Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, її зміст та значення

Слід підкреслити, що до постійної Комісії з питань Державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин надійшло сім варіантів проектів декларації про Державний суверенітет УРСР, які були роздані народним депутатам для ознайомлення та внесення відповідних пропозицій та зауважень. Президія Верховної Ради УРСР рекомендувала народним депутатам розглянути проекти Декларацій у порядку їх надходження до Комісії. При розробці проекту Декларації група виходила з того, що підготовка і прийняття цього документа є об'єктивно необхідним і виключно важливим історичним актом на шляху утвердження Державного суверенітету України, її державно-правового статусу.

На початку липня загострилась політична ситуація в Україні. Деякі шахтарські колективи звернулись до своїх колег із закликами провести політичний страйк шахтарів 11 липня 1990 р., із зупиненням гірничо-видобувних робіт. Проведення такого страйку неминуче призвело би до подальшого погіршення і до того складного економічного становища в народному господарстві республіки. Частина народних депутатів вимагала прийняття звернення Верховної Ради до шахтарів, інша -- негайно відкликати з Москви керівників держави, а деякі народні обранці -- постатейного розгляду проекту Декларації про державний суверенітет республіки.

11 липня 1990 р. було розпочато постатейний розгляд проекту Декларації про державний суверенітет України, який тривав три дні. Під кінець робочого дня 13-го липня багато депутатів вимагали виступити ще, аби переконати ту чи іншу сторону в тому чи іншому питанні. Але в основному думка уже сформувалася про те, що приймати Декларацію необхідно, це -- історична необхідність.

Декларація про державний суверенітет України була прийнята 16 липня 1990 року - державний акт Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. З 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосувала абсолютна більшість - 355; «проти» - 4 ; не взяли участі - 26 (18 з них невдовзі звернулися до секретаріату сесії і попросили зарахувати їхні голоси «за»). Як зазначає Іван Плющ, український державний діяч, двічі голова Верховної Ради України, 16 липня 1990 р. ми прийняли документ доленосного рівня для України і українців. У преамбулі Декларації говориться: «Виражаючи волю народу України…, визнаючи необхідність побудови правової держави...». Чи вірив я тоді в ці слова, що вони через рік стануть реальністю, коли, хоча й не побудували правової держави, та все ж таки проголосили незалежність України? Адже у самій Декларації йдеться і про союзний (підкреслюю: не Союзний, а союзний) договір, про те, що її принципи є основою для його укладання... Ми так і записали в цьому документі: «Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору» саме з будь-якими державами, а не лише колишніми республіками СРСР, які на той час були міцно утримувані в СРСР[1, с. 25].

У Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об'єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року.

Ігор Юхновський зазначив, що Леонід Макарович тут виступав і вітав вас як представник від Комуністичної партії. Я повинен сказати, що тут зібралися всі однодумці. Всі ми, які тут є, хочемо одного -- хочемо суверенної України. І цієї суверенної України ми всі добилися. Ми прийняли Декларацію про суверенітет. Довго йшов наш народ до цього. Були татари, була Хмельниччина, були світові війни і насамкінець Україна одержала суверенітет. Ми проголосили його, але ми маємо його добитися. Перед нами велика робота, за яку всі повинні дружно взятися. Отож, я від імені Народної Ради всіх вас вітаю і бажаю вам успіху в тому великому труді, який нас чекає. Я хочу сказати ще наступне. Ми прийняли Декларацію про суверенітет 355 голосами. Це означає, що вона набуває майже конституційного закону. Отож, ми маємо перед собою Закон про суверенітет, і я вас усіх вітаю з ним. Дай Боже! [1, с. 42].

У Декларації [3], зокрема, зазначалось:

1. Верховна Рада Української РСР... проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах (див. Преамбулу).

2. Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення (див. розділ І).

3. Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя (див. розділ III).

4. Українська РСР має своє громадянство... (див. розділ IV).

5. Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території (див. розділ V).

6. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал... є власністю її народу... (див. розділ VI).

7. Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими... (див. розділ X).

Цей документ є з одного боку узагальненням уявлень, ідей, смислів, що були напрацьовані в українському суспільстві представниками різних соціальних верств за декілька років горбачовської перебудови, ідей інтелектуальних попередників всього політичного спектру, що діяв в українській історії, а з іншого -- Декларація встановлені штрихи принципів майбутнього устрою української держави.

Іван Плющ зазначав про те, що ми -- країна молодої демократії. Парламент - це перша і найголовніша ознака розвитку суспільства, що йде демократичним шляхом. Якщо немає парламенту -- не можна говорити, що країна стала на демократичний шлях розвитку [1, с. 28]. Історичний час відраховує роки незалежної України з її поки що незначними успіхами і помітними прорахунками.

