- встановлено, що типовими в адміністративних справах, пов'язаних з порушенням митного законодавства є: судово-економічні експертизи, судово-товарознавчі експертизи, експертизи матеріалів, речовин та виробів;

удосконалено:

поняття процесуального інституту судової експертизи в адміністративному судочинстві, під яким необхідно вважати сукупність норм, що регламентують процесуальні дії й відносини при призначенні й проведенні судової експертизи в адміністративному суді, які мають юридичну конструкцію та єдині принципи, котрі визначають механізм і способи правового впливу;

- теоретичні позиції щодо класифікації судових експертиз в адміністративному судочинстві за двома основними критеріями: організаційно-процесуальним і галузевим;

- наукові підходи щодо визначення особливостей висновку експерта як джерела доказів, якими є те, що він: є результатом науково-обґрунтованого дослідження; походить від особи, яка володіє визначеними спеціальними знаннями, без використання яких було б неможливим саме дослідження; надається з додержанням спеціально встановленого процесуального порядку; ґрунтується на зібраних у справі доказах;

- поняття "комплексної експертизи" та його відмінність від поняття "комплексність дослідження" та "комплекс експертиз";

дістало подальший розвиток:

- поняття "спеціальні знання", під яким розуміють знання і навички, одержані в результаті фахової освіти та/або практичної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, які використовуються визначеними законом учасниками адміністративного процесу в межах наданих кожному з них повноважень для вирішення за певною процедурою процесуальних завдань;

- положення щодо процесуальної і непроцесуальної форм використання спеціальних знань в адміністративному судочинстві;

- систематизація даних зарубіжного досвіду використання судової експертизи в доказуванні за справами про адміністративні правопорушення;

- наукові підходи до оцінки висновків судових експертів в адміністративному судочинстві;

- положення щодо залучення спеціаліста і особливості допиту судового експерта в суді з метою роз'яснення його висновку (ст. 148 КАС України).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації наукові положення, висновки і пропозиції можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - як теоретична база, підґрунтя для подальшого дослідження питань використання спеціальних знань та судових експертиз, які призначаються в адміністративному судочинстві;

- практичній діяльності експертних органів - при призначенні та проведені судових експертиз, вдосконалення їх наукового апарату (акт впровадження результатів наукового дослідження у практичну діяльність Київського окружного адміністративного суду від 20.04.16 р.);

- навчальному процесі - при викладанні в вищих юридичних закладах освіти нормативного курсу криміналістики, спецкурсів "Криміналістика", "Актуальні проблеми судових експертиз", "Судова експертологія", "Кримінальний процес", підготовки матеріалів для підручників і навчальних посібників, проведення практичних занять з судової експертизи, криміналістики, адміністративного процесу (акт впровадження результатів наукового дослідження у навчальний процес ПВНЗ "Європейський університет" від 02.09.2016 р. та акт впровадження результатів наукового дослідження у навчальний процес ПВНЗ "Академія рекреаційних технологій і права" від 11.03.2016 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, що становлять наукову новизну дисертації, розроблені автором особисто. У статті, опублікованій у співавторстві, 50% змісту складають власні теоретичні розробки дисертанта; наукові ідеї та розробки, що належать співавтору, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження, висновки та пропозиції оприлюднені авторкою у вигляді доповідей і виступів на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференція, науково-теоретичних семінарах та круглих столах: ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Малиновські читання» (Острог, 2015 р.); "Тринадцяті економіко-правові дискусії" (Львів, 2016 р.); "Теорія і практика судової експертизи" (Київ, 2016 р.) "Проблеми та досягнення законодавчих реформ в Україні (Тернопіль, 2016 р.); "Перспективи реалізації та захисту прав людини в умовах глобалізації" (Тернопіль, 2016 р.).

Публікації. Основні наукові результати дисертації викладено у 13 наукових публікаціях, серед яких шість наукових статей - у виданнях, включених МОН України до переліку фахових видань з юридичних наук, одна стаття - у зарубіжному науковому правовому виданні, а також шість тез - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, круглих столів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

1.1 Стан наукового дослідження проблем судових експертиз в адміністративному судочинстві

Прийняття нового процесуального законодавства України суттєво розширює можливості використання спеціальних знань в судочинстві. Адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне судочинство у сучасних умовах науково-технічного прогресу неможливе без використання досягнень природничих, технічних, економічних та інших наук і використання знань спеціалістів, які прийнято називати "спеціальними знаннями".

Можливості використання спеціальних знань у судочинстві далеко не вичерпані. Це пояснюється не лише розвитком методів дослідження різноманітних об'єктів, а й недостатнім використанням сторонами всіх можливостей, які надаються їм законодавством. Разом з тим, правильне розуміння особливостей використання спеціальних знань може відігравати вирішальну роль у вітчизняному судочинстві в умовах змагальності та диспозитивності [47, с.5-6].

Питанням теорії й практики судової експертизи присвячені ґрунтовні праці багатьох відомих вітчизняних й зарубіжних вчених, фахівців в галузі кримінального, цивільного, господарського процесу, криміналістики,теорії судової експертизи, зокрема значну увагу приділили такі науковці як Т.В. Аверьянова, І.А. Алієв, В.Д. Арсєньєв, В.Ф. Берзін, С.В. Бичкова, А.І. Вінберг, В.Г. Гончаренко, І.В. Гора, Ю.М. Жуков, Н.І. Клименко, Ю.Г. Корухов, В.В. Липовський, В.К. Лисиченко, М.М. Лисов, Н.Т. Малаховська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, В.К. Стринжа, І.Я. Фрідман, О.Р. Шляхов та ін.

