Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збереженням останніх, то це не впливає на існування самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника.

Перевищення представником повноваження при вчиненні правочину - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки закону, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють [14, 283].

Правочин, учинений із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє тощо цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди.

Якщо схвалення дій представника не відбудеться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК. Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК) [3].

Окрім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи) відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах: схвалення шляхом заяви про це; схвалення мовчазною згодою; схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

Слід зазначити, що положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу правочину не має.

У практиці виникають питання про значення схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Як випливає із тексту ст. 241 ЦК, несхвалення такого правочину ніби тягне повну її недійсність. Але такий висновок суперечить ст. 217 ЦК, згідно з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин. Отже, можна зробити висновок, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, - за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст. ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст. 240, 242, 216 ЦК) [3].

Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами гл. 83 ЦК. Природно, за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов'язань.

цивільний обов'язок право представництво

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя як у договорі доручення, так і в договорі комісії. Задача обох договорів, як правило, полягає в здійсненні правочинів для іншої особи. Однак зовнішня подібність договорів доручення і комісії вичерпується тим, що обидва договори призначені врегулювати відносини по наданню посередницьких послуг [6, 102].

Розходження ж між цими договорами визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірник діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Комісіонер діє хоча й в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення відносин представництва.

Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обов'язків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обов'язки. Особа, що укладає договір з комісіонером, саме не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам залежно від того, який саме договір укладений [12, 781].

Договір комісії є консесуальним, двостороннім, сплатним. Незалежно від учасників, предмета та змісту договір комісії має бути укладений у письмовій формі. Недотримання вказаної форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися в підтвердження договору на показання свідків. Він може оформлятися за допомогою як одного документа, що підписується сторонами, так і накладної, квитанції, товарного ярлика, приймальної квитанції установленої форми тощо.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про останнє та його ціну (ст. 1012 ЦК) [3].

Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини, що комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента. Такими правочинами можуть бути будь-які правочини, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Найчастіше предметом договору комісії бувають угоди купівлі-продажу речей. На визначення предмета договору комісії впливає предмет та зміст угоди, що комісіонер повинний укласти. Однак не слід змішувати укладений правочин як результат діяльності комісіонера і власне дії комісіонера по укладенню угоди. Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Предметом договору можуть бути лише юридичні правочини, а не фактичні дії. Не можуть бути предметом договору комісії правочини, для здійснення яких необхідна особиста участь особи.

На відміну від раніше діючого законодавства в ЦК України не міститься спеціальних правил про форму договору комісії, а тому застосуванню підлягають загальні правила про форму правочинів (ст. 205-208 ЦК) [3].

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент - це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер - це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності.

Обов'язок комісіонера виконати доручення на найбільш вигідних для комітента умовах підкреслює, що функцію комісіонера, як правило, здійснює особа, яка володіє відповідними знаннями і навичками у сфері придбання і реалізації майна. Комісіонер звичайно одержує від комітента інформацію про умови, на яких він вважав би угоду для себе вигідною, але комісіонер зобов'язаний ужити заходів щодо укладання правочина на найбільш вигідних для комітента умовах. Як правило, у договорі комісії встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер продає товари комітента. Вона може встановлюватися як мінімальна (з наданням комісіонеру права визначати кінцеву продажну ціну) або як максимальна, але при цьому в договорі обумовлюється, щоб підвищення ціни не призвело до зниження попиту на товар [16, 644].

Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен бути виконаний комісіонером, а саме: про термін, ціну товару, порядок оплати тощо. Ступінь конкретизації вказівок може бути різний. Як правило, вказівки лише окреслюють межі можливої поведінки комісіонера. Закон не покладає на комітента обов'язок давати комісіонеру детальні вказівки, тому що комісіонер повинен бути сам обізнаний про умови та зміст угод, що укладаються в даний час на ринку. Комісіонер, який не одержав від комітента відповідних указівок (їх наявність не обов'язкова), зобов'язаний виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших звичайно пропонованих вимог [8, 271].

Комісіонер, який уклав правочин на більш вигідних умовах, ніж ті, котрі зазначені комітентом, не має права претендувати на додаткову винагороду понад суми комісійної винагороди. У цьому випадку вся вигода надходить комітентові. Стосовно до договору комісії вигода розуміється як перевищення суми, вирученої за реалізацію майна комітента, порівняно з умовами, позначеними комітентом.

Звичайно комісіонер за свою посередницьку діяльність отримує від комітента винагороду, яка зазначена у договорі. Це може бути певний відсоток від суми угоди, що дозволяє зацікавити комісіонера укласти угоду на найбільш вигідних умовах, тому що від цього залежатиме і розмір його винагороди. Однак комісійна винагорода може бути визначена й у твердій сумі, і шляхом сполучення твердої суми і відсотків від суми укладеної угоди, чи як різниця між призначеною комітентом ціною і тією вигіднішою ціною, за якою комітент укладе угоду, ніяких обмежень на цей рахунок закон не містить [10, 28].

Розмір комісійної винагороди визначається виходячи із суми, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за виконання аналогічних комісійних послуг.

Зазвичай комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання угоди третьою особою. Комісіонер відповідає за дії третьої особи у тому випадку, якщо він добровільно прийме на себе перед комітентом поруку за виконання угоди третьою особою. Така порука, яку називають у договорі комісії делькредере, подібна по своїй природі з поручительством і приймається лише за додаткову винагороду з боку комітента. Делькредере застосовується, як правило, в операціях зовнішньої торгівлі.

У разі розірвання або односторонньої відмови (як комітента, так і комісіонера) від договору комісії комісіонер не втрачає право на оплату за фактично вчинені ним дії. У зв'язку з цим виникає обов'язок комітента сплатити комісіонерові комісійну винагороду за здійснені в період існування доручення фактичні дії.

У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи - комісіонера договір комісії припиняється. Якщо юридична особа - комісіонер припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов'язки комісіонера переходять до них, якщо протягом строку, передбаченого для заявлення кредиторами своїх вимог, комітент не повідомить про відмову від договору.

Іншою формою реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб є договір концесії. Цей договір регулює відносини, що складаються між правоволодільцем і користувачем у зв'язку з оплатним придбанням користувачем права на використання належних правоволодільцю засобів індивідуалізації вироблених товарів, виконуваних робіт чи послуг, а також охоронюваної комерційної інформації [17, 275].

Особливість цього договору в тому, що він може використовуватися виключно у сфері підприємницької діяльності, тому є підприємницьким договором.

Треба зауважити з самого початку про те, що договір франчайзингу та обсяг правовідносин, які регулюються цим договором в Цивільному кодексі України, який набрав чинності 01.01.2004 р., це коло правовідносин отримало назву комерційна концесія, а договір франчайзингу - договір комерційної концесії [2].