Ще одним імпульсом у загострені ситуації стало рішення Верховної Ради СРСР про проведення на всій території Союзу референдуму, на який виносилося питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?» Зі свого боку Верховна Рада України ухвалила рішення про внесення до бюлетеню ще одного питання : «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» У референдумі, що відбувся 17 березня 1991р., взяли участь 83.5% виборців. За збереження Союзу висловились більш ніж 70%, за входження України до оновленого Союзу на основі Декларації про державний суверенітет понад 80% громадян. На основі підсумків Всесоюзного референдуму уповноваженою центральними і республіканськими владою робочою групою в рамках так званого Новоогарьовського процесу навесні - влітку 1991 був розроблений проект по укладенню договору федерації "Про Союзі Суверенних Республік ", підписання якого було призначено на 20 серпня.

Впродовж кінця 1990 р. -- першої половини 1991 р. Верховна Рада активно створювала власну правову базу економічних відносин. Були прийняті Земельний кодекс, закони про власність, підприємства, про підприємництво, банки і банківську діяльність, про зовнішньоекономічну діяльність. У травні 1991 p. В. Матвієнко був призначений першим головою Національного банку. Практично тоді ж, ще за існування єдиної держави СРСР, почалися пошуки варіантів (у різних країнах) друкування банкнот власної грошової одиниці.

16 квітня 1991 р. Верховна Рада на пропозицію уряду припинила на території України дію указу Президента СРСР щодо надзвичайних заходів із забезпечення підприємств матеріальними ресурсами. 6 червня прийнята Постанова Верховної Ради про перехід у юрисдикцію УРСР державних підприємств союзного підпорядкування, розташованих на території республіки. 21 червня Верховна Рада припинила дію на території України статті 8 Закону Союзу СРСР «Про союзний бюджет». 21-23-го червня на тлі різкого погіршення економічної ситуації у республіці, у Києві пройшов Установчий з'їзд Всеукраїнської організації солідарності трудящих , на якому, поряд з економічними, були висунуті й політичні вимоги:

ь вихід України із складу СРСР;

ь розпуск КПРС;

ь зміна державно-політичної системи;

ь припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру;

ь розпуск Верховної Ради УРСР.

4 липня було прийнято Програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України, відповідно до якої було, зокрема, зупинено дію на території України цілої низки норм законів СРСР, указів Президента СРСР, постанов союзного уряду з усіх ключових економічних питань. 5 липня було прийнято Закон Української РСР «Про порядок дії на території України Закону СРСР “Про податки з підприємств і організацій”» -- фактично перший власний податковий закон. У червні 1991 р. були прийняті рішення і відповідні закони про запровадження посади Президента УРСР як, перш за все, головного оборонця і гаранта Декларації про державний суверенітет і Конституції України. Тобто, і в політико - правовому аспекті Україна набувала все більше ознак суверенної держави.

Значну загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного устрою. 19 червня частина військово-партійної демократії взяла владу у свої руки, утворивши Державний комітет з надзвичайного стану.

Геннадій Янаєв був оголошений виконувачем обов'язків ПрезидентаСРСР, на тій підставі, що М. Горбачов за станом здоров'я не спроможний виконувати свої обов'язки. Посилаючись на закон СРСР «Про правовий режим надзвичайного стану» Комітет вирішив:

ь припинити діяльність політичних партій, громадських організацій, масових рухів;

ь заборонити мітинги, демонстрації та страйки;

ь встановити контроль над ЗМІ.

Голова Верховної Ради, Леонід Кравчук, відхилив вимогу генерала Валентина Вареникова запровадити на території республіки режим «Надзвичайного стану», посилаючись на відсутність правових підстав для такого рішення, яке є компетенцією винятково Верховної Ради України.

24 серпня 1991р на позачерговій сесії Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України і призначила на 1 грудня референдум для Всенародного підтвердження Акта (див. додаток Б). У доленосному історичному документі йшлося про здійснення традицій національного державотворення українського народу, про використання ним право на самовизнання, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, про створення самостійної української держави - України. Акт визначав, що «територія демократичної України є неподільною і недоторканою, на якій мають чинність виключно Конституція та закони України». На референдумі 1 грудня 1991р. Акт проголошення незалежності України підтвердили понад 92.32% її громадян.

Проголосивши незалежність, Україна ввійшла як визнаний член до цивілізованих країн світу. 2 грудня 1991р. нову суверенну державу визнала Польща. У грудні 1991р. до неї приєднались 68 держав світу. 25 грудня 1991р. Україну визнали США, впродовж 1992р.- ще 64 держави [7, с.359].

Вікова мрія українського народу про незалежність знайшла політичне оформлення. Молода держава стала будувати відносини з іншими державами на основі взаємної поваги суверенітету, незалежності і територіальної цілісності, невтручання в їхні внутрішні справи, розвитку всебічних політичних, економічних і культурних зв'язків.

