Виділені такі різновиди структур управління транспортом: патріархальна, лінійна, функціональна, лінійно-функціональна (штабна). Патріархальна структура на транспорті застосовувалась на ранніх стадіях розвитку транспортного виробництва, коли транспорт ще не виділявся у самостійну галузь економіки, перевезення мали нерегулярний, випадковий характер та виконувались у порівняно невеликих обсягах. Із зростанням масштабів виробництва та ускладнення його характеру патріархальна структура управління змінюється лінійною. При такій структурі робітники розділяються на групи (ланки, бригади), кожну з яких очолює начальник, який здійснює керівництво усіма видами виконуваної роботи. Ефективність таких структур, в основному, залежить від кваліфікації начальника і характеру виробництва. У зв'язку з недоліками лінійної структури управління на транспорті широко використовується функціональна, за якою передбачений розподіл праці за певними функціями. Усі специфічні функції, загальні для одного або декількох виробничих підрозділів, за умови функціонального управління передаються до відома служб та відділів, які спеціалізуються на виконанні певної функції (або декількох функцій). Не зважаючи на те, що для усіх видів транспорту функціональні структури управління є характерними (особливо на рівні транспортних галузей та об'єднань лінійних підприємств - міністерств, управлінь залізничних доріг, морських та річкових пароплавств та інше), вони не можуть повною мірою забезпечувати ефективну роботу транспорту. Були утворені лінійно-функціональні структури (їх іноді називають лінійно-штабними). Сутність лінійно-функціональної структури полягає у тому, що управління транспортним виробництвом здійснюється одночасно (та узгоджено) лінійним апаратом та штабними (функціональними) службами. Для транспорту характерними є складні організаційні структури із наявністю центральних функціональних органів на рівні міністерств - так званих головних управлінь. На залізничних дорогах, у морських та річкових пароплавствах, територіальних управліннях цивільної авіації їм співвіднесені (за лінійним принципом) відповідні функціональні служби, тобто лінійний та функціональний апарати синтезовані у багаторівневі, ієрархічні структури із складними наскрізними схемами взаємозв'язків та підпорядкованості. На транспорті фактично розповсюджені певні різновиди лінійно-штабних структур із гнучкою системою функціонування. Історія управління транспортом показала, що зміни в організаційних структурах управління транспортом в цілому або окремих його видах відбуваються відповідно зі змінами, що відбуваються як у політичному середовищі, так і соціально-економічному стані розвитку держави.

У підрозділі 2.2. “Сутність та види транспорту, структура та елементи транспортної системи” досліджувалась структура транспортної системи на основі здобутків вчених, які визначали сутнісні ознаки об'єктів державного управління (В. Авер'янов, В. Афанасьєв, І. Бачило, Д. Бахрах та інші). Її зміст визначено із застосуванням двох аспектного підходу: організаційно-структурного та функціонального. За структурним підходом транспортна система структурована як соціальна спільнота, що функціонує для досягнення загальних цілей, відповідно до чого виділені окремі підсистеми та елементи транспортної системи. За функціональним підходом об'єктом управління є люди, відносини між якими здійснюються у сфері діяльності транспортної системи. Транспортну систему можна структурувати за такими ознаками: територіальна (загальнодержавний, обласний, районний, місцевий - сільській, селищний); певний вид транспортних засобів, шляхом використання яких задовольняється інтерес у переміщеннях (автомобільний, залізничний, повітряний, трубопровідний транспорт та інше); форма власності (приватний, державний, колективний, комунальний); призначення (загального користування, промисловий залізничний, відомчий, трубопровідний, шляхи сполучення загального користування); особливості правового регулювання (транспортні засоби, транспортна інфраструктура, транспортні послуги, учасники руху транспортних засобів). У межах кожної з виділених підсистем можна виділити окремі елементи: підприємства, шляхи сполучення, засоби перевезення, вокзали, порти, станції тощо, землі транспорту та споруди, інфраструктура забезпечення.

У підрозділі 2.3. “Загальна характеристика правовідносин у сфері діяльності транспорту та особливості їх адміністративно-правового регулювання” зазначається, що слід чітко відмежувати цивільні та адміністративні правовідносини у транспортній сфері, що надасть можливість уникнути певної неузгодженості при формулюванні категоріального апарату. Адміністративні регулятивні правовідносини у транспортній сфері є правовідносинами пасивного типу. Їх ознаками названі: зв'язок між суб'єктами правовідносин, що виникає на основі норм адміністративного права; реалізація через суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів правовідносин; підтримання примусовою силою держави; індивідуалізований характер. Елементами адміністративних правовідносин у транспортній сфері виділені: суб'єктивні права та обов'язки; суб'єкти права; об'єкти адміністративних правовідносин. Класифікація суб'єктів адміністративних правовідносин здійснена за ознакою компетенції: щодо здійснення управління (органи виконавчої влади (їх посадові особи); органи місцевого самоврядування (їх посадові особи)); щодо надання послуг (суб'єкти господарювання), щодо споживання послуг (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці). Об'єктом адміністративних правовідносин у транспортній сфері може бути визначена поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, яка здійснюється для задоволення потреб у перевезеннях. Зміст суб'єктивних прав досліджений через їх структуру: 1) право вимагати, 2) право на позитивні дії, 3) праводомагання. Юридичні обов'язки у правовідносинах пасивного типу знаходяться усередині правового зв'язку і мають значення захисту тоді, як суб'єктивне право як право на активні дії, виходить за межі правового зв'язку.

