План

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ СУДОВОГО ЗБОРУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

1.1 Історичні аспекти інституту судового збору у господарському процесуальному праві

1.2 Поняття і загальна характеристика судових витрат у господарському процесуальному праві

1.3 Значення інституту судових витрат у господарському процесі

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВИХ ВИТРАТ: РОЗМІРИ ТА ПОРЯДОК СПЛАТИ

2.1 Розміри судового збору в господарському процесі

2.2 Порядок сплати судового збору

2.3 Звільнення від сплати судових витрат у господарському процесі

3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ СУДОВОГО ЗБОРУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

3.1 Проблеми функціонування інституту судового збору у господарському процесуальному праві

3.2 Шляхи вдосконалення інституту судового збору в рамках господарського процесуального права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). У контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак правової держави є захист господарських прав, що покладено законом на державні органи та громадські організації. До таких державних органів належить господарський суд, який під час розгляду та вирішення господарських справ матеріалізує особливий вид державної діяльності -- здійснення правосуддя з вирішення господарських спорів.

На реалізацію цієї діяльності держава витрачає грошові кошти, що виділяються з Державного бюджету України. Додатково є ще інші витрати, котрі пов'язані, зокрема, з фінансовою підтримкою технічного забезпечення у сфері вдосконалення законодавства, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату тощо. Незначна їх частина, у передбачених законом випадках, покладається на осіб, які беруть участь у справі.

Інститут судового збору у господарському процесі, повинен служити виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукання учасників спору виконувати обов'язки добровільно.

У правовій науці проблема функціонування інституту судового збору і судових витрат взагалі в останні десятиріччя не піддавалася комплексній монографічній розробці, практично відсутні і спеціальні дослідження. Юридична література у цій сфері в більшості представлена у вигляді нечисленних статей, що стосуються окремих спірних положень, що виникають у ході правозастосовної діяльності, розділів і підрозділів навчальних посібників та підручників, а також коментарів до Господарського процесуального кодексу України.

У різні часи питанню функціонування інституту судового витрат та судового збору як його елемента у господарському процесі приділяли увагу такі вчені: Ю.В. Білоусов, М. М. Бородін, В.О. Вишневецька, І.В. Головань, С.Ф. Демченко, Н.М. Єфремова, І.С. Похиленко, Н.Ю. Сакара, Н.М. Оніщенко та інші.

Комплексне дослідження інституту судового збору є вельми актуальним і має велике значення як для теорії господарського процесуального права України, так і для судової практики і фінансової діяльності держави.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є чинне господарське процесуальне законодавство України.

Предмет дослідження - інститут судового збору у господарському процесуальному праві України.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії господарського процесу.

Для розв'язування поставлених завдань у курсові роботі використано такі методи наукового дослідження: теоретичних аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей функціонування інституту судового збору у господарському процесі. Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

· визначити теоретико - правові засади інституту судового збору у господарському процесі;

· дати загальну характеристику інституту судових витрат у контексті розміру та порядку їх сплати;

· дослідити основні проблеми та шляхи вдосконалення інституту судового збору у господарському процесуальному праві.

1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ СУДОВОГО ЗБОРУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

1.1 Історичні аспекти інституту судового збору у господарському процесуальному праві

До прийняття 8 липня 2011 р. Закону України «Про судовий збір» (реєстр. № 7530), який набув чинності 1 листопада 2011р. законодавець оперував терміном «державне мито».

У науковій літературі [13, с. 7] становлення та розвиток державного мита умовно поділяють на декілька періодів: перший період бере початок з часу утворення державності у давніх слов'янських племен і появи в них зачатків податкової системи та триває до XVI ст., коли сформувалася центральна самодержавна влада; другий - від XVII ст. і до 1917 р.; третій - з моменту встановлення соціалістичної влади і до розпаду СРСР у 1991 р.

