Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон), судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону) [5]. Аналогічним чином вирішується й питання щодо сплати судового збору за подання апеляційних (касаційних) скарг у відповідних справах, тобто цей збір визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого на день сплати судового збору за подання скарги [11, ч. 2.6.].

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до господарського суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку частини першої статті 17 ГПК до іншого господарського суду, то останній не вправі в зв'язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу з посиланням на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після порушення провадження у справі приписи статті 63 ГПК застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету [11, абз. 2 п. 2.4. ч. 2].

Якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. У випадку якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 Закону.

У Законі передбачений випадок, коли позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, то розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог [11, п. 2.11 ч. 2].

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору.

За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений.

При роз'єднанні судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

У випадку якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі:

· подання позову одним позивачем до кількох відповідачів;

· об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору [11, п. 2.20 ч.2].

2.3 Звільнення від сплати судових витрат у господарському процесі

Для ґрунтовного аналізу даного питання необхідно розділити його розгляд на дві частини: по-перше, відстрочення та розстрочення сплати, зменшення розміру та звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат у господарському процесі та, по - друге, звільнення від сплати сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Щодо першої частини, а саме відстрочення та розстрочення сплати, зменшення розміру та звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат у господарському процесі. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», законодавцем встановлено перелік осіб (в тому числі державних органів) та обставин, коли такою стороною господарського процесу судовий збір не сплачується. Згідно з статтею 8 Закону, законодавець уповноважує господарський суд на право винесення ухвали про відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі на підставі врахування судом майнового стану цієї сторони господарського процесу. Відповідно до цієї ж підстави суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати [5]. Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», врахування судом майнового стану сторони це єдина підстава для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону [11, п. 3.1 ч.3].

Щодо другої частини, а саме звільнення від сплати сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Це питання необхідно розглядати в контексті розподілу судових витрат, відповідно до Господарського процесуального кодексу. Відповідно до ст. 49 ГПК, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

· при задоволенні позову - на відповідача;

· при відмові в позові - на позивача;

· при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відшкодування сум за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум [11, п. 6.3 ч.6].

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат [4, с. 25].

3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ СУДОВОГО ЗБОРУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

3.1 Проблеми функціонування інституту судового збору у господарському процесуальному праві

У період становлення правової держави проблема інституту судового збору у господарському судочинстві досить актуальна, оскільки питання пов'язані з розвитком цього інституту безпосередньо впливають на можливість реалізації особою права на звернення до суду та отримання судового захисту, а отже, і потреба в подальшому його науковому осмисленні не тільки збереглася, але й значно посилилась. Інститут судових витрат в цілому та судового збору як його частини, як і сам господарський процес, є динамічним, мінливим явищем. Залежно від різних чинників - соціальних, економічних, політичних він постійно змінюється, адаптуючись до реалій сьогодення. Підтвердження цього факту - історія розвитку та становлення держави і права з існуючими на різних історичних етапах теоріями про форму судового збору, концептуальними підходами пізнання цього важливого процесуального інституту. І це закономірно, оскільки в умовах розпочатої перебудови держави на нових сутнісних началах зростало усвідомлення важливості, значущості вирішення питання про найбільш ефективні форми та види судового збору як елемент судових витрат у господарському процесуальному праві.

Інститут судового збору безпосередньо впливає на можливість реалізації особою права на звернення до суду та отримання судового захисту і може розглядатися як установлене законодавством обмеження доступності до правосуддя. Разом з тим, якщо розмір судового збору «розумно» встановлений законодавцем, то наведений інститут виступає своєрідним «фільтром», який утримує від необґрунтованого звернення особи до суду. На підтвердження цього доцільно навести Рекомендації відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81)7, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 р., відповідно до яких прийняття справи до провадження не повинно зумовлюватися сплатою стороною державі якої-небудь грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно справи, яка розглядається. У тій мірі, в якій судовий витрати (у тому числі судовий збір) є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх (його) необхідно, по можливості, скоротити або анулювати [10, п. 11].