2

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПРАВОВІ ПРЕЗУМПЦІЇ, ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВООХОРОННИХ ВІДНОСИН 1.1 Поняття та види правоохоронних відносин 1.2 Поняття та види юридичних фактів і їхній вплив на динаміку правоохоронних відносин Розділ 2. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ВЛАДИ У СФЕРИ ПРАВООХОРОННИХ ВІДНОСИН 2.1 Аспекти правоохоронної діяльності 2.2 Правоохоронні органи України

Розділ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ТА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Із здобуттям незалежності українське суспільство стало на шлях розбудови правової держави, одним із основних принципів якої є реальність прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина [50, с. 33]. Втілення цього принципу в життя вимагає від держави не лише декларування прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина в законодавчих актах, але й створення дієвих та ефективних механізмів їх реалізації, охорони та захисту. Заходи держави, спрямовані на профілактику правопорушень, їх припинення, відновлення порушених прав та притягнення винних до юридичної відповідальності здійснюються, переважно, у межах правоохоронних відносин, що актуалізує проблему їхнього комплексного дослідження на рівні загальнотеоретичної юридичної науки.

У ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов'язком держави проголошено утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що розширило можливості контрагента в аспекті їх охорони та захисту, в тому числі з використанням міжнародних судових органів. Це, в свою чергу, вимагає від держави вдосконалення її правоохоронної системи та підвищення ефективності правоохоронної діяльності, формою якої є правовідносини відповідної функціональної спрямованості.[1]

У сучасній юридичній науці все більшого значення набуває плюралізм підходів до право розуміння, який визнає існування права не лише на інституціональному рівні у вигляді правових норм, але й на матеріальному рівні, у вигляді конкретних правовідносин - правового зв'язку суб'єктивних прав і обов'язків, що із сфери можливого трансформуються в реальність за допомогою правомірної поведінки різних суб'єктів права, у тому числі судових і правоохоронних органів держави, які покликані відреагувати на кожний факт вчинення правопорушення і дати належну правову оцінку поведінці винних осіб.

Водночас, у загальнотеоретичній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження правоохоронних відносин, в якому б знайшли своє висвітлення як дискусійні, так і невирішені питання, що торкаються їх поняття, термінології, видів, підстав виникнення і розвитку, особливостей суб'єктного складу, об'єкта та змісту, виходячи зі змін у національному законодавстві, яке регулює суспільні відносини, пов'язані з діяльністю судових і правоохоронних органів держави у галузі захисту прав і свобод людини.

Курсова робота дозволить певною мірою заповнити ці прогалини, а дослідження зазначених вище аспектів проблеми правоохоронних відносин становить її головну суть і зміст.

Мета і завдання дослідження. Метою курсовій роботі дослідження є розв'язання конкретного наукового завдання щодо розкриття змісту, з'ясування особливостей структурних елементів та видів правоохоронних відносин як самостійного явища правової дійсності.

Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:

- обґрунтувати недоречність використання в навчальній і науковій юридичній літературі терміна «право відношення» для словесного позначення поняття, яким відбивається таке явище правової дійсності, як правові зв'язки між людьми та їхніми об'єднаннями;

- розкрити зміст поняття «правоохоронні відносини», виокремити його суттєві ознаки, а також провести класифікацію правоохоронних відносин;

- визначити співвідношення понять «правоохоронні відносини», «охоронні правовідносини» та «правозахисні відносини»;

- дослідити особливості впливу юридичних фактів на динаміку правоохоронних відносин;

- розкрити зміст понять «правова презумпція», «правова преюдиція» та «юридична фікція», з'ясувати їх співвідношення з категорією «юридичний факт», а також визначити їхню роль у розвитку правоохоронних відносин;

- з'ясувати специфіку суб'єктного складу правоохоронних відносин;

- запропонувати власний підхід до розуміння об'єкта правоохоронних відносин та визначити його особливості;

- дослідити особливості змісту правоохоронних відносин.

Об'єкт дослідження - правові відносини як самостійне явище правової дійсності.

Предмет дослідження - правоохоронні відносини, їх особливості та види.

