КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, її зміст та значення

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРИЙНЯТТЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ - КРОК ДО ФОРМУВАННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРИЙНЯТТЯ АКТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ДЕКЛАРАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ДЕРЖАВИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, що приймалася в роки розвалу СРСР, Україна робить ще один крок до своєї віковічної мрії - бути незалежною.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни політичних поглядів парламентської більшості. Сьогодні не можна недооцінювати Декларацію про державний суверенітет України та її політичний вплив на розвиток сучасної правової системи України. У свій час юридична комісія Верховної Ради України визнала рішення Верховної Ради СРСР про проведення референдуму з питань нового союзного договору таким, що суперечить

Декларації про державний суверенітет, Конституції УРСР і Конституції СРСР, Закону про розмежування повноважень між Союзом і республіками. І спростувати це рішення комісії на засіданні Верховної Ради УРСР так і не змогли. Подібних прикладів можна привести багато. Так, на сьогодні хотілось побачити в ній положення про громадянство України а не Української РСР, про Президента України і т.д.. Проте це був перший акт який політично організував та надихнув парламент України на нові пріоритети суспільного розвитку. Ціла низка законів у тому числі Конституція України була прийнята в розвиток основних засад викладених у тексті Декларації про державний суверенітет України.

Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.

Об'єкт дослідження - правова основа Декларації про державний суверенітет України у державотворенні України.

Предмет дослідження - вплив Декларації про державний суверенітет України на створення незалежної України.

Метою курсової роботи є аналіз напрямків впливу Декларації про державний суверенітет України на основи побудови майбутньої незалежної держави - України.

Для досягнення поставленої мети у роботі зроблено спробу вирішити наступні завдання:

- з'ясувати за яких обставин було прийнято Декларацію про державний суверенітет України;

- визначити місце і роль Декларації про державний суверенітет України в історії України та українців;

- охарактеризувати основний текст Декларації про державний суверенітет України , розкрити її зміст та призначення;

- проаналізувати напрямки впливу Декларації про державний суверенітет України в створенні демократичної держави - України

Структура курсової роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 20 найменування та додатків. Загальний об'єм роботи складає 29 сторінок, список використаних джерел міститься на 2 сторінках та з додатків А, Б, В.

Розділ 1. ПРИЙНЯТТЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ - КРОК ДО ФОРМУВАННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Безумовно, найважливішою подією у житті України і кожного свідомого українця в 1990 році було прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Цей вікопомний документ народні депутати Верховної Ради Української РСР ХІІ скликання -- Верховної Ради України 1-го скликання прийняли після дебатів і гарячого обговорення, проте без явно конфронтаційного протистояння різних політичних сил у Верховній Раді.

На той час у багатьох східноєвропейських державах (Чехословаччина, Німецька Демократична Республіка, Угорщина, Польща) стався крах комуністичних режимів і до влади прийшли представники національно-демократичних партій, які скасували конституційні положення про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. У березні 1990 p. новообрана Верховна Рада Литовської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Литовської держави». Слід сказати, що першу скрипку політичного аспекту дезінтеграції Радянського Союзу відігравала Москва. Саме в ній, врешті-решт, визначався вектор подальшого розвитку -- збереження чи розпад Союзу. Стартовим моментом у новому дезінтеграційному етапі великої країни стало прийняття 12 червня 1990 р. Верховною Радою РРФСР Декларації про державний суверенітет Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Про свій суверенітет заявляла республіка, населення якої складало більше половини населення всього Союзу, а територія простягнулась від Калінінграда до Петропавловська-Камчатського. У Верховній Раді УРСР на питанні про прийняття Декларації про державний суверенітет України постійно наполягала національно-демократична опозиція -- Народна Рада. Серед громадян України все відчутнішими стають національно-патріотичні вимоги до Верховної Ради УРСР.

Декларації про суверенітет, які слідом за РРФСР проголосили всі союзні республіки й автономні республіки, які входили в Союз, були свого роду тести на випробування, як далеко можна зайти у своїх намірах до самостійності. Цей процес в історії отримав назву «парад суверенітетів». Декларація про державний суверенітет України була найпершим політико-правовим документом, який слід було розробити і прийняти у стислі строки, не тільки тому, що цього вимагала внутрішня ситуація в республіці, а ще й тому, що українському парламенту був кинутий виклик ззовні -- від Верховної Ради РРФСР, яка прийняла Декларацію про державний суверенітет. Робота над проектом Декларації була першим уроком практичного політичного плюралізму. Це було випробування на толерантність -- як політичну, так і психологічну терпимість до людей з іншими цінностями.

Український фізик-теоретик, народний депутат України кількох скликань, який в парламенті очолював опозицію як Голова Народної Ради, що був у 1990-1993 рр. Головою Комісії Верховної Ради з питань науки та освіти, членом Президії Верховної Ради, Ігор Юхновський зазначав, що вибухи національного самоусвідомлення мали місце в Україні і в минулому. Проте тепер, на початку 90-х, ми мали не вибух, а загальнонаціональне самоусвідомлення. Після закінчення Другої світової війни і після смерті Й. Сталіна поступово зменшувався терор. Стримати падіння СРСР, як утопічної державної системи, ставало все важче. Союз РСР прямував до розпаду. Це відображалось на втомі населення від негараздів, що постійно виникали в побуті. Планова система управління в повністю з націоналізованному господарстві давала збої. Відсутність конкуренції у виробництві і у продажу не стимулювала зростання якості продукції. СРСР ставав все більш відсталою державою. Народ зневірився у комунізмі. Життя вимагало змін [1, с. 37-38].

У березні 1990 р. в Україні відбулися перші порівняно вільні вибори до Верховної Ради та місцевих Рад. На 450 мандатів до Верховної Ради претендувало близько 3 тис. кандидатів -- у середньому по 6--7 чол. на одне місце. Основне суперництво розгорнулося між двома силами: Демократичним блоком, який складався з Руху, Гельсінської спілки, екологічних груп і численних «неформальних» організацій та кандидатами від комуністичної партії. Комуністи мали певні переваги, сконцентрувавши у своїх руках засоби масової інформації, фінансові ресурси. До того ж на політичну свідомість багатьох громадян України ще впливали стереотипи минулого: вихована десятиліттями тоталітаризму політична дисципліна і побоювання «націоналізму». Комуністи дістали більшість і сформували в парламенті свою депутатську групу («група 239»), а демократичний блок (90 депутатів) -- свою Народну Раду. Хоча комуністи і значно переважали чисельністю своїх суперників, їм уперше довелося зіткнутися з легальною опозицією у стінах парламенту. Між двома групами розгорілася гостра боротьба, що часто негативно впливала на прийняття конструктивних рішень. У цілому результати виборів засвідчили значне зростання впливу національно-демократичних сил. Після виборів головні питання життя республіки вперше стали вирішуватися не в ЦК Компартії України, а у Верховній Раді України. Головою Верховної Ради України, на посаду якого також уперше балотувалося 10 претендентів, був обраний В. Івашко, якого незабаром (липень 1990 р.) змінив Л. Кравчук.

Для того, щоб обговорювати питання нової Федерації, нового Союзного договору і вносити свої (українські) пропозиції, треба було, наголошував Івашко В. А., голова Верховної Ради УРСР, якнайшвидше сформувати мандат для керівництва Верховної Ради і для інших представників від України, тобто прийняти Декларацію про державний суверенітет Української РСР. Він повідомив, що за 35 хвилин до початку засідання Ради Федерації Союзу (12 червня 1990 року) Росія прийняла Декларацію про Державний Суверенітет. 11 червня 1990 р. була утворена постійна комісія Верховної Ради Української РСР -- Комісія з питань державного суверенітету міжреспубліканських і міжнаціональних відносин. 25 червня 1990 р. була внесена пропозиція головою Верховної Ради УРСР розпочати роботу засідання парламенту з розгляду питання щодо Декларації про Державний суверенітет Української РСР, оскільки проект цього документу був розданий майже двадцять днів тому, але ця пропозиція не була підтримана народними депутатами. В цей день вирішили приступити до обрання Голови Ради Міністрів УРСР.

28 червня 1990 року на вечірньому засіданні Верховна Рада УРСР під головуванням першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка розпочала розгляд та обговорення різних варіантів, проектів Декларації про державний суверенітет Української РСР. До Верховної Ради УРСР було внесені такі проекти:

1. Внесений Президією Верховної Ради Української РСР Декларація про державний суверенітет Української Радянської Соціалістичної Республіки;

2. Внесений народним депутатом Української РСР І. Ю. Валенею ДЕКЛАРАЦІЯ про суверенітет України;

3. Внесений народним депутатом Української РСР Ю. В. Гнаткевичем УХВАЛА про державну незалежність Української Радянської Соціалістичної Республіки;

4. Внесений народним депутатом Української РСР С. П. Головатим ДЕКЛАРАЦІЯ про суверенітет і самоврядування народу України;

5. Внесений народним депутатом Української РСР М. В. Косівим ДЕКЛАРАЦІЯ про державний суверенітет Української РСР;

6. Внесений народними депутатами Української РСР С. В. Семенцем, Т. М. Яхеєвою. ДЕКЛАРАЦІЯ про державний суверенітет Української РСР;

7. Внесений народним депутатом Української РСР С. І. Хмарою ДЕКЛАРАЦІЯ про суверенітет УРСР;

8. Внесений депутатською групою «Незалежність» ДЕКЛАРАЦІЯ про державний суверенітет України.