Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивільної дієздатності згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК. Між тим постає запитання: як бути у тому разі, коли заробітна плата виплачена речами у порядку, встановленому чинним законодавством? У цьому разі, на думку переважної більшості науковців, неповнолітня особа має право самостійно вчиняти правочини, спрямовані на їх реалізацію. Вона має право самостійно розпоряджатися доходами, одержаними від придбаних цінних паперів, гонорарами, преміями за участь у спортивних змаганнях, творчих конкурсах тощо [25, с. 120].

До обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб входять й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалізація прав вкладників у банківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності неповнолітні можуть укладати ліцензійні та авторські договори, одержувати винагороду.

Інші дії, включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними іншими особами у банківську установу на ім'я неповнолітньої особи (ч. З ст. 32 ЦК), здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згода має за мету компенсувати недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігти зловживанням з боку третіх осіб. Між тим, як слушно зазначається у літературі, правочини, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту, взагалі не можуть укладатися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою або дозволом батьків (усиновителів), піклувальників, опікунських органів [25, с. 121].

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника (ч. 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового або нераціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого у неповнолітнього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби.

Закон не вказує, хто в такому разі буде реалізовувати право неповнолітнього. Однак в своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один з батьків, усиновителів чи піклувальник). Така міра є тимчасовою, оскільки якщо обставини, що призвели до обмеження чи позбавлення даного права, відпадуть, суд скасовує своє рішення і неповнолітній набуває статусу, який був у нього до цього. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В такому ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

З досягненням 18-річного віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному обсязі, і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.

Таким чином, обсяг і зміст поняття «дієздатність» у чинному цивільному законодавстві залишилися без змін; формула «усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними» є більш вірною у порівнянні з минулою - «розуміє значення своїх дій та може керувати ними», тому що поняття «усвідомлює» точніше відображає психічний стан особи, її свідомість, самосвідомість, критичність тощо, а не тільки «розуміння» - поняття, яке термінологічно має відношення переважно до інтелекту особи.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за цивільним законодавством України

Як зазначалося вище, цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Однак здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Варто відзначити, що на відміну від ст.15 ЦК УРСР перелік фактичних підстав обмеження у дієздатності за чинним ЦК більш ширший.

Ст. 36 ЦК, передбачає можливість обмеження дієздатності фізичних осіб, проте не вказує вік фізичних осіб, які можуть бути обмежені в дієздатності, тому на нашу думку, законодавець повинен чітко вказати, кого суд може обмежувати в цивільній дієздатності: тільки повнолітніх осіб; осіб, що мають повний обсяг цивільної дієздатності, чи осіб, які наділені певним обсягом цивільної дієздатності (і частковою, і неповною, і повною).

Згідно ЦК України, фізична особа може бути визнана обмежено дієздатною, якщо вона внаслідок психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Заява може бути подана членами сім`ї, громадських організацій, прокурора, органу опіки та піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання або за місцезнаходженням лікувальної установи, де він знаходиться. У заяві потрібно зазначити всі обставини, які свідчать про психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Гарантією забезпечення прав особи є норма щодо можливості обмеження дієздатності особи лише в судовому порядку.

Згідно ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо:

1)вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це стосується осіб, які хворіють психічною хворобою, наприклад, тяжкими формами шизофренії, олігофренії. Судова практика у подальшому повинна уточнити медичний критерій доцільності визнання особи обмежено дієздатною. Що стосується юридичного критерію - здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то він оцінюється судом, виходячи із представлених доказів [18];

2) якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами (летучі розчини, мескалін, псилоцибін, кофеїн, нікотин, бензин тощо), азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами і токсичними речовинами завжди визнавалось суспільно шкідливою поведінкою, яка призводила до відсторонення особи від реальності, намагання створити власний світ, де особі буде під силу вирішити усі проблеми, що і стало предметом дослідження багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників у різних галузях науки.

