Курсова Робота

з предмету цивільне та сімейне право України

на тему: ‹‹Договір найму (оренди) житла»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення та розвиток житлового законодавства в Україні

1.1 Житловий кодекс як основа житлового законодавства

1.2 Правове регулювання житлових відносин

Розділ 2. Договір найму (оренди) житла та його характеристика

2.1 Поняття та юридична характеристика договору найму (оренди) житла

2.2 Сторони договору найму (оренди) житла

2.3 Розірвання договору найму (оренди) житла

Розділ 3. Дефініція договору найму (оренди) житла з викупом

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого вирішення. Зокрема це стосується визначення співвідношення загальних положень ЦК України про зобов'язання та договори з нормами, присвяченими договору найму (оренди) житла, нормами глави 59 ЦК України та положеннями чинного Житлового кодексу Української РСР з метою розмежування сфери застосування цивільного та спеціального житлового законодавства стосовно зміни відповідного договору, визначення кола припустимих змін договору найму (оренди) житла, які не порушували б права та інтереси інших учасників відповідних відносин тощо.

Така ситуація свідчить, про недостатню вивченість проблематики, пов'язаної із реалізацією права на житло за допомогою укладення договору найма (оренди) житла, а також забезпечення прав учасників такого договору за допомогою цивільно-правових засобів, значення яких зростає разом із зростанням значення договорів у цивільному праві.

Мета і завдання курсової роботи полягає в з'ясуванні сутності та значення цивільно-правового договору найму (оренди) житла, встановленні особливостей юридичної відповідальності як засобу забезпечення належного виконання договору найму (оренди) житла в сучасних умовах, визначення підстав та умов застосування відповідних заходів у системі цивільного законодавства України, а також наслідків їхнього застосування.

У зв'язку з поставленою метою вирішувалися наступні питання:

- розгляд питань про загальні засади належного виконання договору найму (оренди) житла;

- аналіз особливостей вимог до належного виконання договору найму (оренди) житла;

- встановлення поняття та юридичної сутності засобів забезпечення належного виконання договору найму (оренди) житла;

- з'ясування особливостей підстав та умов застосування цивільно-правових засобів забезпечення належного виконання договору найму (оренди) житла;

- формування пропозицій стосовно вдосконалення норм чинного законодавства та узгодження положень чинного ЦК України і житлового законодавства, яке оновлюється останнім часом.

Об'єктом договору найму (оренди) житла є суспільні відносини, що виникають при договорі найму (оренди) житла.

Предмет договору Відповідно до ст. 810 ЦКУ за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Стаття 810 ЦКУ вказує що предметом договору найму (оренди житла можуть бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо ж наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання в ньому фізичних осіб (ч. 2 ст. 813 ЦКУ). Отже, якщо наймачем є юридична особа, то у договорі найму житла слід зазначити особи працівників, які будуть постійно проживати у найманому житловому приміщенні. При цьому для надання житла в оренду для влаштування в ньому офісного приміщення необхідно перевести таку квартиру у нежитловий фонд.

Відповідно до ч 2 ст. 812 ЦК помешкання має бути лише придатним для постійного проживання у ньому. Це стосується санітарного і технічного стану житла. На сьогодні порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання визначені постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. Проте цей нормативно-правовий акт регулює порядок визнання житла непридатним для проживання у публічних (державному та комунальному) житлових фондах, що потребує вирішення даного питання й стосовно приватного житлового фонду. Методи дослідження. В процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Діалектичний метод дав змогу розглянути поставлені автором проблеми регулювання договорів найму (оренди) жила в їх розвитку та взаємозв'язку. Аналіз наукових позицій, поглядів вітчизняних та зарубіжних учених-юристів щодо правового регулювання інституту договору найму (оренди) здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Формально-логічний та нормативно-порівняльний методи дали змогу виявити суперечності в цивільному законодавстві в сфері регулювання укладення, виконання та припинення договорів найму (оренди) житла і сформулювати висновки та рекомендації щодо його удосконалення. При дослідженні судової практики використані методи аналізу та узагальнень.

