Слід також зазначити, що в ряді країн підставою для визнання особи обмежено дієздатною можуть служити й фізичні вади, такі, як сліпота чи глухота. Наприклад, відповідно до ст. 936 Французького цивільного кодексу глухонімий, якщо він не вміє писати, може прийняти дарування лише через піклувальника. Ці правила зарубіжні законодавці запозичили з римського права, про що свідчить той факт, що в римському праві вплив фізичних вад на дієздатність розрізнявся за властивостями недоліків. Наприклад, глухі та німі не могли укладати угод, для вчинення яких були потрібні слух і мова; кастрати не могли вступати до шлюбу тощо [28, с.614].

Враховуючи євроінтеграційний курс України, доцільним було б наголосити на таких основних напрямах вдосконалення цивільного законодавства як, насамперед, його спрощення та активізація діяльності держави по правовій освіті населення, адже і досі більшість українських громадян України не вважають зловживання спиртними напоями та психотропними речовинами психічними розладами. Також слід додати до законодавства ще й таку підставу обмеження цивільної дієздатності як фізична вада (сліпота, глухота тощо), оскільки люди, які страждають такими вадами є найбільш незахищеною верствою населення що найчастіше потерпає від шахраїв.

РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОБМЕЖЕНО ДІЄЗДАТНИХ ОСІБ ЯК УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

У процесі побудови громадянського суспільства в Україні свобода особи, права людини і громадянина, їх становлення, соціальні джерела та функціонування є однією з ключових проблем розвитку людства в цілому.

Обмежено дієздатні особи як учасники майнових цивільних правовідносин є найбільш незахищеними верствами населення.

Визнаючи всіх громадян правоздатними з народження, держава створює правові умові, за допомогою яких названі особи можуть приймати повноцінну участь у правових відносинах [9, с.144]. Для окремих категорій осіб встановлюються спеціальні правові інститути з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. За допомогою цих інститутів особи, які не мають дієздатності в повному обсязі або позбавлені можливості її реалізувати, виступають як повноправні учасники цивільних правовідносин.

Правові норми, які регулюють правовідносини пов'язані із такими суб'єктами цивільного права як обмежено дієздатні особи, а також іншими учасниками відносин піклування, взяті у своїй єдності, утворюють певний відособлений блок, який можна характеризувати як відносно самостійну, стійку та автономну частину системи права. У правознавстві подібну об'єктивно відособлену систему взаємно пов'язаних правових норм, що регулюють однорідну групу суспільних відносин, зазвичай визначають як правовий інститут [22, с. 233].

З метою визначення правової природи обмеження дієздатності відповідно до діючого законодавства України, потрібно визначити, чим керувався законодавець, при встановленні тих або інших підстав обмеження й наслідків, застосованих до обмежено дієздатних громадян.

Дореволюційне законодавство як підстави обмеження дієздатності називало наступні обставини: стать; для жінок - стан у шлюбі; фізичні недоліки (німота, глухота, сліпота); марнотратство. Іноземне законодавство і нині використовує подібні підходи при встановленні підстав обмеження дієздатності громадян. Всі підстави обмеження дієздатності об'єднані схожими юридичними наслідками, суть яких полягає в особливому порядку здійснення фізичною особою угод. Але з погляду соціальної значимості причин виникнення, ці підстави, безумовно, відрізняються одна від одної. Так, перші три із чотирьох наведених підстав не впливають на процес формування волі, не дозволяють зробити негативних висновків про особисті, інтелектуальні якості людини. Остання з названих підстав (марнотратство), швидше за все, негативно характеризує особу, дозволяє зробити припущення про економічну неспроможність обраної нею системи ведення господарства, нелогічності її вчинків і, у цілому про дефектність вольової й інтелектуальної складових належної їй дієздатності. Якщо причиною марнотратства є зловживання алкоголем, особистість цього суб'єкта оцінюється суспільством подвійно негативно.

Законодавець, встановлюючи підстави обмеження дієздатності, надавав їм різне соціальне значення, отже, він розрізняв і характер можливих наслідків.

У чинному законодавстві України правовий статус обмежено дієздатних та недієздатних осіб визначається нормами цивільного, сімейного, адміністративного законодавства. Вони деталізовані нормами Правил опіки та піклування в Україні (надалі - Правила), Законом України «Про психіатричну допомогу» тощо. Зокрема, він встановлює загальні засади рівності правового положення всіх громадян і проголошує, що особи, які страждають на психічні розлади, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та чинним законодавством, визначає правові гарантії, згідно з якими обмеження прав та свобод психічно хворих осіб можливе лише на підставі психіатричного діагнозу, фактів знаходження під диспансерним наглядом, в психіатричному стаціонарі або психоневрологічному закладі соціального забезпечення чи спеціального навчання [6, ст. 25].

