Додатки;

Печатки;

Юридичні адреси сторін;

Підписи.

До основної частини тексту входить: предмет договору, обов'язки сторін, порядок розрахунків між учасниками, відповідність сторін.

4.6 Установчий договір

Установчий договір -- це угода (договір), яка укладається між двома або декількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаються предмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору -- об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є окреслення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, передусім майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, яка має такі розділи:

преамбулу;

предмет договору;

назву та місцезнаходження фірми;

загальні положення договору;

юридичний статус фірми;

статутний фонд і вклади учасників (засновників);

права та обов'язки учасників (засновників);

майно фірми. Розподіл прибутку;

порядок виходу зі складу учасників;

форс-мажор;

розв'язання суперечок;

умови припинення (розірвання) договору;

умови та строки набуття договором чинності;

інші умови.

Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми.

Засновницькі документи -- важливий атрибут підприємницького бізнесу Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.[Див. додаток 5]

4.7 Довіреність

Довіреність -- письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії.

Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій.

Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за місцем його проживання, також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають. Вони видаються за підписом її керівника з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи -- прикладення печатки цієї юридичної особи.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк у довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої її видано. Особа, яка передала повноваження іншій особі, має сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передано повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження, як за свої власні.

Чинність довіреності припиняється внаслідок:

закінчення її строку;

відмови особи, якій видано довіреність;

припинення юридичної особи, від імені якої видано довіреність;

припинення юридичної особи, на ім'я якої видано довіреність;

смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім;

смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитися від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

Особа, яка видала довіреність, зобов'язана сповістити про її скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видано довіреність. Такий же обов'язок покладається на правонаступників особи, що видала довіреність, а у разі визнання особи, яка видала довіреність, недієздатною чи обмежено дієздатною такий обов'язок покладається на опікуна або піклувальника.

Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.

При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність.

4.8 Договір купівлі - продажу

Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони договору купівлі-продажу - покупець і продавець.

Відповідно до цивільного законодавства форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, які виконуються в момент їх укладення, можуть бути також укладені в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то він має бути укладений у письмовій формі. Окремі договори потребують не тільки письмової форми, а й нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Це такі види договорів, як договори купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних (єдиних) майнових комплексів, жилих будинків (квартир) та іншого нерухомого майна.

При порушенні умов договору покупцем, настають такі наслідки: у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами; якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору.

Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлено строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки виникли до передачі йому товару або є наслідком обставин, які існували до цього моменту.

Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений протягом одного року, починаючи від дня виявлення недоліків, за умови, що згадані недоліки були виявлені у межах зазначених строків, встановлених законодавством для їх виявлення і пред'явлення відповідних вимог, а на товари, щодо яких встановлено гарантійний строк (строк придатності), -- якщо недоліки виявлено у межах гарантійного строку (строку придатності).

5. Правила і норми охорони праці та пожежного захисту

Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України “ Про охорону праці ”. “ Охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці ”.

Законодавство України про охорону праці складається із: Закону “ Про охорону праці ”, “ Кодексу законів про працю України ”, Закону “ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ”, Закону України “ Про пожежну безпеку ”, “ Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97)” та інших нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини між різними суб'єктами права у сфері охорони праці Закон України “ Про охорону праці ” визначає положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства,

установи й організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У “ Кодексі законів про працю України ” визначається правове регулювання охорони праці у главах “ Трудовий договір ”, “ Робочий час ”, “ Час відпочинку ”, “ Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю ”, “ Праця молоді ”, “ Праця жінок ”, “ Охорона праці ”.

Закон України “ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ” регулює відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні.