Виявивши в такий спосіб громадян з підвищеною віктимністю, необхідно проводити з ними роз'яснювальні бесіди про засоби й заходи збереження цілісності майна. Індивідуальна віктимологічна профілактика повинна бути спрямована не тільки на потенційні жертви, але й на їх близьке оточення, соціальні зв'язки. Система заходів індивідуальної віктимологічної профілактики характеризується тим, що в ході їх проведення поряд із впливом активного суб'єкта на пасивний об'єкт здійснюється специфічна форма міжособистісного зв'язку, у якій одна сторона прагне трансформувати, перетворити поведінку іншої. Заходи індивідуального впливу можна розділити на два види: заходи переконання й заходи допомоги. Заходи переконання носять як захисний, так і виховний характер. У якості таких виступають бесіди, роз'яснення про те, як не стати жертвою злочину, яким чином забезпечити цілісність свого здоров'я й майна. Умовою, що сприяє скоєнню деякої частини злочинів, є алкогольне сп'яніння жертви, тому віктимологічна профілактика в значній мірі полягає в попередженні пияцтва. Крім цього, необхідно пропагувати встановлення охоронної сигналізації квартир, використання технічних і інших засобів особистої безпеки. До заходів допомоги відносяться насамперед організація спеціальних консультативних пунктів, центрів соціально-психологічного захисту громадян від злочинів, основним завданням яких буде інформування населення про заходи захисту від злочинів. На пунктах і в центрах психологічної допомоги необхідно організовувати групові й індивідуальні консультації з потенціальними жертвами злочинів, у ході яких надавати їм соціально-психологічну допомогу, прогнозувати їх індивідуальну віктимну поведінку, виявляти й намагатися разом з ними нейтралізувати віктимологічно значимі риси особистості й особливості поведінки. Однією з важливих умов зниження рівня віктимності потенційних жертв є і їхнє правове навчання. Знання законів, що регулюють цивільні, кримінальні, господарські відносини, дозволить їм уникнути долі потерпілих від злочину. ВИСНОВКИ Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності. Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів; відносини, що пов'язують злочинця та жертву; ситуації, які передують злочину. Функції віктимології: – пізнавальна -- полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм; – інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою; – прикладна -- визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів. Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі. Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви. У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. І з метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією. Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) -- частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Дружинін В.В., Конторов Д.С., Конторов М.Д. Вступ в теорію конфлікту. - М: Радіо і зв'язок, 1989. - С. 28 2. Плахов В.Д. Соціальні норми. Філософські підстави загальної теорії. - М.: Думка, 1985. - С. 77-78 3. Чи Д.А. Кримінально-статистичний облік: структурно-функціональні закономірності. - М., 1998. - С. 21 4. Рузавін Г.І. Синергетика і діалектична концепція розвитку // Філософ. науки. - 1989. - №5. - С. 11-21 5. Миньковский Г.М. Взаємозв'язок соціологічного і кримінологічного підходів до злочинності // Соц. Дослідження. - 1984. - №4. - С. 186 6. Антонян. Ю.М. Психологія убивства. - М.: Юристъ, 1977. - С. 177-1787. Гілинський Я.І. Соціологія девиантного поводження як спеціальна соціологічна теорія // Соціологічні дослідження. - 1991. - №4. - С. 72-73 7. Михайлов А.Е. Кримінологічні проблеми боротьби з некорисливою насильницькою злочинністю: Дис. ... д-ра юрид. наук. - К., 1996. - С. 312 8. Ривман Д.В. До питання про соціально-психологічну типологію потерпілих від злочину // Віктимологічне проблеми боротьби зі злочинністю: Сб. науч. праць. - Іркутськ: Изд-во Іркутськ. гос. ун-та, 1981. - С. 12 9. Курс радянської кримінології: Предмет. Методологія. Злочинність і її причини. Злочинець. - М.: Юрид. літ., 1985. - С. 170 10. Шаваев А.Г. Кримінологічна безпека недержавних об'єктів економіки. - М.: Інфра-М, 1995. - С. 128 11. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид.,перероб. і допов. - К., 2007. - С.17 12. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: О структуре индивидуального преступного поведения. - М., 2007. - С 51 13. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Пер. с анг.-М.: Наука, 1991. - 688 с. 14. Антонов-Романовський Г.В., Лютов А.А. Віктимна і моральність // Зап. боротьби зі злочинністю. - М., 1980. - Вип. 33. 15. Бафія Є. Проблеми кримінології: діалектика криміногенної ситуації. М.: Юрид. лит., 1983. 16. Васильєв В.Л. Юридична психологія. М.: Юридична література, 1991. 17. Кримінологія: Підручник / за ред. Борговий А.І. - К.:Норма, 2007. 18. Холист Б. Фактори, що формують віктимність / Питання боротьби зі злочинністю. - М., 2004. - Вип. 41. - С. 73-74.