договір житловий оренда законодавство

Розділ 1. Становлення та розвиток житлового законодавства в Україні

1.1 Житловий кодекс як основа житлового законодавства

Житлове законодавство України базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у житловій сфері та прийнятих на їх виконання інших нормативно-правових актів. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем громадськості.

Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс України; Закон України про приватизацію державного житлового фонду та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Житлове законодавство слід розглядати як сукупність нормативних актів, що пов'язані із задоволенням потреб громадян у житлі, володінням, користуванням та розпорядженням жилими приміщеннями державного, громадського, приватного житлового фонду та управлінням житловим фондом, забезпеченням його схоронності, експлуатацією та ремонтом, завдяки якому громадяни реалізують належне їм конституційне право на житло.

Житлове законодавство регулює відносини між уповноваженими державними органами, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами тощо:

- виникнення, здійснення і припинення права власності на жилі будинки, квартири, а також кімнати у квартирах, їх частини;

- обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- забезпечення громадян жилими приміщеннями;

- реалізації прав власників житла і визначення їх обов'язків;

- забезпечення збереження, обслуговування та ремонту жилого фонду;

- оплати житлово-комунальних послуг;

здійснення місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, профспілковими та іншими громадськими об'єднаннями нагляду і контролю за забезпеченням реалізації права громадян України на житло, додержанням Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями та їх утримання;

- обміну та бронювання житла

- приватизації державного житлового фонду.

Житлове законодавство являє собою комплексну галузь законодавства і включає норми адміністративного, цивільного, господарського, кримінального та фінансового права, а також процесуальні норми, що забезпечують функціонування цих галузей. Між ними існує тісний об'єктивний зв'язок. Окрему групу складають норми, що регулюють відносини стосовно захисту житлових прав, при цьому відносини, що виникають до моменту отримання житла з державного житлового фонду, й захищаються адміністративно-правовими засобами на підставі адміністративних норм, а ті, що виникають на стадії використання житла, регулюються здебільшого нормами цивільного і забезпечуються захистом нормами цивільно-процесуального права.

Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом наймання державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за свій рахунок за доступну для них плату.

Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин із метою:

- забезпечення конституційного права громадянина України на житло;

- належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;

- зміцнення законності в царині житлових відносин за ринкової економіки.

Житлове законодавство регулює відносини щодо:

- виникнення, здійснення і припинення права власності на житло;

- обліку громадян, які потребують одержання житла або поліпшення житлових умов;

- реалізації прав власників житла і користувачів житлом;

- забезпечення збереження, утримання, експлуатації і ремонту житлового фонду;

- надання, споживання, оплати житлово-комунальних послуг;

- бронювання житла, яке перебуває у державній та комунальній власності;

- приватизації та реприватизації житлового фонду відповідно до закону;

- забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту та соціальних гарантій щодо оплати такого житла;

1.2 Правове регулювання житлових відносин

Суспільним відносинам у житловій сфері притаманний свій специфічний предмет, суттєві риси схожості й однорідності, типові ознаки. Все це дозволяє згрупувати їх у специфічно виокремлений вид суспільних відносин. Вони складаються в систему з певною внутрішньою структурою.

Забезпечення, користування і розпорядження житлом особою, а також пов'язані з цим права і обов'язки суб'єктів житлово-правових відносин регулює житлове право. Метою житлового права є унормування всієї сукупності суспільних відносин направлених на задоволення потреб громадян у житлі.

Предметом регулювання житлового права є майнові та особисті немайнові відносини.

Житлове право опосередковано регулює відносини, пов'язані з придбанням його у власність або в користування. Особливої актуальності вони набули у наш час, оскільки житло стає предметом купівлі-продажу, найму, застави, дарування, заповіту, міни, приватизації тощо. Житлові відносини, пов'язані з будівництвом житла не регулюються житловим правом.

Житлове законодавство регулює відносини між уповноваженими державними органами, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами тощо:

1) виникнення, здійснення і припинення права власності на жилі будинки, квартири, а також кімнати у квартирах, їх частини;

2) обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

3) забезпечення громадян жилими приміщеннями;

4) реалізації прав власників житла і визначення їх обов'язків;

5) забезпечення збереження, обслуговування та ремонту жилого фонду;