Методи дослідження. При підготовці курсовій роботі використовувався діалектичний метод пізнання, який дозволив дослідити правоохоронні відносини в динаміці та взаємозв'язку з іншими елементами механізму правового регулювання. За допомогою логічного методу аналізу було з'ясовано ознаки правоохоронних відносин і проведено їх класифікацію. Метод синтезу дозволив розкрити зміст понять, які складають предмет досліджуваної теми, а також сформулювати відповідні висновки. Для визначення елементного складу правоохоронних відносин використовувався структурно-функціональний метод. За допомогою порівняльно-правового методу було з'ясовано спільні та відмінні риси між поняттям «юридичний факт» та поняттями «правова презумпція», «правова преюдиція» й «юридична фікція», а також між поняттями «юридичне право державного правоохоронного (юрисдикційного) органу», «юридичний обов'язок державного правоохоронного (юрисдикційного) органу» та «суб'єктивне юридичне право» і «суб'єктивний юридичний обов'язок» відповідно. Для розкриття змісту суб'єктивного юридичного права та суб'єктивного юридичного обов'язку використовувався спеціально-юридичний метод пізнання. За допомогою герменевтичного методу було розкрито зміст нормативно-правових приписів, закріплених у законодавчих актах, використаних автором при підготовці курсовій роботі. Соціологічні методи дозволили оцінити відношення працівників міліції до дисциплінарного провадження в ОВС та запровадження в Україні суду присяжних.

Розділ 1. ПРАВОВІ ПРЕЗУМПЦІЇ, ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВООХОРОННИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття та види правоохоронних відносин

Одне з чільних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань із захисту прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті отримав найменування "правоохоронна діяльність", а заклади, що її здійснюють, -- "правоохоронні органи".

У Законі України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:

-- органи прокуратури;

-- органи внутрішніх справ;

-- органи служби безпеки;

-- митні органи;

-- органи охорони державного кордону;

-- органи й установи виконання покарань;

-- органи державної податкової служби;

-- органи державної контрольно-ревізійної служби;

-- інші органи, які здійснюють право застосовні або правоохоронні функції.

Аналізуючи юридичну літературу, можна визначити головні характерні ознаки правоохоронної діяльності, до яких доцільно віднести:

-- владний характер цієї діяльності, що має полягати у захисті певних суспільних відносин компетентними органами. Саме необхідність владного забезпечення вказаних відносин у процесі правового регулювання зумовлює застосування права. Організація та діяльність установ, які здійснюють правоохоронну діяльність, детально регламентуються у законодавчому порядку, вони комплектуються відповідним чином підготовленими фахівцями, насамперед -юристами. Це певний різновид суспільної і державної діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави відповідними (уповноваженими) посадовими особами, їх приписи є обов'язковими для адресатів;

-- під законність діяльності, що передбачає здійснення повноважень у чітко регламентованих законом процесуальних (процедурних) межах і формах, які навіть у певних випадках утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальне). Зазвичай, процес застосування правових норм у правоохоронній діяльності складається з низки чітко визначених і детально регламентованих стадій, по завершенню яких видається певний право-застосовний акт, де фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи. Це зумовлено тим, що у реальності правоохоронну діяльність в окремих напрямах здійснюють декілька правоохоронних органів. Наприклад, у кримінально-правовій юрисдикції реалізують свої повноваження державні органи дізнання, досудового слідства, прокуратура, суд, пенітенціарні установи, а також недержавні інституції -- адвокатські об'єднання або особи, котрі мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю;

-- право-застосовний характер рішень, що приймаються, відмінність яких полягає не у встановленні нових норм права, а лише у застосуванні відповідних чинних норм, характерних своїм правоохоронним спрямуванням. Дії, результати (індивідуально-конкретні правові приписи) суб'єктів правоохоронної діяльності спрямовані не на себе, а на інші суб'єкти, створюючи, змінюючи, підтверджуючи або припиняючи права й обов'язки останніх;

-- використання примусу як запобіжного заходу з метою припинення протиправної діяльності та спроб уникнути відповідальності чи перешкодити провадженню встановленої законом процедури розслідування (розгляду справи). Саме необхідність використання державного примусу, головним чином, і обґрунтовує потребу в спеціальній (правоохоронній) діяльності із застосування права. Окрім цього, використання державного примусу зумовлює необхідність наявності спеціального суб'єкта -- компетентного органу, покликаного перевіряти законність, обґрунтованість та доцільність застосування державно-примусових заходів, а у необхідних випадках, у передбачених законом межах, конкретизувати їх та визначати порядок використання, здійснювати індивідуально-правове регулювання.

В Україні, за чинним законодавством, можлива тільки державна правоохоронна діяльність. Недержавну правоохоронну діяльність не передбачено, хоч участь громадян в охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою та регламентованою.

Органи внутрішніх справ -- один з елементів системи правоохоронних органів України. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, є Міністерство внутрішніх справ України, статус якого детально врегульовано "Положенням про Міністерство внутрішніх справ України" (затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1338/2000).