Класифікація адміністративних правовідносин у транспортній сфері здійснена за такими ознаками: за змістом (матеріальні і процесуальні); за елементом норми права, яка регулює правовідносини (регулятивні і охоронні); за простором (загальнодержавні, локальні); за характером дій зобов'язаного суб'єкта (активні і пасивні); за характером юридичних зв'язків між сторонами правовідносин (вертикальні, горизонтальні).

Проведений аналіз надав можливість зробити висновок про те, що норми права, які регулюють правовідносини у транспортній сфері об'єднані єдиним предметом правового регулювання - суспільними відносинами, які існують в процесі діяльності транспортної системи. Зміст поведінки суб'єктів правовідносин у сфері транспортної системи має особливості: суб'єкти адміністративно-правового регулювання мають діяти тільки так, як прямо передбачено законом, а учасники руху транспортних засобів - так, як законом не заборонено. При цьому їх поведінка визначається, в основному, позитивними зобов'язаннями і заборонами. Нормами - дозволами врегульовано більш широке коло правил поведінки суб'єктів адміністративно-правового регулювання транспортної системи, порівняно із учасниками, які не мають державно-владних повноважень. Особливості норм визначені необхідністю закріплення порядку функціонування суб'єктів адміністративно-правового регулювання транспортної сфери, мета діяльності яких - забезпечення безпеки: особистої, національної.

У підрозділі 2.4. “Юридичні факти як підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин у транспортній сфері” здійснюється аналіз юридичних фактів, які належать до різних стадій механізму адміністративно-правового регулювання сфери діяльності транспорту: формування і дія юридичних норм (розробка і прийняття у встановленому порядку правових норм, якими суб'єктам адміністративно-правових відносин у транспортній сфері надаються суб'єктивні права і покладаються юридичні обов'язки); виникнення прав та обов'язків (підготовка до переміщення (за виключенням випадку, коли особа готувалась до переміщення, а, згодом, відмовилась від нього), а також самого переміщення учасників руху транспорту через державний кордон, через адміністративно-територіальні кордони у межах України у порядку транзитного проїзду, або у порядку здійснення перевезень у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці); реалізація механізму адміністративно-правового регулювання - використання, дотримання, виконання, а також у випадку порушення норм права - застосування. У транспортній сфері існує певна послідовність юридичних фактів.

За вольовим принципом юридичні факти у транспортній сфері класифікуються на дії (правомірні і проступки) і події. Правомірні дії, у свою чергу, діляться на три групи: а) індивідуальний акт (державно-правові, адміністративні, процесуальні); б) юридичний поступок (не є характерними для правовідносин у транспортній сфері); в) правомірна дія, яка створює вказаний у законі об'єктивований результат (здійснюються тільки дієздатними особами). Події класифікують на відносні (не є характерними для транспортної сфери) та абсолютні. За наслідками юридичні факти діляться на правоутворюючі, правозмінюючі та правоперешкоджаючі. Така класифікація має умовний характер - адже один і той же факт залежно від особливостей адміністративно-правових відносин може призводити до настання різних наслідків.

Розділ третій “Зміст державного регулювання транспортної системи” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Поняття та зміст державного управління і державного регулювання, їх співвідношення із адміністративно-правовим регулюванням сфери діяльності транспорту” для визначення змісту державного управління, державного регулювання, аналізу співвідношення із адміністративно-правовим регулюванням опрацьовані здобутки вчених різних галузей науки, що досліджували і продовжують досліджувати окремі аспекти соціального явища - управління. Сформульовані висновки базувались на положеннях теорії права.

Сутність державного управління транспортною системою полягає у наступному: об'єктом управління є транспортна система як складне, динамічне, соціальне явище; управління транспортною системою не можна розглядати у відриві від держави, її соціально-економічного розвитку; управління транспортною системою є особливою соціальною функцією, що виникає з потреб суспільства у безпечному переміщенні до місця призначення з найменшими витратами часу, супроводить його історію. Державному управлінню транспортною системою притаманні певні властивості: здійснюється на основі закону; має активний, цілеспрямований характер; має загальносистемний характер, тобто управлінський вплив здійснюється на усі складові транспортної системи; має організуючий характер; виражається у правових і організаційних формах; захищає право власності; для управління структурними змінами у сфері діяльності транспорту використовує як прямі адміністративні так і непрямі економічні методи; суб'єкти державного управління у межах компетенції контролюють діяльність суб'єктів господарювання недержавної форми власності у транспортній сфері; забезпечує безпеку переміщень у сфері діяльності транспортної системи. У сфері державного управління транспортною системою діють внутрішньосистемні та зовнішньосистемні відносини.

Із переходом до ринкових відносин державне управління набуває регулятивного характеру, що проявляється у наявності функції регулювання, метою якої є приведення об'єкту до упорядкованого стану, тому вона наповнена організаційним змістом.

Стосовно транспортної сфери адміністративно-правовим є регулювання відповідних правовідносин, яке здійснюється шляхом визначення та закріплення у правових актах правил поведінки учасників правовідносин у транспортній сфері, охоронюваних державою.