За допомогою спеціально-юридичного методу досліджувались зміст та сутність адміністративних правовідносин у транспортній сфері, співвідношення понять “державне управління”, “державне регулювання”, “адміністративно-правове регулювання”, здійснювалась зовнішня наукова обробка правового матеріалу. Важливу роль цей метод відіграв при формулюванні окремих положень запропонованих законопроектів.

Логічний метод дослідження обумовив послідовність висловлених суджень, понять, висновків.

Єдність логічного та історико-правового методів сприяла простеженню історичних тенденцій щодо державного регулювання транспортної системи, функціонування транспортної інфраструктури, діяльності суб'єктів державного регулювання. За допомогою порівняльного методу дослідження у сукупності із формально-догматичним стало можливим сформулювати принципи та функції державного регулювання транспортної системи, напрямки діяльності суб'єктів державного регулювання.

Системно-структурний метод надав можливість визначити та проаналізувати елементи транспортної системи, особливості адміністративних правовідносин та їх структуру, визначити юридичні факти, що є підставою їх виникнення, зміни й припинення. За допомогою аналізу і синтезу системи державного регулювання з урахуванням факторів, що на неї впливають, виявлені особливості державного регулювання окремих елементів транспортної системи.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей, тенденцій розвитку правовідносин у транспортній сфері та напрямків вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності транспортної системи. На підставі аналізу здобутків науковців - представників різних галузей юридичної науки, насамперед, теорії управління та адміністративного права, а також економіки, робіт з теорії та філософії права, чинного законодавства у дисертації уперше в українській правовій науці проведено комплексне, узагальнене монографічне дослідження адміністративно-правових проблем державного регулювання транспортної системи України та запропоновані шляхи їх розв'язання. У дисертації обґрунтовується ряд нових у теоретичному плані й важливих, на наш погляд, для практики понять та положень.

1. Визначено сутність транспортного права і транспортного законодавства. Уперше доведено про те, що транспортне право слід розглядати як комплексне утворення у системі законодавства.

2. Вдосконалено положення про те, що норми адміністративного права є органічною складовою окремих визначених інститутів транспортного законодавства. Вони можуть бути у формі окремих кодексів (наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення), законів (наприклад, Закон України “Про дорожній рух”), підзаконних актів (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 “Правила дорожнього руху”), а також міститись у складі нормативно-правового акту (наприклад, у Кодексі торговельного мореплавства України, введеного в дію Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1994 року, Повітряному кодексі України, введеному в дію Постановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 року). Окреме значення мають міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому чинним законодавством порядку.

3. Дістало подальшого розвитку положення про зміст державного управління транспортною системою. Воно визначено як активна, цілеспрямована, організуюча діяльність уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування (у межах повноважень, встановлених законом, в процесі реалізації функцій виконавчої влади) як внутрішньо організаційна так і зовнішня щодо функціонування окремих видів транспорту, згідно певного призначення, забезпечення відповідного розвитку транспортної інфраструктури, надання транспортних послуг, а також діяльність щодо забезпечення безпечного переміщення учасників руху транспортних засобів.

4. Дістало подальшого розвитку положення про те, що адміністративно-правове регулювання і державне управління як явища життя суспільства не можна розглядати у відриві одне від одного. Зміст адміністративно-правового регулювання визначає характер державно-управлінського впливу. У той же час, на зміст державного управління впливають суспільно-політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, що не може не вплинути на характер адміністративно-правового регулювання, зокрема, на процес визначення комбінації правових способів.

5. Уперше визначено, що державне регулювання транспортної системи є частиною управлінської діяльності держави, яка здійснюється на основі закону або іншого правового акту органами виконавчої влади у межах повноважень притаманними їм методами для виконання завдань державного управління транспортною системою.

6. Уперше визначені принципи державного регулювання транспортної системи як своєрідна “модель” регулюючого впливу на розвиток транспортної системи, реалізація якої передбачатиме необхідність вирішення проблеми її відтворення у нормативно-правових актах різної юридичної сили.

7. Уперше сформульовані поняття функції державного регулювання транспортної системи на підставі визначених рис. Функцією регулювання названо зовнішній прояв властивостей суб'єкту регулювання, який характеризується самостійністю, здійснюється специфічними методами залежно від об'єкту регулювання (певної сфери суспільних відносин) з метою досягнення певних результатів. Здійснено класифікацію функцій за такими ознаками: системність, об'єктивність, стадія процесу регулювання, стадія інформаційного процесу, характер завдань, структурний підхід.

8. Вдосконалено структуру складових національної безпеки України як мети державного управління транспортною системою. До них належать: економічна, політична, громадська, соціальна, воєнна, екологічна, епідемічна, технологічна, інформаційна безпеки.

