Зміст

• Вступ
• Розділ 1. зобовязань із відшкодування у системі цивільного права україни

1.1 Поняття та особливості зобов'язань із відшкодування шкоди

• 1.2 Підстави (умови) зобов'язань із відшкодування шкоди
• Розділ 2. поняття про вину як умову виникнення зобовязань із відшкодування шкоди та законодавчі особливості її регулювання
• 2.1 Поняття вини у цивільному праві України
• 2.2 Умисел як різновид вини
• 2.3 Необережність як різновид вини
• Висновки
• Список використаних джерел
• Вступ
• Актуальність дослідження. У суспільстві відбувається постійні взаємодія людей один з одним і з предметами природи. Воно стає все більш інтенсивним, а його результати часто непередбачувані. Непоодинокі випадки, коли під час такої взаємодії майнових і особистих нематеріальних благ громадян, організацій та інших суб'єктів цивільного права наноситься збиток. Він може бути результатом випадкового збігу обставин і злого умислу, чий-то помилки і не підконтрольності сил природи. Виникає необхідність визначити, хто буде відповідати за наслідки такого збитку: той, хто його зазнав, або той, хто його завдав, або якась третя особа, яка не було ні заподіювача, ні потерпілим.

Можна, таким чином, констатувати, що у випадках заподіяння шкоди шкідливі наслідки зазвичай не можуть бути загладжені за допомогою якогось одного правового інституту (наприклад, страхування або пенсійного забезпечення). Для досягнення максимального соціального ефекту потрібна взаємодія різних правових засобів, в числі яких чільне місце належить зобов'язаннями внаслідок заподіяння шкоди, або, як їх інакше називають, деліктних зобов'язань.

Деліктні зобов'язання, як і інші види зобов'язань, своєю підставою виникнення визначають юридичний склад, зокрема цивільне правопорушення (делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. До умов, наявність яких, як правило, є обов'язковою для виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди, належать наступні умови:

наявність шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, та/або особистим немайновим благам фізичної чи юридичної особи;

неправомірні (протиправні) дії (бездіяльність) заподіювача шкоди;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, яка настала;

вина заподіювача шкоди.

Загальним принципом виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди та настання цивільно-правової відповідальності є принцип вини. Відповідальність особи за заподіяну шкоду (як договірну, так і позадоговірну) виникає за загальним правилом лише тоді, коли вона винна, коли є її вина у формі умислу або необережності.

Питання вини на сьогодні особливо актуальною у цивільному праві України. Це пов'язано із малою дослідженістю теми вини у системі категорій цивільного права, так і з недостатньою висвітленістю цієї теми в межах законодавства.

У роботі ми спробуємо проаналізувати особливості категорії цивільно-правової вини, її видів через призму особливостей зобов'язань із відшкодування шкоди.

Метою роботи є дослідження теоретичної та законодавчої регламентації поняття цивільно-правової вини, місце основних властивостей та категорій цивільної вини у процесі виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди та застосування до правопорушника заходів цивільно-правової відповідальності. До основних завдань роботи належать:

· Визначення поняття та особливостей зобов'язань із відшкодування шкоди;

· Встановлення підстав зобов'язань із відшкодування шкоди;

· Аналіз поняття вини як умови виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди;

· Характеристика понять умислу та необережності як умов виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди.

Методи дослідження, що використовувалися у процесі здійснення дослідження: метод аналізу та метод синтезу, системно-структурний метод, порівняльно-правовий метод, формально-логічний метод, метод тлумачення правових норм, за допомогою яких вдалося комплексно дослідити та проаналізувати правову природу такого цивільно-правового інституту як цивільно-правова вина.

Об'єктом дослідження є: суспільні відносини у сфері застосування до порушників цивільно-правових норм заходів цивільно-правової відповідальності. Предметом дослідження є теоретичні засади такої категорії цивільного права як цивільно-правова вина та аналіз її законодавчих особливостей.

Стан дослідженості. У юридичній літературі цивільно-правового характеру питання цивільно-правової вини досліджувалося публіцистичних працях вчених-цивілістів, так і у підручниках з цивільного права (Сергеев А. П., Толстой Ю. К., Суханов Е. А., Дзера О. В., Харитонов Є. О., Саніахметова Н.О., Шевченко Я. М. та ін.) тощо.

Структура роботи. Робота складається з вступу, 2 розділів, кожен із яких складається із 2 підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 29 сторінок.

1.1 Поняття та особливості зобов'язань із відшкодування шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди в усіх правових системах розглядаються як один з інститутів цивільного права і мають назву недоговірних зобов'язань або деліктних (unerlaubte Handlungen, delits, torts). [12] Хоча поняття «недоговірні зобов'язання», зокрема в континентальному праві, має ширше значення, оскільки охоплює, поряд з деліктними, зобов'язання з безпідставного збагачення та деякі інші.[24]

Зобов'язання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення (делікт). Зміст цих зобов'язань полягає в покладанні на боржника (заподіювача шкоди) обов'язку відшкодувати шкоду, завдану кредитору (потерпілому) неправомірними діями.