Під зловживання слід розуміти систематичне пияцтво, а також надмірне вживання алкоголю. Перше означає залежність людини від алкоголю - хворобу, друге неуміреність при вживанні алкоголю, відсутність культури вживання алкогольних напоїв. Є випадки ускладнення хворобливого стану людина внаслідок вживання алкоголю, що проявляється у її агресивності, схильності до буйства.

Якщо для обмеження дієздатності з причин психічного розладу необхідним є висновок судово-психіатричної експертизи, то для обмеження дієздатності з причин зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами чи азартними іграми необхідним є лише визнання наслідку таких зловживань у вигляді тяжкого матеріального становища себе, своєї сім'ї чи інших осіб, яких така особа має утримувати.

Що ж стосується зловживання азартними іграми, то дана підстава обмеження цивільної дієздатності є новелою ЦК і отримала своє застосування на практиці порівняно недавно, тому на ній зупинемося дещо детальніше.

З стрімким розвитком суспільства, щоденно у особи з'являються додаткові можливості для витрати власних коштів. Одним із таких принад сьогодення є гральний бізнес. В Україні є надзвичайно поширеною участь фізичних осіб в азартних іграх на гроші (преферанс, покер, гральні автомати та інші). Гра розглядається одним із способів структурування часу, поряд з ритуалами, дозвіллям, діяльністю.

Азартні ігри за своїми якостями подібні до алкогольних напоїв та наркотичних засобів - особі дуже важко самостійно припинити зловживання ними.

Як у випадку з наркотиками, залежність від гри настає поступово. На першому етапі людина грає від випадку до випадку, на другому - усвідомлює неможливість зупинитися, у такому стані гравець здатний програти всі наявні в нього гроші. На третьому - періоди нестримної гри чергуються з періодами паніки, що сам зупинитися вже не зможе. На цьому етапі людина може програти все. Будь-яка азартна гра стимулює викид у кров адреналіну, який викликає збудження і дарує насолоду. Гравець намагається повторити ці відчуття, тому його не може зупинити ні значний виграш, ні програш.

Лікарі тлумачать, що коли людина не може відірватися від гри, навіть маючи на те бажання, не отримує від гри задоволення, а лише приглушує безперервний внутрішній дискомфорт, вкладає у гру останні гроші, бере у борг, продає своє майно, при сукупності усіх цих факторів ця людина називається хворою і підлягає лікуванню. Крім того, Міжнародний класифікатор хвороб (МКХ-10) містить хворобу «Патологічна схильність до азартних ігор», яка має об'єктивні прояви, що можуть бути діагностовано лікарями-психіатрами [15].

Профілактика визначених груп залежних осіб передбачає насамперед звернення за допомогою до психіатрів, які спеціалізуються на відповідній формі залежності. В Європі існують спеціальні клініки, подібні до реабілітаційних центрів для наркоманів, де гравців ізолюють від зовнішнього світу. У Швеції при гральних залах і казино присутня група спеціалістів, яка відслідковує занадто азартних гравців і проводить з ними реабілітаційні бесіди і навіть може заборонити продовження гри. У цьому випадку суд може прийняти рішення про заборону надання такій особі послуг з азартних ігор та обмеження дієздатності такого азартного гравця в праві розпоряджатися власними коштами.

Особи, що грають в азартні ігри не здатні самостійно припинити гру, незалежно від сум, які при цьому витрачаються. Внаслідок подібних дій страждають не лише такі особи, але і члени їх сімей, що залишаються без засобів до існування. Часто гравці використовують в якості ставок нерухоме майно - будинки, в яких вони проживають, автомобілі, меблі, побутову техніку. Після програшу вони та їх сім'ї втрачають житло та поповнюють списки осіб без постійного місця проживання. Коли в азартних гравців закінчуються гроші вони часто використовують чуже майно чи грають «у борг». Відшкодувати шкоду чи повернути борги, як правило, вони не здатні.

Тому єдиним методом зупинити залежного гравця та поліпшити становище його сім'ї є обмеження цивільної дієздатності осіб, які зловживають азартними іграми. Під зловживанням азартними іграми розуміються випадки, коли особа витрачає більшу частину свого заробітку, продає своє особисте майно, внаслідок чого він чи особи, що знаходяться на його утриманні, опиняються у скрутному становищі.