9. Уперше визначено транспортну систему як діяльність людей, яка має певні організаційні форми виразу. З одного боку - це діяльність з функціонування окремих видів транспорту, згідно певного призначення, транспортної інфраструктури та надання транспортних послуг, а з іншого - діяльність з функціонування транспортної системи окремих адміністративно-територіальних одиниць - областей, районів, сіл, селищ, міст у межах загальнодержавної транспортної системи. Визначено структуру транспортної системи. При цьому основу структурування складають такі ознаки: територіальна; певний вид транспортних засобів, шляхом використання яких задовольняється інтерес у переміщеннях; форма власності; призначення; особливості правового регулювання. У межах транспортної системи діють суспільні відносини, які мають загальні ознаки - ті, які притаманні усім суспільним відносинам, що потребують правового регулювання, а також особливі ознаки.

10. Уперше визначені зміст та сформульовано ознаки адміністративних правовідносин у транспортній сфері, здійснена їх класифікація. Адміністративні правовідносини у транспортній сфері - це виникаючий на основі норм адміністративного права індивідуалізований суспільний зв'язок між особами - суб'єктами правовідносин. Він характеризується наявністю суб'єктивних прав та обов'язків і підтримується примусовою силою держави. Класифікацію адміністративних правовідносин здійснено за такими ознаками: за змістом; за елементом норми права, яка регулює правовідносини; за простором; за характером дій зобов'язаного суб'єкта; за характером юридичних зв'язків між сторонами правовідносин.

11. Дістало подальшого розвитку положення про те, що юридичні факти можуть належати до різних стадій механізму адміністративно-правового регулювання сфери діяльності транспорту: формування і дія юридичних норм; виникнення прав та обов'язків; реалізація механізму адміністративно-правового регулювання (юридичні факти використання, дотримання і виконання). Здійснено також класифікацію юридичних фактів за вольовим принципом (дії, події) та за наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі та правоперешкоджаючі).

12. Уперше визначено поняття суб'єкту державного регулювання транспортної системи та визначені структурні елементи системи суб'єктів. Суб'єктом державного регулювання транспортної системи названа організаційно відокремлена складова системи органів виконавчої влади (їх посадових та службових осіб), що має державно-владні, розпорядчі, організаційні повноваження щодо здійснення завдань та реалізації функцій державної політики у галузі транспорту, із врегулюванням діяльності нормами, переважно, адміністративного права. Елементи системи суб'єктів визначені за ознакою змісту повноважень: інституційні, звичайні, спеціальні. Структурування також здійснене й на засадах побудови системи органів виконавчої влади.

13. Дістало подальшого розвитку положення про напрямки діяльності суб'єктів державного регулювання транспортної системи як сукупності функцій їх діяльності, згрупованих за ознакою спільних завдань, що виконуються в процесі реалізації відповідної групи функцій. Напрямки діяльності визначені відповідно до структури системи суб'єктів державного регулювання: загальні та спеціальні.

14. Уперше доведено доцільність виділення регулятивної форми діяльності суб'єктів державного регулювання як зовнішнього вияву регулятивної функції державного управління транспортною системою.

15. Дістало подальшого розвитку положення про те, що адміністративно-правові засоби забезпечення безпеки дорожнього руху слід визначати як сукупність прийомів і способів, за допомогою яких уповноважені органи (посадові особи) впливають на суспільні відносини у зазначеній сфері з метою забезпечення безпечного функціонування автотранспорту, впливу на свідомість учасників дорожнього руху з метою добровільного виконання ними правил поведінки у сфері дорожнього руху, визначених правовою нормою, попередження та припинення порушень загальнообов'язкових правил, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнення винних до відповідальності. До адміністративно-правових засобів забезпечення міліцією безпеки дорожнього руху віднесені: організаційні; засоби переконання, позитивного стимулювання чи заохочувальні засоби; заходи адміністративного примусу.

16. Дістало подальшого розвитку положення про особливості державного регулювання окремих видів транспорту, що обумовлене відносинами власності.

17. Удосконалено положення про пріоритетні сфери державного регулювання транспортної системи, яке об'єктивно необхідне для забезпечення єдності вимог до норм і правил проектування та будівництва транспортних комунікацій, стандартів екологічного впливу транспортних засобів, для врахування національних інтересів при виконанні міжнародних перевезень, забезпечення національної безпеки: організація ринку транспортних послуг; регулювання тарифів; податкове, фінансово-кредитне та інвестиційне регулювання; дотування та субвенції; реінтегрування транспортної системи України до транспортної мережі країн СНД, інтеграція транспортної системи України до транспортної системи Європейського Союзу

За підсумками проведеного дослідження запропоновано проекти Законів України “Про автомобільні дороги”, структуру Дорожнього кодексу України, внесення змін й доповнень до інших нормативно-правових актів з метою усунення колізій.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:

- для подальшої розробки правових проблем державного регулювання транспортної системи, для наукових досліджень щодо правового статусу її окремих складових, у подальшій розробці теоретичних проблем забезпечення громадської безпеки в процесі здійснення державного регулювання;

- при вдосконаленні чинного законодавства, яке регулює функціонування транспортної системи в цілому та її окремих складових;

- у навчальному процесі при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність”, під час викладання цих дисциплін.