Оцінюючи суспільно-політичний процеси необхідно зазначити, що досвід ухвалення Декларації про державний суверенітет важливий як приклад консолідації різних за поглядами політичних сил навколо загальнонаціональних цілей. Попри істотні політичні розбіжності, народні депутати, які представляли у Верховній Раді УРСР з одного боку Демократичний блок, а з другого - Комуністичну партію України, об'єдналися навколо ідеї захисту національних інтересів, проголошення створення суверенної демократичної незалежної держави. Про безпрецедентний ступінь об'єднання політичної еліти країни свідчать і результати голосування:

Ш за ухвалення проголосували 92.2%,

Ш проти - лише 1.03%,

Ш 4.67% з числа тих, що з різних причин не голосували, невдовзі попросили зарахувати їхні голоси «за».

Декларація про державний суверенітет України виявилася визначальною для подальшого процесу державного будівництва.

Розділ 2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРИЙНЯТТЯ АКТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ТА ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

Важливий крок до незалежності було зроблено. Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів (див. додаток А): самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української PCP; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Декларацією було проголошено верховенство конституції та законів республіки на території УРСР, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, визнання всього економічного і науково-технічного потенціалу, створеного на території України, власністю її народу. Україна мала стати в майбутньому постійно нейтральною державою і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларацією фактично впроваджувався принцип подвійного громадянства. Принципи, проголошені в ній, мали лягти в основу нового союзного договору [4, с. 171]. Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього -- державного права.

Історична сила Декларації виявилася не тільки в її тексті, а ще більше в животворності її ідей. Вже 3 серпня 1990 p. був прийнятий Закон про економічну самостійність УРСР, де в нормах законів були виписані всі положення економічного розділу Декларації. А в постанові про порядок введення цього закону була вписана ціла програма термінової розробки низки власних законів економічного реформування. На економічну законотворчість Верховної Ради СРСР від того часу просто перестали звертати увагу.

У контексті Декларації логічними були також дії українських парламентарів, передусім представників Народної ради, які прагнули надати відносинам України з іншими республіками СРСР міждержавного характеру.

29 серпня 1990 р. вони спільно з російськими депутатами з блоку "Демократична Росія" підписали "Заяву про засади державних відносин України і РРФСР на підставі Декларацій про державний суверенітет". До кін. 1990 р. Україна підписала двосторонні державні угоди з Литвою, Латвією, Естонією, Росією, Білорусією, Узбекистаном, Казахстаном. 30 липня 1990 p. було прийнято постанову про порядок проходження строкової військової служби громадянами УРСР за її межами. Почався процес повернення наших хлопців із «гарячих точок» . У жовтні та грудні 1990 p. були прийняті спеціальні постанови про реалізацію Декларації у сферах зовнішніх зносин та відносин з іншими радянськими республіками.

Декларація послужила правовою основою процесу незалежного державотворення України, всього подальшого законодавства. Вона надихнула демократичні сили України на подальшу боротьбу з комуністичним режимом. Своєрідним піком протистояння комуністичної влади і демократії стало голодування студентів у жовтні 1990 року в Києві [2, с.407].

Активну державницьку позицію займала молодь, яка, об'єднавшись у ряд молодіжних організацій, як Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська студентська спілка (УСС) та ін., вдавалася до різних політичних заходів, спрямованих на дальшу демократизацію суспільного життя. Найбільш вражаючою акцією було голодування студентів у Києві, яке тривало з 2 до 17 жовтня 1990 р. і охопило 158 осіб з 24 міст України. Головними вимогами голодуючих до Верховної Ради були:

ь відмова від підписання нового союзного договору;

ь відставка уряду;

ь оголошення нових парламентських виборів на багатопартійній основі;

ь заборона відбування військової служби громадянами України за її межами;

ь націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки.

Голодування було підтримане масовими демонстраціями, що зрештою змусило парламент піти на поступки і прийняти компромісне рішення:

1. провести на поч. 1991 р. референдум про довіру тодішньому складу Верховної Ради і в разі недовіри -- організувати до кінця року нові вибори на багатопартійній основі;

2. забезпечити проходження строкової служби громадян України в межах республіки;

3. створити парламентську комісію для розгляду питання про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ;

4. до прийняття нової Конституції України "укладання союзного договору вважати передчасним";

5. відставка голови Ради міністрів УРСР В.Масола;

6. до 30 листопада 1990 р. привести діючу Конституцію УРСР у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет.

Однак з усіх цих рішень до кінця року було реалізоване лише одне -- відставка голови Ради Міністрів: замість В.Масола було обрано В.Фокіна.