• ЗМІСТ
• ВСТУП
• 1. Поняття віктимології та її значення в боротьбі зі злочинністю
• 2. Віктимологічні чинники, що сприяють вчиненню злочину
• 3. Віктимологічне попередження в системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Актуальність теми полягає в тому, що проблема злочинності завжди була та залишається однією із злободенних та хворобливих проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як показує історія людства, ці дії завжди визивають негативний соціальний резонанс. Рівень цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров'я іншої, до його прав та свобод, оскільки це не є цінністю однієї миті, а все інше є похідним від них. Але ціна розуміння такої простої істини ні з чим не порівняна. На вищому законодавчому рівні - у Конституції України вказано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Проблеми віктимної поведінки потерпілих в умовах загальної ескалації насилля у сучасному українському суспільстві набувають особливе значення, що відзначається підвищеною актуальністю. Об'єктом даної роботи виступає віктимологія, як окрема система знань про жертву злочину. Предметом даної роботи є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з віктимною поведінкою потерпілого, а також аналіз шляхів віктимологічного попередження злочинів. Метою даної роботи є визначення основних завдань та сучасної суспільної значущості віктимології, як науки про жертву злочину. Завданням цієї роботи є: - визначення поняття віктимології та її значення в боротьбі зі злочинністю; - аналіз віктимологічних чинників, що сприяють вчиненню злочину; - визначення місця віктимологічної профілактики в системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів. До методів, які були використанні при написанні цієї роботи, відносяться: метод аналізу, дедуктивний метод, порівняльний та описовий. 1. Поняття віктимології та її значення в боротьбі зі злочинністю Віктимологія (лат. victima - жертва + греч. logos - навчання, наука), вчення про жертву злочину, що передбачає комплексне вивчення потерпілого у всіх його проявах. Дослідженню піддаються потерпілий від злочину, зв'язок "злочинець - потерпілий", віктимність (підвищена здатність людини в силу ряду духовних і фізичних якостей при визначених об'єктивних обставинах ставати "мішенню" для злочинних зазіхань) і віктимізація (процес перетворення особи в жертву злочину). Віктимологія дозволяє створити єдиний банк даних про потерпілих від злочинів, зокрема від статевих, і тим самим організувати систему наукового обслуговування практичної діяльності правоохоронних органів. Запобігання злочинів, особливо тяжких, їх розкриття знаходяться в тісній залежності від вивчення особистості і поведінки жертви. Аналіз слідчої і судової практики по справах про тяжкі злочини свідчить про те, що багато осіб і молодих в тому числі, що стали жертвами злочинів, постраждали по власній "провині" через легковажність, необачності, особливо у відносинах з незнайомими чоловіками. Майже кожен другий потерпілий від тяжких злочинів знаходився в стані алкогольного сп'яніння, нерідко вживаючи спиртне разом з майбутнім злочинцем. Віктимологічні дослідження свідчать, що більшість потерпілих від злочинів (63%) приходиться на осіб у віці 25-30 років. Кожен десятий раніше вже був жертвою злочину, причому більшість з них - у віці до 18 років. Віктимологія сьогодні - це комплексне вчення про осіб, що знаходиться в кризовому стані (жертви злочинів, стихійних лих, катастроф, економічного і політичного відчуження, біженці, соціальні організації й ін.), і мірах допомоги таким жертвам. На нашу думку, сучасна віктимологія як спеціальна соціологічна теорія [6] здійснює "наскрізний" комплексний аналіз феномену жертви, виходячи з теоретичних представлень і моделей, спочатку розроблених у сфері інших соціальних дисциплін (права, кримінології, політології, теорії державного управління, соціальної роботи, конфліктології, соціології поведінки, що відхиляється,). "Віктимологія - багатоаспектна і цілком самостійна наука", - писав А.Е. Михайлов [7] Унікальність віктимології полягає в її комплексному синергетичному і сфальцьованому підході до вивчення популяцій і кризових явищ, що лише частково вивчалися раніше в рамках конкретних соціальних наук. Теза про те, що віктимологія як одна з наук про людину вивчає поведінку, що відхиляється від норми безпеки [4], має достатнє число прихильників серед суспільствознавців. Недарма навіть супротивники виділення віктимології в самостійну наукову дисципліну свідчать, що "можна говорити про відносну самостійності цього наукового напрямку в рамках кримінології" [5] По суті справи, дана дисципліна служить осмисленню нових взаємин і динамічних зв'язків між жертвами і соціально небезпечними проявами середовища проживання, інтегруючи воєдино кращі досягнення традиційних, наукових теорій. Сучасна віктимологія реалізується в декількох напрямках. Так, загальна "фундаментальна" теорія віктимології, що описує феномен жертви соціально небезпечного прояву, його залежності від соціуму і взаємозв'язки з іншими соціальними інститутами і процесами. При цьому розвиток загальної теорії віктимології ведеться, у свою чергу, по двох напрямках: перший - досліджує історію віктимності і віктимізації, аналізує закономірності їх поведінки і розвитку слідом за зміною основних соціальних перемінних, з огляду на відносну самостійність феномена віктимності як форми реалізації девіантної активності; другий - вивчає стан віктимності як соціального процесу (аналіз взаємодії віктимності і суспільства) і як індивідуального прояву поведінки, що відхиляється, за допомогою загальнотеоретичного узагальнення даних, отриманих теоріями середнього рівня. Частково віктимологічні теорії середнього рівня (кримінальна віктимологія, деліктна