Емпіричною базою дослідження є дані статистичних звітів МВС і Генеральної прокуратури за 2015-2017 рр., та дані, отримані І. Басистою та О. Вакулік, а також власний досвід роботи автора в органах прокуратури України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення методологічних, процесуальних та організаційних аспектів відкриття провадження у справах про кримінальні правопорушення.

Уперше:

- виявлено, що чинний порядок початку розслідування зумовлює порушення таких конституційних засад та Європейських стандартів судочинства, як: 1) верховенства права (ст. 8, ст. 129 Конституції, ст. 8 КПК); 2) забезпечення права на захист (п. 5 ч. 1 ст. 129 Конституції, ст. 20 КПК); 3) змагальності та рівності сторін (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції, ст. 22 КПК); 4) законності (ст. 19 Конституції, ст. 9 КПК); 5) право на звернення та оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб (ст. 40 та 55 Конституції, п. 4 ст. 5 і ст. 13 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 24, ст. 220 КПК);

- доведено, що відсутність у КПК вимоги щодо обов'язкової наявності для відкриття провадження визначених законом приводів і підстав, їхнього змісту й переліку суперечить засаді правової визначеності та зумовлює ототожнення як відкриття провадження і початку розслідування, так і їхніх підстав;

- обґрунтовано, що оскільки засада публічності поширюється на всі стадії судочинства, то було б правильним, щоб ст. 25 КПК, якою вона передбачена, визначався не початок розслідування, що є однією з його стадій, і регламентований ст. 214 КПК, а відкриття провадження, що є тим юридичним актом, яким ініціюються правовідносини, спрямовані на здійснення судочинства, що відповідало б і змісту цього принципу, і змісту цієї норми;

- обґрунтовано, що ні виявлення ознак кримінального правопорушення (ст. 25 КПК), ні виявлення обставин, що можуть свідчить про його вчинення (ч. 1 ст. 214 КПК), підставою для відкриття провадження у кожному випадку бути не може, оскільки вони не завжди є беззаперечним свідченням про його вчинення;

- запропоновано доповнити КПК положеннями щодо обов'язкової наявності для відкриття провадження і початку розслідування визначених законом приводів та підстав, надати їх визначення і перелік, а у їхній структурі розрізняти матеріально-правовий та процесуальний аспекти.

Матеріально-правовим аспектом цих підстав є: достатні фактичні дані про вчинене кримінальне правопорушення та відсутність визначених законом обставин, що виключають злочинність діяння. А процесуальним - є: 1) вимоги ст. 2 КПК, якою визначено завдання кримінального провадження; 2) вимоги ст. 25 КПК, яка зобов'язує уповноважених осіб вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення факту та обставин вчинення правопорушення та особи, яка його вчинила; 3) наявність повноважень визначених законом осіб на розв'язання цих завдань; 4) ухвалена уповноваженою особою з цього приводу постанова.

Матеріально-правовим аспектом підстав початку розслідування є фактичні дані, наведені у мотивувальній частині постанови про відкриття провадження. А процесуальним: 1) постанова про відкриття провадження; 2) занесені з цього приводу відомості до ЄРДР; 3) ст. 214 КПК, яка зобов'язує у визначених законом випадках розпочати розслідування; 4) доручення прокурора (керівника слідчого підрозділу) слідчому про його проведення; 5) наявність повноважень слідчого та відсутність визначених законом перешкод щодо його проведення; 6) постанова слідчого про прийняття ним провадження до розслідування;

- запропоновано проблеми, пов'язані з відкриттям провадження вирішити шляхом: 1) закріплення на законодавчому рівні обов'язку уповноважених осіб у разі потреби проводити дослідчу перевірку первинної інформації про вчинені кримінальні правопорушення, яка повинна здійснюватись в межах такої засади, як “розумні строки”; 2) з урахуванням поділу цих правопорушень на злочини та кримінальні проступки, питання, пов'язані з відкриттям провадження щодо кримінальних проступків покласти на керівника органу досудового розслідування, а щодо злочинів - на прокурора.

За таких обставин, отримавши згідно з чинною процедурою первинну інформацію про вчинене кримінальне правопорушення, керівник слідчого підрозділу повинен визначатися з питанням щодо доцільності проведення дослідчої перевірки й у разі її необхідності - доручити її проведення уповноваженим на це особам. Якщо ж наявні первинні дані достатні для висновку, що вчинено кримінальний проступок, то він ухвалює постанову про відкриття провадження і доручає розслідування конкретному слідчому. А у разі, коли в отриманих ним матеріалах наявні достатні дані про вчинений злочин, то він негайно направляє їх відповідному органу прокуратури для ухвалення рішення щодо відкриття провадження та організації його розслідування;