На думку Тарасенка Л.Л. дана норма має конкретний недолік. Науковець вважає недоцільним наявність диспозитивної норми щодо тимчасової реєстрації змін в Державному судновому реєстрі в разі фрахтування чи оренди судна. Також, висловлюється думка про те, що діяльність, пов'язана з використанням морського судна, є джерелом підвищеної небезпеки, а саме морське судно - складним технічним пристроєм, і відповідно будь-яка зміна експлуатанта може загрожувати безпеці людей, навколишнього природного середовища тощо Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.1-2..

Відповідно до ст.204 КТМ України договір чартеру (фрахтування) морського судна укладається виключно у письмовій формі. А у випадку виникнення спору між сторонами наявність і зміст договору можуть бути доведені виключно письмовими доказами Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34.

Сторонами договору морського чартеру є фрахтувальник та фрахтівник. Фрахтівником є судновласник, яким може бути як юридична так і фізична особа (не обов'язково суб'єкт підприємницької діяльності). Г.Ф.Шершеневич ще у 19 ст. відзначив, що судновласник - це особа, що розпоряджається судном, як річчю, що їй належить. Це особа, яка за допомогою судна веде свій морський промисел, тобто використовує його з метою отримання прибутку.

Сучасне поняття судновласника, яке наводиться в КТМ України передбачає використання судна не лише з метою отримання прибутку. Оскільки відповідно до ч.2 ст.1 КТМ України торговельне мореплавство - це діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.349. .

Щодо поняття фрахтувальника, то в КТМ України воно вживається також у значеннях « орендар » за договором фрахтування (оренди) морського судна, «відправник» за договором морського перевезення вантажу, «лізинго-одержувач» за договором лізингу судна.

Відповідно то ч.1 ст.133 КТМ України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). А у другій частині цієї ж статті міститься досить суперечлива норма про те, що фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Серед науковців ведуться дискусії щодо правового статусу сторін договору фрахтування. Зокрема професор Балабанов О. відзначив, що за фрахтувальником закріплена комерційна експлуатація судна, а за фрахтівником (власником) - технічна. Під час укладення будь-якого договору необхідно завжди враховувати таку особливість, тому що від цього буде залежати відповідальність і фінансові витрати сторін у разі виникнення судових спорів Козлов С. Знову оренда? - Ні, чартер! / С. Козлов // Юридична газета. - 31 серпня 2004 р. - № 16(28). - С. 4.. Зокрема, автор наводить приклад на вантажопідйомності судна.

Але, звернувшись до ст.205 КТМ України ми бачимо, що вантажопідйомність входить до істотних умов договору чартеру. Хоча ст.205 КТМ України має назву реквізити договору чартеру (фрахтування) судна, в ній ідеться про істотні умови даного договору Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.4.. Подальше формулювання статті звучить наступним чином: «У договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна».

На думку окремих науковців, положень щодо фрахтування морського судна, які містяться у КТМ України недостатньо для належної регламентації відносин фрахтування, але внаслідок цього сторони можуть деталізувати свої права та обов'язки в договорі керуючись принципом диспозитивності. Більше того, законодавець відніс договір фрахтування до глави ЦК України «Перевезення», що дає змогу застосовувати до відносин фрахтування загальні положення про перевезення.

Відповідно до ст.207 КТМ України Судновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Наступні частини даної статті передбачають певні особливості пари укладенні окремих видів договору фрахтування Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34.

Поняття морехідності судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) передбачає перш за все придатність судна (його корпусу, двигуна, устаткування) для цілей, передбачених договором. Тому зміст поняття морехідного стану певного судна в кожному конкретному випадку залежить від мети його використання, що визначена в договорі. За своїм змістом вимоги до морехідного стану судна до договором фрахтування передбачають придатність судна до плавання, прийманню, розміщенню та безпечному перевезенню вантажів.

Морехідний стан судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) повинен бути забезпечений до початку строку, на якій воно зафрахтоване. Згідно з правом більшості морських країн судновласник, який виконав цей обов'язок, не повинен до початку кожного рейсу, якщо судно здійснює декілька рейсів, приводити його у стан морехідності з урахуванням особливостей кожного плавання.

Необхідно зазначити також, що судновласник несе відповідальність за не морехідний стан судна лише за наявності вини. Для звільнення його від відповідальності, судновласник повинен довести, що не морехідний стан судна був викликаний недоліками, які не могли бути виявлені (приховані недоліки).

