Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що арбітражна угода -- специфічний договір. Специфічність полягає в тому, що, будучи, по суті, цивільно-правовою угодою, вона має процесуальні наслідки. А це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правової угоди застосовується цивільне законодавство; що ж стосується виключення державного суду, тобто вилучення тієї або іншої справи з його ведення і допустимості арбітражної угоди, ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства. Дане положення має особливе значення для міжнародного комерційного арбітражу, тому що питання про застосовче право до арбітражної угоди -- це, власне, питання про його функціонування. Сторони не тільки можуть, їм навіть рекомендується визначити право, що має застосовуватися третейським судом до спору за участю цих сторін, а також право, яке буде регулювати права й обов'язки сторін, що випливають з укладеної ними угоди. Це може виявитися важливим ще і тому, що правові системи держав містять деякі галузі права, де виникають суперечки, що не можуть бути передані на розгляд третейського суду. Наприклад, трудові спори, справи з питань банкрутства. Підходи до вирішення таких питань неоднакові в різних державах і залежать від того, який інтерес становить та або інша галузь права для національно-правових інтересів держави. Матеріальне право, покликане регулювати договір, укладений між сторонами, має бути зазначене в договорі в зрозумілій формі. Більшість сучасних законів про міжнародний комерційний арбітраж дозволяють сторонам самим обрати матеріальне право. Якщо ж сторони арбітражного розгляду не зробили цього, застосовуються колізійні норми права для того, щоб вибрати те право, котре має регулювати договір. Таке положення закріплене в Законі Великобританії "Про арбітраж" і в Законі України "Про міжнародний комерційний арбітраж" 1993 р. Матеріальне право, обране за допомогою колізійних норм, може ніяк не стосуватися тієї правової системи, у якій проводиться арбітражний розгляд. З огляду на "змішаний" характер арбітражної угоди і можливість застосування для його кваліфікації норм матеріального та процесуального права, слід зазначити, що при цьому може застосовуватися колізійне право за умови, що мова йде про дійсність арбітражної угоди (праводієздатність сторін, дотримання вимог форми, предмета тощо). Щодо питання припустимості арбітражної угоди і виключення юрисдикції державного суду, воно вирішується на підставі закону тієї країни, де відбувається арбітражний розгляд або вимагається виконання арбітражного рішення. Отже, арбітражна угода -- це угода про вирішення арбітражем цивільно-правового спору, який виник між сторонами, що виключає компетенцію державного суду.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Господарсько-процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

3. Закон України "Про третейські суди" // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 35. - Ст. 412.

4. Закон України від 24 лютого 1994 року "Про міжнародний комерційний арбітраж"// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №25. (21.06.94). - Ст. 198.

5. Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ 1976 года // Регламенты международных арбитражных судов. - М., 2001.

6. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1998. - 408 с.

7. Дмитреева Г.К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие. - М.: "ПРСПЕКТ", 1997. - 232 с.

8. Лунц Л.А. Курс международного частного права: В 3 т. - М.: Спарк, 2002. - с. 940.

9. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. - К.: Істина, 2002. - с. 19.

10. Осипов Ю.К. Подведомственность юридических дел. С. 11.

11. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и интересов и компетенция суда в советском гражданском процессе//Ученые записки "Вопросы государства и права". Владивосток, 1969. Т. 31. С. 114.

12. Лебедев М.Ю. Развитие института юрисдикции и его проявление в третейском суде: Автореф. дисс. .... канд. юрид. наук. Саратов, 2005. С. 12.

13. Муранов А.И. Некоторые аспекты правила perpetuation jurisdictionis применительно к международному коммерческому арбитражу и государственным арбитражным судам (пример из практики Морской арбитражной комиссии при Торгово-промышленной палате Российской Федерации)//Третейский суд. 2001. N 5-6. С. 71.

14. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. М., 2001. С. 55.

15. Комаров В.В. Международный коммерческий арбитраж. С. 38.

16. Скворцов О.Ю. Третейское разбирательство предпринимательских споров в России. С. 335-336.

17. Виноградова Е.А. Правовые основы организации и деятельности третейского суда. С. 17.

18. Курочкин С.А. Третейское разбирательство гражданских дел в Российской Федерации: теория и практика. - "Волтерс Клувер", 2007 г.

19. Ануфриева Л.П. Международное частное право. Т. 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс. М., 2001. С.139-140.

20. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж. СПб., 2001. С. 225

21. Рожкова М.А. К вопросу о содержании понятий "компетентный суд" и "подведомственность дела"//Журнал российского права. 2006. N 1. С. 25.

22. Нешатаева Т.Н. Третейские и государственные суды. С. 77.

23. Мусин В.А. О взаимоотношениях арбитражных и третейских судов//Арбитражные споры. 2004. N 1. С. 90.

24. Минаков А.И. Арбитражные соглашения и практика рассмотрения внешнеэкономических споров. М., 1985. С. 79.