Відповідно до статті 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (право володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг [3].

Згідно зі статтею 1116 Кодексу предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Статтею 1117 Кодексу встановлено, що сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 1118 Кодексу договір комерційної концесії укладається в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію право володільця [3].

Статтею 1120 Кодексу передбачено коло обов'язків право володільця, а саме те, що правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав. Правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії: забезпечити державну реєстрацію договору; надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників: контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачеві на підставі договору комерційної концесії [3].

Що стосується обов'язків користувача за договором комерційної концесії, то згідно зі статтею 1121 Кодексу, до них відносяться зобов'язання: щодо використання торговельної марки та інших позначень правоволодільця визначеним у договорі способом; щодо забезпечення відповідності якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем; щодо дотримання інструкцій та вказівок право володільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем; щодо надання покупцям (замовникам) додаткових послуг, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у право володільця; щодо інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії; щодо нерозголошення секретів виробництва право володільця, іншої одержаної від нього конфіденційної інформації. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови (стаття 1122 Кодексу), зокрема:

* обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

* обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих право володільцем прав;

* обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

* обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє та зовнішнє оформлення [3].

Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною. Також, особливою умовою може бути умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

Як одну з форм виконання цивільних прав і обов'язків через інших осіб можна розглядати поруку, хоча в першу чергу вона є одним з видів забезпечення зобов'язання. Однак в контексті досліджуваної теми, це є однією з найпоширеніших форм виконання цивільних прав і обов'язків через інших осіб - а саме виконання поручителем зобов'язань боржника. З огляду на високу поширеність та вживаність поруки в повсякденному житті вона варта детальнішого дослідження [21, 236].

Згідно зі ст. 553 ЦК України порука віднесена до зобов'язально-правових способів забезпечення виконання зобов'язань, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язань шляхом створення можливості пред'явлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь у договір, зобов'язальної вимоги.

Адже поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання. Відповідно на поручителя, у разі порушення боржником свого зобов'язання, може бути покладено обов'язок сплатити гроші на користь кредитора.

Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. За договором поруки виконання зобов'язання може забезпечуватися частково або у повному обсязі, про що обов'язково зазначають під час укладення такого договору. Крім того, поручителем може бути одна особа або кілька осіб, це дозволяється ч. З ст. 553 ЦКУ. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не передбачено у самому договорі [3].

Чи може порукою забезпечуватися не лише грошове зобов'язання боржника, а й інше, наприклад, зобов'язання передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо? Цивільний кодекс цього не забороняє, тож на поручителя, у разі порушення боржником свого зобов'язання, може бути покладено обов'язок не тільки сплатити кошти на користь кредитора, але якщо це передбачено договором - передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо.

Насамперед порука - вид забезпечення виконання зобов'язання, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. При невиконанні боржником своїх зобов'язань перед кредитором, як було зазначено вище, їх виконує поручитель, а всі права кредитора переходять до поручителя [8, 280].

Договір укладається між кредитором та поручителем, такий договір є двостороннім. Боржник стороною договору не виступає, він несе відповідальність (зобов'язання) за іншим договором (правочином), наприклад договором купівлі-продажу.

Але на практиці нерідко використовують тристоронні угоди, договір укладається між кредитором, боржником і поручителем.

Не обов'язково, щоб виконання зобов'язання у договорі поруки забезпечувалося у повному обсязі. Зобов'язання може бути меншим, і це має бути передбачено у самому договорі. Основне правило полягає в тому, що порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога. У договорі слід зазначити зобов'язання боржника перед кредитором.

У разі порушення боржником свого зобов'язання на поручителя переходить обов'язок сплатити кошти на користь кредитора або передати майно (залежно від того, що обумовлено у договорі поруки).

За нормами ст. 547 ЦКУ передбачено вимогу, що всі правочини, які передбачають забезпечення виконання зобов'язання (виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 ЦКУ) обов'язково укладаються у письмовій формі, - договір поруки не є винятком. Тому недодержання письмової форми тягне за собою недійсність такого договору.

З урахуванням цих обставин у ст. 558 ЦК прямо передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, що він надав боржнику, якщо це передбачено договором. Отже, обов'язок боржника надати винагороду виникає не автоматично, а повинен бути передбачений договором [3].

Порука, котра, як зазначалося, має акцесорний характер припиняється після припинення забезпеченого нею зобов'язання. Вона також припиняється внаслідок відмови кредитора після закінчення терміну зобов'язання прийняти запропоноване виконання від боржника чи поручителя; у випадку переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не дав кредитору згоди нести відповідальність за нову особу.

Слід зазначити, що у порівнянні з законодавством до 2003 р. у ЦК збільшено строк для пред'явлення вимог до поручителя. Так порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку зобов'язання не пред'явить позов до поручителя У випадках, коли строк виконання зобов'язання не зазначено і не може бути зазначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки [3].

Порука також припиняється у випадку зміни зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без згоди останнього.

Оскільки для дієвості і належного функціонування відносин поруки істотне значення має особа боржника (його платоспроможність, сумлінність, інші якості), переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо поручитель не виявив згоди відповідати за нового боржника.

Практичні наслідки такого вирішення виглядають таким чином. Як правило, виконання основного зобов'язання забезпечується не тільки порукою, але й неустойкою, яку поручитель зобов'язаний сплатити у випадку невиконання боржником основного зобов'язання. При продовженні строку дії основного зобов'язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими коштами, а також у випадку підвищення розміру відсотків істотно збільшується сума основного зобов'язання. Поручитель у цьому випадку несе відповідальність, тільки якщо він згодний продовжити договір поруки на нових умовах. В іншому разі порука припиняється Так, якщо кредитор не довів до відома поручителя про продовження кредитного договору і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки [15, 34].

Разом із тим, інтерес поручителя може бути порушений не лише у зв'язку із збільшенням розміру відповідальності, але й у тому випадку, коли відповідальність настає у тому ж розмірі, але на інших умовах. Наприклад, спочатку договором передбачалося поступове, поетапне погашення боргу, а після його новації встановлено, що борг має бути повернутий відразу у повному обсязі Звісно, що названі зміни в основному зобов'язанні можна визнати такими, що спричиняють несприятливі наслідки для поручителя, а це дає підстави для припинення поруки.

Якщо головне зобов'язання втратило силу, то втратила силу і можливість пред'явлення позову по забезпечувальному зобов'язанню.

За загальним правилом зобов'язання не створює обов'язків для третьої особи, але у випадках, встановлених договором, воно може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.