Більше того, у випадку, коли не морехідність судна була встановлена після передачі його фрахтувальнику, останній звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна на час, протягом якого судно було непридатне до експлуатації внаслідок не морехідного стану. Крім того, якщо в результаті не морехідності судна були завдані збитки вантажу, судновласник повинен відшкодування ці збитки Булгакова І.В. Коментар до кодексу торговельного мореплавства України : [Електронний ресурс] / І.В.Булгакова, О.В.Клептікова. - Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/ktm.html.

Однією з умов договору найму морського судна, що зумовлена особливостями використання морського судна, є умова щодо оплати портових послуг. Відносини, які виникають у зв'язку з наданням таких послуг, регулюються наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. № 214, яким затверджено Збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України Про збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання в портах України : Наказ Міністерства транспорту України від 27 червня 1996 року. : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0374-96.

Проте в цьому нормативному акті не деталізуються положення щодо того, на кого саме (наймодавця чи наймача) покладається обов'язок сплачувати портові збори, лише згадується про те, що цей обов'язок покладається на судновласника, яким може вважатися як наймодавець, так і наймач.

Договірна практика також свідчить про необхідність обумовлення такої умови в договорі найму, оскільки невизначеність може породжувати суперечності щодо тлумачення, на кого саме покладатиметься такий обов'язок. Зокрема, у договорі найму морського судна «Радуга-14», укладеного між ДП «Ялтинський морський торговельний порт» та ТОВ «Анкор-98» 08.02.2001 р., сторони спочатку не обумовили такої умови, що потягло за собою необхідність укладення додаткової угоди від 31.03.2005 р. № 1 до договору найму Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.6..

Таким чином, на нашу думку, сторони договору найму морського судна при укладенні договору повинні дійти згоди також і щодо умови про оплату портових послуг, які надаються у зв'язку з використанням орендованого судна.

Також особливості використання морського судна зумовлюють питання щодо того, чи слід наймодавцю відшкодовувати наймачеві вартість залишків палива, мастила, прісної води тощо при поверненні судна з користування. На нашу думку, ця умова теж повинна бути обумовлена в договорі найму, оскільки, як свідчить судова практика, відсутність такої умови в договорі, не дає фрахтівникові права на отримання вищезазначеного відшкодування Рішення господарського суду Донецької області від 04.07.06 р. Справа № 17/158 // [Електронний ресурс] /Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : www.reyestr.court.gov.. При цьому суд наголошує на тому, що це питання договором не врегульовано, тому у наймача відсутнє право на відшкодування вкладених коштів в орендоване морське судно, оскільки такі витрати є необхідними для нормального використання морського судна за призначенням.

Дуже поширеною проблемою, яка виникає під час найму морських суден, є невизначеність у розмежуванні понять поточного і капітального ремонту морських суден. Відповідно до ст.776 ЦК України обов'язок здійснювати поточний ремонт речі, яка передається у найм, покладається на наймача, натомість обов'язок здійснювати капітальний ремонт - на наймодавця, якщо інше не передбачено договором. Як свідчить судова і договірна практика, ці положення закону нерідко дублюються і у договорах фрахтування морського судна. Здебільшого проблема зумовлена тим, що втрати на поточний ремонт можуть становити значну грошову суму.

Наприклад, у справі за позовом комунального підприємства «Іллічівське муніципальне пароплавство» до державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про стягнення витрат на ремонт вартість ремонтних робіт морського судна, яке було передано в оренду, становила 1 534 869,6 грн. Ці витрати були понесені наймачем для можливості використання орендованого судна і на думку орендаря, зважаючи на вартість ремонту, яка була чималою, виконані ремонтні роботи слід віднести до капітального ремонту. Одеський апеляційний господарський суд погодився з такою позицією і у своїй постанові позов задовольнив. Проте Вищий господарський суд України це рішення скасував і залишив в силі постанову господарського суду Одеської області, якою було відмовлено в задоволенні позову Постанова Вищого господарського суду України від 20.01.2010 р. Справа № 6-27/43-09-1972 // [Електронний ресурс] /Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : www. reyestr.court.gov.ua.

Мотивом стало те, що позивачем не доведено що мав місце капітальний ремонт, проведений ним у зв'язку з нездійсненням такого ремонту відповідачем (наймодавцем), а понесені наймачем витрати не пов'язані вдосконаленнями, конструктивними змінами чи необхідністю встановлення нового високовартісного обладнання з метою продовження експлуатації морського судна у зв'язку з новими вимогами класу чи виконання обов'язкових законів. При цьому вартість виконаних робіт суд до уваги не взяв, не вважаючи це критерієм для розмежування поточного та капітального ремонту.