Слід відзначити, що ідея виокремлення загальної теорії судової експертизи як самостійної дисципліни була запропонована ще з часу, коли з'явилися перші значні за змістом наукові праці в цій галузі. Зокрема це праці: Б.Д.Сперанського "Експертиза у кримінальному процесі" (1925 р.), В.М.Нікіфорова "Експертиза у радянському кримінальному процесі" (1947 р.), М.О.Чельцова та Н.В.Чельцової "Проведення експертизи у радянському кримінальному процесі" (1954 р.), А.І.Вінберга "Криміналістична експертиза у радянському кримінальному процесі" (1956 р.), А.В.Дулова "Питання теорії судової експертизи у радянському кримінальному процесі" (1959 р.).

Наукове дослідження проблем судової експертизи, розробки нових експертних методик, використання можливостей судової експертизи у судочинстві проводилося паралельно з розвитком науки криміналістики. Значний доробок у виникненні й розвитку та накопиченні знань в галузі судової експертизи, використання спеціальних знань в судочинстві зроблено в докторських й кандидатських дисертаціях та низці інших монографічних досліджень, в підручниках та навчальних посібниках, в окремих наукових статтях. Науковці, що досліджували й продовжують досліджувати зазначену проблему, вивчають та розкривають її різноманітні аспекти.

Перші ґрунтовні теоретичні осмислення проблем судової експертизи стосувалися питань призначення й проведення судово-криміналістичної експертизи. В 1956 року вийшла з друку монографія А.І. Вінберга під назвою "Криміналістична експертиза в радянському кримінальному процесі". В зазначеній праці представлено розгорнутий виклад поглядів автора на сутність і природу цього виду судової експертизи, її процесуальний статус, сучасні для того часу методики проведення експертних досліджень тощо. В цьому монографічному виданні містяться розділи, що мають концептуальне значення для теорії криміналістичної експертизи, а його концепція експертизи стала відправною для розробки в наступному не лише проблем експертиз цього класу, але й основ загальної теорії судової експертизи загалом, а надто - вчення про стадії експертного дослідження, його логіку й психологічні засади діяльності експерта. Судова експертиза, на думку автора, має юридичний характер, а експерта не можна вважати ні помічником слідчого або судді, ні їх консультантом, тому що експерт - це самостійна процесуальна фігура, яка має незалежний процесуальний статус [20].

Розглядаючи об'єктивні підстави висновку експерта, О.О. Ейсман доводить, що підставами для складання висновку експертом є об'єктивні зв'язки між наявними, відомими й невідомими фактами і докладно розглядає структури таких зв'язків. Окрему увагу ним присвячено прийомам логічного обґрунтування висновків експертного дослідження. Автор стверджує, що висновки експерта можуть бути сформульовані як дедуктивним, так й індуктивним шляхом, розглядаються системи підкріплення аргументів при формуванні експертних висновків: система накопичення аргументів до рівня достатності; система розпорошення аргументів (що за сутністю є протиставленням накопиченню аргументів); система виключення, коли з відносин несумісності витікає заперечення однієї з несумісних подій тощо [171].

Одночасно з формуванням загальної теорії судової експертизи, проглядається необхідність осмислення та розробки спеціальної теорії судових експертиз. Загальна теорія судових експертиз відображає переважно особливості конструкції і функціонування судової експертизи одночасно як частини загальнонаукового знання і як соціального інституту, а спеціальна - інструментально-прикладні аспекти використання загальнотеоретичних положень у прикладній діяльності експерта. Теорія судової експертизи складається з не менш двох відносно відокремлених розділів: дослідження закономірностей формування, функціонування та розвитку самої судової експертизи (загальна теорія судової експертизи) і методології експертної діяльності (особлива теорія судової експертизи або експертологія). Основами теорії судової експертизи є методологічне, процесуальне та соціально-інституційне, кожне з яких несе свої пояснювальну і прогностичну функції. Розвиток судової експертизи визначається декількома закономірностями, визначеними розвитком "материнських" наук і вдосконаленням теорії судової експертизи; трансформації (враховуючи вдосконалення як технологій, так і тактики і техніки злочинів); стабільності (відносна стійкість, незважаючи на зміни в системі права і конгруентність розвитку "материнських" наук) [155, с.80, 87-88].

Аналіз наукових праць дисертаційного рівня із проблем судово-експертної діяльності та судової експертизи свідчить, що окремі їхні теоретичні витоки мають багаторічну історію, інші були започатковані лише в кінці ХХ та початку ХХІ ст. Проте варто зазначити, що в тематиці дисертаційних досліджень переважають питання не судової експертизи загалом, а саме криміналістичної експертизи, до того ж більшою мірою дослідженими є питання її призначення та використання отриманих експертами результатів за проведеним експертним дослідженням в межах кримінального судочинства. Розгляд результатів наукових досліджень проблем судової експертизи та судово-експертної діяльності свідчить, що найбільш значущий доробок зроблено вітчизняними й зарубіжними вченими в ХХ та початку ХХІ століття, коли відбулося переосмислення самої природи судової експертизи.