205-206]. Підставою недійсності договору є: 1) недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; 2) договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин): у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування не потребує рішення суду; 3) також договір є недійсним в разі: недотримання письмової форми; вчинення під впливом помилки; обману; насильства; під впливом тяжкої обставини, тощо. В цьому разі недійсність встановлюється судом. У разі розірвання договору дарування, дарувальникові повертається дарунок у натурі, а якщо це неможливо, то компенсація його вартості. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік. В разі визнання договору недійсним дарунок повертається дарувальнику, обдаровуваний може вимагати компенсацію за утримання в себе дарунка. Розділ 2. Укладення договору та його виконання Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів. Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій нотаріальній формі. Форма договору визначається у залежності від виду майна, що є предметом договору дарування. Усна форма укладання договору дарування може мати місце при даруванні предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. Письмова форма є обов'язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, тощо. Так, при укладенні договорів про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави для визнання такого договіру недійсним. При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, отримання в дар чи дарування вогнепальної зброї). Форма договору являє собою спосіб вираження волі контрагентів правочину. Одним із таких способів є договір, вчинений в усній формі, коли письмовий документ сторонами не складається. При цьому моменти укладення та виконання такого договору співпадають. Форма договору дарування визначається його змістом та має відповідати загальним положенням ЦК про форму правочинів [20, ст.75-77]. Коментована норма передбачає, що форма договору дарування буде залежати від виду майна, що є предметом договору та від ціни дарунку. Крім того, форма договору дарування залежить від моменту його укладення. Усна форма є характерною для реального договору дарування. Зокрема, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами договору конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Віднесення предметів до однієї із зазначених категорій залежить від мети використання речей (особистого або побутового використання). Вартість таких речей законом не обумовлена, а тому, вона може бути будь-якою, що у свою чергу, не суперечить загальним положенням цивільного законодавства про форму правочинів. Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК України встановлює обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особами, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у випадках коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується [2, ст.75-76]. Слід також підкреслити, що коментована стаття в усній формі допускає укладення лише реального договору дарування, коли рухома річ (предмети особистого користування та побутового призначення) передається в момент укладення договору дарування. В іншому випадку, усі договори дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, незалежно від предмету договору дарування, відповідно до ч.3 ст.719 ЦК мають бути укладені у письмовій формі. Тому, для всіх договорів дарування, що містять обіцянку дарування, письмова форма є обов'язковою [2, ст. 203]. Відповідно до ч.2 коментованої статті та загальним правилам ЦК ст. 209 договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню [2, ст.77]. Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб'єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно. Водночас, при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил при даруванні майна, що є спільною власністю (наприклад, майно подружжя, набуте ними під час шлюбу). Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників. Така згода, у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном (у тому числі шляхом дарування), що підлягає нотаріальному посвідченню має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена [2, ст.121-122]. При цьому слід враховувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. за N 20/5. Відповідно до п.173 даної Інструкції укладання одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема, договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності, можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном згідно з вимогами ст.67 СК України. Посвідчення нотаріусом таких договорів здійснюється із дотриманням правил розділу 2 даної Інструкції щодо врегулювання питань посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності [5, ст.88]. Певні особливості щодо форми правочину встановлені для дарування майнового права, який має бути укладений у простій письмовій формі. Вимога про просту письмову форму поширюється і на консенсуальний договір дарування (коли моменти укладення договору та передачі дарунку не збігаються) - договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. При цьому, законом прямо передбачено, що якщо письмова форма при укладенні даних договорів його сторонами недодержана, вони вважаються нікчемними. Відповідно до ст. 207 ЦК письмова форма правочину не обмежується лише складанням одного документа, а можлива також шляхом відображення її у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку [2, ст.76]. Окремі вимоги щодо форми правочину встановлені законом для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність. Такі договори дарування повинні укладатись лише у письмовій формі. Чинне цивільне законодавство не регламентує питання щодо віднесення речі до особливо цінних та не встановлює критеріїв для такої категорії речей. У зв'язку з цим, можна припустити, що при вирішенні питання віднесення речі до особливо цінних на практиці можливими є певні ускладнення. Зокрема, суб'єкти можуть по-різному оцінювати речі; виходячи з її вартості, суб'єктивного ставлення до такої речі її власника (наприклад, річ, що є родовою реліквією тощо), можна оцінювати річ також з точки зору її історичної, наукової, культурної цінності. Важливість оцінювання подарунка як особливо цінного у свою чергу має важливе значення з позиції розірвання договору дарування, що підкреслено наступними положеннями ЦК. Так, відповідно до ч. ч.2, 3 ст.727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність або якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Водночас, коментована норма не носить імперативного характеру, адже передбачає можливість дарування особливо цінної рухомої речі за усним договором. Такий договір дарування буде правомірним за умови, що судом не буде встановлено факту заволодіння обдаровуваним такою річчю на незаконних підставах [2, ст. 206-207]. Якщо предметом договору дарування виступають валютні цінності, сума яких перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то форма такого правочину має відповідати спеціальній вимозі закону. Зокрема, такий договір обов'язково укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, передбачене ч.1 ст.220 ЦК, яким встановлено, що у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним [2, ст.80]. Що ж, стосовно виконання договору дарування характеризується прийняття або не прийняття дарунку обдаровуваним від дарувальника. За невиконання або неналежне виконання умов договору дарування настає відповідальність на загальних засадах цивільно-правової відповідальності, що врегульовано главою 51 ЦК. Однак, враховуючи безоплатний характер цього договору, законодавець передбачив винятки із загальних правил, які обмежують відповідальність сторін. Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком за правилами глави 82 ЦК. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування протягом 1 року, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим, у таких випадках: 1) якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, при цьому предметом дарування були нерухомі речі чи інше особливо цінне майно. Якщо обдаровуваний учинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування; 2) якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; 3) якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено або істотно пошкоджено [2, ст. 205].

договір дарування юридична ознака