У континентальній цивільно-правовій системі деліктні зобов'язання засновані на нормах об'єктивного права, тому закон закріплює перелік умов, за яких вони виникають. До таких умов у німецькому та французькому праві належать:

шкода, завдана майну чи особистості ;

протиправне діяння, яким заподіяно шкоду;

причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою;

вина як психічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків. [6]

Джерелами регулювання деліктних зобов'язань є кодекси (окремі глави у Французькому Цивільному кодексі і Німецькому цивільному уложенні) та спеціальні закони: про захист та інформування споживачів товарів і послуг, про морські пригоди й інші окремі види зобов'язань (Франція), про автомобільний транспорт, про повітряний транспорт, про відповідальність за шкоду, завдану використанням атомної енергії та радіоактивних речовин (ФРН) та інші. В англо-американському праві основним джерелом є судові прецеденти, а також діють норми спеціальних законів про відповідальність за шкоду, завдану повітряним судном та ін. (Англія), закони окремих штатів США.

Як окрема умова відповідальності розглядається в континентальному праві й праві США деліктоздатність особи, яка заподіяла шкоду (делінквента).

Умовою відповідальності може бути як майнова шкода, так і моральна (немайнова). Майнова шкода виражається у втраті чи пошкодженні майна, витратах, що їх вчинив потерпілий (позитивна шкода), і неодержаних ним доходах (упущена вигода). Моральною шкодою є душевні чи фізичні страждання та переживання.[24]

Американська доктрина розглядає шкоду як будь-яке ушкодження інтересів права, яке захищається, і виділяє такі її види: моральна або психічна (душевні страждання) -- приниження, гнів, сором, відчай, переляк, страх, неспокій, хвилювання тощо; шкода, завдана юридичним інтересам особи (правам і благам); шкода, завдана юридичним відносинам між особами (договірним, подружнім, батьківським тощо); фізична шкода, до якої належить майнова шкода й тілесна (фізичний біль, хвороба, погіршення фізичного стану людини, фізичне страждання). [20]

У праві всіх країн встановлено принцип повного відшкодування шкоди, який означає, що відшкодовується як позитивна шкода, так і неодержані доходи. В окремих випадках розмір компенсації може перевищувати розмір шкоди: коли шкоду завдано особистості, життю й здоров'ю (ФРН); коли поведінка особи має особливо небезпечний, зухвалий характер (США).[24]

Обсяг відповідальності може бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкоду завдано душевнохворим громадянином; скрутним є матеріальне становище делінквента (континентальне право); розмір компенсації занадто великий (суддя має право зменшити його); закон передбачає зменшення компенсації (reduced damages); якщо платоспроможність відповідача є низькою (англо-американське право).[12]

В англо-американській правовій системі існує поняття номінальної шкоди, яке використовується судом у випадках, коли позивач не зазнав реальних збитків, але його права порушені та потребують захисту. Суд присуджує стягнення умовної (номінальної) суми, яка підтверджує право потерпілого (кредитора), наприклад, 1 дол. в США, 2 ф.ст. в Англії.[24]

Протиправні дії виявляються в порушенні норм об'єктивного права, яке захищає інтереси осіб, і в посяганні на чуже суб'єктивне право чи інтерес, зловживанні правом. Доктрина й судова практика США класифікують протиправні дії залежно від кількості потерпілих, проти яких вони були спрямовані: масовий делікт (проти дуже великої групи людей, наприклад внаслідок авіакатастрофи, аварії на АЕС, хімічному заводі та ін.); груповий делікт (проти колективу людей, наприклад дифамація колективу службовців корпорації); індивідуальний делікт (проти однієї фізичної особи).

За французькою концепцією цивільно-правової відповідальності протиправність діяння є елементом вини заподіювача шкоди.

Зарубіжна цивілістика досить докладно розглядає різноманітні теорії причинного зв'язку як умови відповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинного зв'язку, теорія еквівалентності, теорія адекватного зв'язку та ін.). У доктрині й судовій практиці встановлено правило, згідно з яким протиправна дія повинна бути необхідною умовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягає відшкодуванню. Не відшкодовується: шкода, що виникла без адекватного причинного зв'язку (ФРН), непряма шкода (Франція), занадто «віддалена» за причинним зв'язком (Англія та США).

Право Німеччини на відміну від французького закріплює систему так званого змішаного делікту, що охоплює генеральний та спеціальні делікти. При цьому не можна упевнено стверджувати, що існує чітке законодавче визначення генерального делікту, однак в окремих статтях НЦК (пар. 823, 826) формулюються положення про те, що обов'язок відшкодування шкоди настає в разі посягання на будь-яке право й внаслідок спричинення шкоди будь-якими протиправними діями. Поряд з цим, НЦК закріплює низку конкретних фактичних складів правопорушень (спеціальних або сингулярних деліктів): порушення посадовою особою службових обов'язків, посягання на життя, здоров'я, особисту свободу, особисту безпеку, ділову репутацію, жіночу гідність, зокрема використання її залежного становища, посягання на право власності та ін. Німецьке законодавство й судова практика не розмежовують делікти за формою вини заподіювача шкоди; будь-яке навмисне чи ненавмисне протиправне діяння, що спричинило шкоду, вважається деліктом.[12]