Судовий наказ видається за наявними у справі матеріалами у письмовій формі, визначеного ст. 103 ЦПК змісту. У ньому зазначаються: дата видачі наказу; найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав наказ; ім'я (найменування) стягувача і боржника (заінтересованої особи - ч. 2 ст. 26 ЦПК України), їх місце проживання або місцезнаходження; посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого мають бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджене та його вартість; сума судових витрат, що сплачена заявником, підлягає стягненню на його користь з боржника [12, 318].

Судовий наказ має відповідати вимогам, що пред'являються до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Суддя, який прийняв заяву стягувача про видачу судового наказу, складає і підписує зазначений наказ у двох примірниках, один з яких залишається у справі. Другий примірник наказу після набрання ним законної сили скріплюється печаткою суду і видається стягувачу. Копія виданого судового наказу невідкладно надсилається боржникові рекомендованим листом із повідомленням, а також одночасно з нею надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів з роз'ясненням його права, у разі наявності у нього заперечення проти вимог стягувача, протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу подати заяву про його скасування.

Судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу. Суд видає наказ, який набрав законної сили, стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Скасувати судовий наказ може суд, який його видав на заяву боржника, яка подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого наказу. Така заява розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду у засіданні суду та без виклику сторін. Про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу. Якщо заява про скасування судового наказу подана після закінчення десятиденного строку, встановленого для її подання, то вона залишається без розгляду у разі, коли суд на заяву особи, яка її подала, не знайде підстави для .поновлення строку на подання такої заяви. До змісту ухвали про скасування судового наказу включається також роз'яснення суду про те, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути предметом розгляду позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Копії ухвали суду про скасування судового наказу надсилаються стягувачеві і боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення (ст. 106 ЦПК України).

Отже, наказне провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, здійснюваного загальними судами загальної юрисдикції і спрямованого на постановлення судового наказу.

4. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство (jurisdictions conteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictio voluntaria), було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1864 р. безспірне, добровільне судочинство одержало назву охоронного, яке, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд лише посвідчував або охороняв права окремих осіб. Існувала думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне - усунення правопорушень і поновлення порушених прав, у зв'язку з чим перше називалося запобіжним (превентивним), а друге - репресивним [12, 430].

Відомий дореволюційний процесуаліст Є.В. Васьковський зазначав, що справи охоронного провадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей, усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання права власності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування й витребування доручень тощо). Охопити їх одним визначенням неможливо, але вони характеризуються тим, що повний перелік цих справ визначений законодавцем на свій розсуд, виходячи з доцільності і практичної зручності. Аналіз справ, віднесених до охоронного провадження, свідчить, що вони мали односторонній і двосторонній характер. В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другої особи з протилежними інтересами (справи про викуп родового майна, відібрання доручення, поділ спадщини та виділ певної її частини подружжю тощо), що підтверджує їх спірний характер.