віктимологія, травматична віктимологія й ін.). Прикладна віктимологія - віктимологічна техніка (емпіричний аналіз, розробка і впровадження спеціальних технік превентивної роботи з жертвами, технологій соціальної підтримки, механізмів реституції і компенсації, страхових технологій і ін.). Загальнотеоретичне віктимологичне дослідження, будучи підгалуззю соціології, являє собою процес вироблення системи нових наукових знань про жертви соціально небезпечних проявів, визначення понять, аксіом (постулатів, законів), розробки мови теорії, формування методології і методики наукового аналізу на підставі виявлення й узагальнення типових закономірностей взаємодії жертв і соціально небезпечних проявів, що спостерігаються і вимірювані теоріями середнього рівня. Основна ідея загальної теорії віктимології складається в побудові системної моделі взаємодії "негативне соціальне явище - жертва", що описує і вивчає шляхи нормалізації негативних соціальних, психологічних і моральних впливів на людину (соціальну групу) з боку природного середовища, робочого оточення, соціального середовища, а також кризового внутрішнього середовища самої людини (соціальної групу) з метою їхньої корекції і нейтралізації, підвищення адаптивних здібностей людини, соціальної групи, організації. Варіативність і мінливість соціальних відхилень припускає їхнє системне дослідження, у противному випадку будь-які прийняті нами заходи (програмування боротьби зі злочинністю навчання індивіда моделям безпечної поведінки) будуть лише паліативом, здатним на недовгий час загнати хворобу усередину. Природно, що зміст того, що в принципі в стані віктимізувати людину (суспільство), буквально безмежний, оскільки продукується різноманітністю ролей, мотивів, функцій, прийнятих на себе індивідом у взаємодії із соціальним і природним середовищем. Звідси емпіричний аналіз буття жертви соціально небезпечного прояву, описуючи розмаїтість сучасного світоустрою, практично відтворює приватні моделі і закономірності існування і взаємодії природного і соціального замість виділення глибинних, істотних ознак. Природно, що на шляху розвитку основної ідеї віктимології існують об'єктивні ускладнення По-перше, соціальні конфлікти завжди унікальні, тому побудова реально діючої системної (тим більше єдиної) моделі віктимогенного конфлікту ускладнена концептуальними, гносеологічними і лінгвістичними труднощами [4]. Так, з концептуальної точки зору ми в стані побудувати тільки приблизний прогноз розвитку конфлікту, оскільки сфера моральних уявлень і сфера, що має індивідуальне фарбування, психічного в сполученні з безупинно зростаючими ентропійними тенденціями розвитку технічного прогресу [5] складають пороги невідомості, які певним чином впливають на адаптивні можливості людства і пов'язана з ними зміна соціальної форми. З гносеологічної точки зору людські конфлікти не можуть бути предметом тотального експериментування: існування етичних обмежень, природно, зводить нанівець пізнавальну цінність будь-яких моделей штучно створюваних віктимогенних ситуацій. Нарешті, формалізація відносин і понять у рамках загальної теорії віктимології повинна вестися не шляхом створення і конструювання нових понять (хоча заперечення неологізмів у становленні понятійного апарата будь-якої науки було б некоректним), а шляхом застосування і відпрацьовування вже існуючої мови соціологічних дисциплін. По-друге, опис будь-якого соціального конфлікту дослідником буде вестися з позицій або заданої політичним устроєм суспільства системи ідеологічних установок, або з позицій соціокультурних розпоряджень, інтеріоризованих вченими. І в тому і в іншому випадку помилка культурологічного зсуву неминуча: суб'єктивно ми будемо змушені "підганяти" об'єктивну реальність під систему схвалюваних нами цінностей і нормативів. Модель же віктимогенного конфлікту і схеми його корекції будуть досить однобокими і фрагментарними. 2. Віктимологічні чинники, що сприяють вчиненню злочину Відомо, що причини правопорушень визначаються конкретними умовами розвитку даної суспільно-економічної формації, а тому і шляхи їх ліквідації залежать від об'єктивних умов даної формації. На жаль, за останні роки не вдалося істотно змінити негативний вплив раніше діючих несприятливих соціально-економічних чинників. Більше того, поряд з ними з'явились нові, не менш небезпечні. Серед найбільш значимих соціально-економічних і політичних чинників, що зумовлюють злочинність, можна назвати такі: різка невідповідність рівня потреб людини рівню їх фактичного задоволення; істотні розбіжності між інтенсивними процесами урбанізації та міграції громадян і рівнем соціального контролю; негативні явища в сімейно-побутових відносинах; незбалансованість фінансових вкладень у виробничу сферу, сферу виховання та культуру. Щодо тяжких злочинів, переважній більшості яких властивий побутовий характер, зазначені чинники набувають принципового значення. Тут, в першу чергу, необхідно вказати на обмежені можливості людей, особливо молодих, незайнятість суспільно-корисною працею. Збільшується різниця між найбільш забезпеченими групами населення країни і тими, хто живе за межею бідності. Низький рівень доходів інвалідів, осіб літнього віку тощо. Подібна економічна і фінансова політика провокує конфлікти, зростання злочинності. Нав'язаний Україні та іншим державам колишнього СРСР тип економічних реформ об'єктивно сприяє зростанню корупційних діянь. Ріст безробіття відразу ж вплинув на криміногенну ситуацію. Загальна кількість виявлених осіб молодого віку, що скоїли злочини в Україні, збільшилася в 2010 р. в порівнянні з 2005 р. на 39%. Життя без роботи стає тим важелем, що може повернути особу до негативної поведінки: людина може зламатися, деморалізуватися, озлобитися. А вибір шляху частіше за все один - злочинний.