Для першого періоду характерна поява шлюбного мита, як плати у державну адміністрацію за право проведення весілля, спадкові та кріпосні мита як засіб поповнення державної скарбниці. У другому періоді значних змін зазнало кріпосне мито, ставка якого стала відсотковою, і стягувалося воно разом з гербовим та канцелярським митом при платних переходах майна. Судові мита стали надходити до державної скарбниці, тобто отримали значення державних доходів, що привело до зменшення зловживань з боку службовців суду. З прийняттям у 1864 р. «Зведення статутів про мита» відбулося об'єднання указів, що регламентували стягнення мита зі спадщини, мита з безоплатного відчуження майна, канцелярські актові мита, судові мита, мита з привілеїв на нові винаходи в мистецтві, мануфактурах і ремеслах, на введення винаходів, а також за наявність фабричних малюнків і моделей, паспортні мита тощо. Третьому періоду властиве знову відновлення, зміна та розширення переліку мит, що сплачувались, так як судові мита не стягувалися у кримінальному процесі, а залишилися лише в арбітражному та цивільному. Основні та додаткові елементи правового механізму цього виду мита [судового мита] сформувалися досить чітко. У той час ставка закріплювалася як у твердій сумі, так і у відсотках, що ставило учасників процесу в нерівне становище. У цьому ж періоді відновили своє існування канцелярські, нотаріальні та консульські мита, елементи яких суттєво змінилися. Але найбільших змін зазнали спадкові мита та мита з дарувань. Вони одержали назву податку, їх ставка розраховувалася відповідно до того, за яким порядком громадяни сплачували прибутковий податок. У той же час, вперше з'являється поняття «державне мито», що об'єднує різні види мита і деякі податки. Постанова Ради Народних Комісарів СРСР «Про державне мито» (1942 р.) відмінила нормативні акти, що регламентували стягнення митних платежів та іноді суперечили один одному, визначивши об'єкти, платників, ставки, пільги та інші елементи правового механізму державного мита як обов'язкового платежу.

Раніше, до прийняття Закону України «Про судовий збір», правовому регулюванню державного мита в господарському процесі були присвячені ст. 45-47 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), та окремі положення Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», які на сьогоднішній день втратили чинність.

Законодавче визначення судового збору міститься у ст. 1 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір як елемент включається до складу судових витрат [5, ст. 1]. Хоча, визначення закріплене в Законі і заслуговує на підтримку, проте слід відмітити його недоліки, зокрема, некоректність, яка виявляється, по - перше, у тавтології, коли судовий збір визначають як збір, більш вдалим, на наш погляд, був би вислів «обов'язковий платіж до відповідного бюджету», по - друге, аналізуючи визначення можна дійти висновку, що судовий збір може бути сплачений лише на території України, у той час як платниками судового збору можуть бути іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, отже, такий платіж може бути здійснено і з території іноземної держави.

процесуальний законодавство господарський право

1.2 Поняття і загальна характеристика судових витрат у господарському процесуальному праві

При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат.

Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов'язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, зокрема в господарських судах, покладено обов'язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб'єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов'язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов'язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов'язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом. Мета функціонування інституту судових витрат як такого у господарському процесі грунтовніше розкрити через його функції, то останніх, зокрема, відносять такі:

· оплатна функція - напрям правового впливу, який передбачає внесення учасниками господарського процесу грошових коштів за отримання доступу до певних благ чи послуг у господарському процесі;

· компенсаційна функція - полягає у відшкодуванні учаснику процесу судових витрат за рахунок сторони, яка визнана неправою у спорі;

· загально-превентивна функція - виховний напрям правового впливу, який формує повагу необмеженого кола підприємств, установ, організацій до господарського законодавства, господарських зобов'язань;

· спеціально-превентивна функція - полягає у попередженні подання необґрунтованих позовів, заяв, скарг до господарського суду;

· обмежувальна функція - передбачає настання несприятливих процесуальних наслідків у разі несплати певних видів судових витрат (судового збору, витрат на проведення судової експертизи);

· функція доступності господарського судочинства - характеризується наявністю у законодавстві гарантій доступу до господарського судочинства осіб, які визначені законом чи у разі їх скрутного матеріального становища [15, с. 184].