Важливою віхою у становленні України як демократичної, соціальної, правової держави стала Декларація про державний суверенітет України. Саме нею проголошено верховенство українських законів на території нашої держави. Проте Декларація виявилася й основним чинником формування в Україні інституту глави держави.

Сформований відповідно до Конституції та чинного законодавства інститут глави держави не лише відтворював суспільні відносини, що склалися в 1990-1996 роках, а й опосередкував міжнародний досвід функціонування схожих інститутів державної влади. Різні аспекти інституту глави держави досліджували українські та російські правознавці Ю. Коломієць, В. Погорілко, Н. Сахаров, С. Серьогіна, В. Чиркін, В. Шаповал та ін. Серед українських науковців помітні різні форми трактування цього інституту і, насамперед, його місця у конституційно визначеному механізмі здійснення державної влади.

В розділі ІІІ наголошено на верховенстві на території УРСР Конституції та законів України. Фактично саме з часу прийняття Декларації можна було б казати, що Україна стає державою-суб'єктом федерації, главою якої став Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук.

5 липня 1991 року було прийнято Закон УРСР № 1295-ХІІ «Про Президента Української РСР», у частині І статті 1 якого зазначалося: «Відповідно до Конституції Української РСР Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади»(див. додаток В) [8].

В один день з референдумом, 1 грудня 1991р., відбулися і вибори Президента України. У голосуванні щодо вибору Президента України взяли участь 31 млн 892,4 тис. чоловік. До виборчого бюлетеня були включені:

ь Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук;

ь голова Львівської облради В. Чорновіл;

ь голова Української республіканської партії Л. Лук'яненко;

ь заступник Голови Верховної Ради України В. Гриньов;

ь голова Української народної партії Л. Табурянський;

ь голова Народної ради в парламенті України І. Юхновський.

Незважаючи на істотні розходження в програмах, усі кандидати підтримували ідеї незалежності України. У результаті голосування Президентом України був обраний Леонід Кравчук, за якого віддали голоси 19 млн 643,6 тис. громадян (61,56% тих, хто взяв участь у голосуванні). Отже, Голову Верховної Ради УРСР підтримали більше половини українських виборців.

Його передвиборчою програмою була програма п'яти «Д»:

ь Державність;

ь Демократія;

ь Добробут;

ь Духовність;

ь Довіра.

5 грудня 1991 р. на засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук прийняв присягу Президента України, виклав програмні орієнтири своєї політики на новій посаді. «Президент, - підкреслив він, - одержавши владу від народу, повинен служити йому і забезпечувати добробут, права і свободи кожної людини». 14 лютого 1992 року Верховна Рада внесла відповідні зміни до Конституції УРСР. Згідно зі статтею 114-1 «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України». Це фактично означало, що Президент здійснював функції й глави держави, і глави виконавчої влади.

8 червня 1995 року між Верховною Радою та Президентом було укладено Конституційний договір, згідно з яким Президент знову визнавався главою держави й главою державної виконавчої влади. А на законодавчому рівні закріплювались основні прерогативи Президента саме як глави держави. Так, згідно з частиною ІІ статті 19 Конституційного договору «Президент України як глава держави представляє Україну як у внутрішньодержавних, так і у зовнішніх відносинах»[10]. 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла чинну Конституцію, стаття 102 якої закріпила Президента виключно як главу держави [9].

Таким чином, можна зробити наступні висновки по розділу. Декларація сприяла піднесенню державницького духу народу України та стала провісником Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, який був беззаперечно підтверджений результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Дійсно, Декларація відкрила шлях для формування державно-правових засад для утворення незалежної Української держави. Тому цілком закономірно в «Акті проголошення незалежності України» зазначалося: «…здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.» [6, с.95; 5]. Також Декларація була головним чинником формування глави держави ,саме внаслідок того, що вона встановила в Україні найважливішу ознаку держави - її суверенітет, Україна не лише формально, а й фактично стала державою, керманич якої - Президент - став її главою. Об'єктивно оцінюючи роль та значення Декларації, І.Драч зазначав: «До цього Документа ми повинні ставитися із належною поштивістю і пошаною, але разом з тим ставитися і з розумінням того, що це є практично лише початком, лише заспівом до цієї величезної і грандіозної роботи, яка називається творенням Української суверенної державності» [12, с.6].

Розділ 3. ВПЛИВ ДЕКЛАРАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ ДЕРЖАВИ

декларація державний суверенітет україна

Процес створення нового Основного Закону нашої держави розпочався 16 липня 1990 р. В Декларації було проголошено офіційне поняття «національна держава», «національна державність», «самовизначення української нації», підкреслювалась приналежність до народу України (єдиного джерела державної влади) громадян всіх національностей, стверджувалось верховенство Конституції і законів республіки на своїй території, розподілялась влада на законодавчу, виконавчу і судову, громадянам було гарантовано рівність перед законом, права і свободи передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права.