Норми, присвячені правовому регулюванню відносин сторін з довічного утримання, структурно розташовані після ренти. В науковій літературі договір ренти розглядається як родовий правочин щодо довічного утримання. І.О. Дзера вважає, договір довічного утримання має свої особливості, але є різновидом договору ренти. На думку М.В. Скаржинського, відносини довічного утримання мають родові ознаки договору ренти Скаржинський М.В. Житло як об'єкт цивільно-правових відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право» / М.В. Скаржинський. - К., 2006.-с.15.. М.К. Галянтич вважає, що слід погодитися з тими, хто зазначає, що договір довічного утримання (догляду) є різновидом договору ренти . Галянтич Житлове право України: павч. посібник / М.К. Галянтич. - К.: Юрінком Інтер, 2007.-с.242.. За російським законодавством договір довічного утримання розглядається як різновид договору ренти.

Аналізуючи норми гл. 56 і гл. 57 ЦКУ, можна стверджувати, що договір довічного утримання є різновидом ренти і відрізняється від нього за певними ознаками. По-перше, платник ренти зобов'язується виплачувати одержувачеві ренту у формі конкретної грошової суми або в іншій формі, а набувач за договором довічного утримання зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (яке теж до речі може бути як грошове, так і в іншій формі), доглядом. Умова про догляд за договором ренти, виходячи зі змісту ст.ст. 731, 737 ЦКУ не виключається. Фактично лише зміщуються акценти: за договором ренти - рентні платежі; за договором довічного утримання - утримання, догляд. По-друге, за договором ренти обов'язок платника ренти може носити безстроковий характер або здійснюватися протягом певного строку, тоді як набувач за договором довічного утримання здійснює свій обов'язок довічно. По-третє, майно під виплату ренти може передаватися у власність платника як на відплатних, так і на безвідплатних засадах (ст. 734 ЦКУ), тоді як за договором довічного утримання майно передається у власність набувача взамін утримання, яке він має надати. Еквівалентність вартості переданого майна і витрат на утримання (догляд) не може бути заздалегідь відомою. Аналізуючи, по суті, обидві договірні конструкції слід виділити ще й інші специфічні риси, зокрема щодо підстав розірвання договору, можливості відмови від договору та їх правових наслідків. Питання про реальну чи консенсуальну природу договорудовічного утримання в науковій літературі залишається спірним. У свій час консенсуальний характер договору довічного утримання обгрунтовував О.С. Іоффе. До введення в дію ЦКУ договір довічного утримання характеризувався виключно як реальний договір: момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з переданням майна; договір є чинним з моменту його державної реєстрації і у цей самий момент до набувача переходить право власності на майно; передання майна не є обов'язком відчужувача і здійснюється на стадії укладення договору. Наприклад, М.В. Скаржинський обгрунтовує консенсуальний характер договору довічного утримання. Наводилася позиція В.С. Єма в контексті проблематики характеру договору ренти: договір ренти (в тому числі і довічне утримання) є реальним договором у разі відчуження рухомого майна і консенсуальним - у разі відчуження нерухомого майна. Такої ж думки дотримується і Р.А. Майданик. Однак, поділ договорів на реальні та консенсуальні не може залежати ні від виду майна, ні від способів його передання. О.М. Великорода вважає, що більш аргументованою є точка зору вчених, які вважають договір довічного утримання реальним. На його думку, цей договір є реальним, одностороннім, оплатним і алеаторним. А.Б. Гриняк погоджується з позицією представників концепції консенсуального характеру договору довічного утримання, однак застерігає, що цей договір може бути і реальним. Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть на власний розсуд визначити його природу. Оскільки законодавець, визначаючи поняття договору довічного утримання (догляду), застосовує словесну формулу «передає», що характерно для реальних договорів, то такий підхід має бути послідовно реалізований та виключати будь-які сумніви щодо природи цього договору. Конструкція договору довічного утримання як реального договору сприяє захисту інтересів більш слабкої сторони договору - відчужувача і в такий спосіб збалансовує, вирівнює статус сторін.

З огляду на специфіку оцінки відплатності в договорі довічного утримання дещо спірним є твердження, що у зв'язку з визнанням довічного утримання не ціною переданого майна, а своєрідним зустрічним наданням, зазначений договір має розглядатися самостійним договірним типом з передачі майна у власність безоплатно, на який поширюються загальні положення про дарування (а не про купівлю-продаж) . Майданик Р.А. Аномалії в цивільному праві України / Р.А. Майда-ник. - К.: Юстиніан, 2007.-с.341.. Адже від того, що зустрічний еквівалент не визначений в обмін на передане у власність майно, вартість якого відома, природа договору як відплатного аж ніяк не змінюється.