільних процесуальних), розташованих у певній системі, які регулюють суспільні відносини між судом і учасниками процесу в сфері здійснення судочинства в цивільних справах шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у суді першої інстанції, а також в порядку перегляду судових рішень у вищестоящих судових інстанціях.

В науці цивільного процесуального права відсутня єдність у визначенні поняття "цивільний процес". Одні процесуалісти вважають, що цивільний процес і цивільне процесуальне право є тотожними, оскільки між ними немає суттєвої різниці і характеризуються наявністю системи процесуальних норм, що регулюють суспільні відносини з участю загальних, арбітражних (господарських), третейських судів, з приводу застосування норм матеріального права з метою захисту прав, інтересів суб'єктів матеріальних відносин. При цьому російський процесуаліст Г.Л. Осокіна вважає, що цивільний процес включає судочинство (цивільне, арбітражне, третейське) [8, 22-23]. Інші, їх переважно більшість, ставлять знак рівності між поняттям "цивільний процес" і "цивільне судочинство" [4, 25; 5, 4; 12, 29]. В цілому вони характеризують процесуальний порядок провадження в цивільних справах, або як сукупність процесуальних дій і відносин, або як сукупність процесуальних дій або тільки відносин. Треті, поняття цивільного процесу зводять до цивільної процесуальної форми, яку відносять до однієї з форм цивільного судочинства поряд із судовими процедурами (наказне провадження) [9, 39].

Очевидно, цивільний процес як правова категорія повинна розглядатися як форма здійснення правосуддя в цивільних справах. Тобто, за своєю суттю цивільний процес включає процесуальний порядок, правила, які визначають якісні особливості правосуддя, без дотримання яких рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим. Інакше кажучи, цивільний процес у сучасному розумінні повинен визначати процесуальний порядок захисту прав, свобод, інтересів особи (фізичної, юридичної), держави. Тобто, цивільний процес є механізмом процесуального захисту у формі цивільного та господарського судочинства. Отже поняття "цивільний процес" будучи елементом "цивільного процесуального права", включає в себе поняття "судочинство" (цивільне, господарське).

Цивільний процес передбачає наявність цивільної процесуальної форми, яка становить його зміст і визначає порядок (послідовність) розгляду і вирішення справ в судах (загальних, господарських).

Цивільний процес, об'єднуючи цивільне і господарське судочинство дає можливість виділити ті загальні особливості які властиві цим двом видам судочинства, їх взаємозв'язок, з одночасним збереженням особливостей розгляду справ в загальних (цивільних) і господарських судах.

Отже, цивільний процес - це порядок провадження який передбачає механізм процесуального захисту прав, свобод, інтересів особи, держави в цивільних справах в межах якого реалізуються правозастосовна діяльність суду.

"Цивільне судочинство" можна визначити як вид цивільного процесу, в межах якого розглядаються і вирішуються цивільні справи судами загальної юрисдикції, у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку.

Предмет цивільного судочинства становлять система цивільно-процесуальних відносин, які виникають між судом і з кожним учасником процесу.