Основним нормативним актом, що регулює правовий статус обмежено дієздатних та недієздатних осіб, є ЦК України, глава 4 якого закріплює загальні положення про фізичну особу, встановлює правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною, порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи тощо. У ст. 1 ЦК проголошується, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно, нормами цивільного права регулюються лише відносини піклувальника з самим підопічним, а також з тими третіми особами, які не мають щодо даної особи (піклувальника) владних повноважень.

Аналіз правовідносин за участю обмежено дієздатних осіб підтверджує те, що вони тісно переплітаються із правовідносинами, які стосуються правового статусу недієздатних осіб. В цілому норми, які регулюють правовідносини за участю обмежено дієздатних та недієздатних осіб є однорідними. Вони пов'язані єдиною метою - охороною особистих та майнових прав громадян, які не можуть ці права самостійно здійснювати. Але, виходячи з того, що названі норми містяться у нормах різних галузей права, їх слід вважати міжгалузевим правовим інститутом. Норми, які входять до названого інституту, являють собою невід'ємні складові частини відповідно цивільного, сімейного, адміністративного та інших галузей законодавства.

Отже, правові норми які визначають правовий статус обмежено дієздатних осіб, як правовий інститут, являють собою систему норм різних галузей права, основною метою яких є охорона особистих та майнових прав обмежено дієздатних осіб.

Узагальнюючи вищенаведене, можна стверджувати, що комплекс правових норм які встановлюють правовий статус обмежено дієздатних осіб, складає певну систему, покликану забезпечувати відсутність прогалин у регулюванні відносин, що виникають при здійсненні особистих та майнових прав осіб, які в силу тих чи інших причин не можуть ці права здійснювати самостійно, є комплексним міжгалузевим правовим інститутом.

Вирішуючи питання про обмежену дієздатність, важливо не лише встановити існування психічної аномалії, але також необхідно визначити глибину психічного розладу, тобто як саме ця аномалія психіки впливає на здатність розуміти або усвідомлювати значення своїх дій і можливість керувати ними [7].

Визначальним для обсягу прав обмежено дієздатних осіб як учасників майнових відносин є їх правовий статус. Ці особи, як відзначає М.С. Малеін, мають певні якості, властивості юридичного характеру, - бути суб'єктами права, мати правовий статус [14, с. 78].

Загальновідомо, що правове становище учасників цивільних правовідносин визначається їх правовим статусом, який є невід'ємною властивістю суб'єкта права. Однак, поняття правового статусу не знайшло чіткого визначення в юридичній літературі. Так, виходячи з того, що правовий статус є єдиним для всіх, Л.Я. Гінцбург виключає з його змісту категорію суб'єктивних прав, і, відповідно, під правовим статусом розуміє правове становище особи до вступу її в конкретні правовідносини [8, с. 188]. Підтримував його й О.В. Міцкевич, який при цьому ототожнював правовий статус з правосуб'єктністю як сукупністю спільних прав та обов'язків (правоздатність), а також прав та обов'язків з певним змістом, які безпосередньо випливають із закону [16, с. 30]. Більш обґрунтованою, однак, видається позиція інших правознавців, які так чи інакше пов'язують поняття правового статусу особи з її суб'єктивними правами, і під правовим статусом розуміють сукупність суб'єктивних прав, що належать особі (набуті нею) (юридичних прав, обов'язків та законних інтересів) та систему повноважень державних органів та посадових осіб. За словами А.В. Полякова, саме права та обов'язки є серцевиною правового статусу суб'єкта [21, с. 770].

На відміну від правоздатності, яка окреслює межі можливого здійснення особою своїх суб'єктивних прав та обов'язків, дієздатність є правовим інструментом втілення в життя суб'єктивного права [17, с. 17]. Дієздатність залежить від готовності до здійснення певних дій та вчинків, передбачених законом, що складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичної особи, вона передбачає здатність суб'єкта бути не лише носієм прав та обов'язків, але бути таким за своїм вибором, розсудом, на підставі власних ініціативних дій, в яких втілюються інтереси і воля особи.

У підсумку необхідно констатувати, що будь-які підстави обмеження цивільної дієздатності обумовлені неможливістю й небажанням особи адекватно оцінювати свої дії, суспільство не схвалює й не підтримує обрані нею способи здійснення своїх майнових прав. З точки зору безпосередніх наслідків таке поводження порушує права конкретних осіб - кредиторів, членів родини, але в остаточному підсумку або підриває стабільність цивільних відносин, або іншим способом порушує інтереси суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Отже, зробивши теоретичний аналіз та давши коротку правову характеристику цивільній дієздатності фізичної особи як юридичній категорії, можна дійти висновку, що вона, як і цивільна правоздатність фізичної особи, є специфічним суб'єктивним цивільним правом. З огляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок неможливості й небажання особи адекватно оцінювати свої дії.

Цивільним Кодексом передбачено, що підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини - психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, яке призводить до скрутного матеріального становища цю особу чи його сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати.