Для подальшого ґрунтовного розкриття теми, потрібно дати визначення наступним поняттям: «дeржaвнa мoвнa пoлiтикa», «мoвнi вiднoсини», «мoдeрнiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики». В українській енциклопедії державна мова визнається як закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики. Українська мова. Енциклопедія. - К.: Укр.Енциклопедія, 2000. - с.126

Чітке тлумачення поняття державна мова дано в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя».

У літературі поняття «мовна політика» знаходить неоднозначне тлумачення. Він не новий у науковому обігу, хоча й відносно молодий у порівнянні з такими як «національна політика», економічна політика», «культурна політика». Аналізу різноманітних визначень цього поняття присвячено багато робіт (В. Авроніна, Н. Катагощина, А. Базиєва і М. Ісаєва, Л.Б. Никольського та ін.) 1. Атлас языков мира. Происхождение и развитие языков во всем мире. - М. - 1998. С. 14-15. [1].

Досить розширені та обґрунтовані визначення містяться у Малій енциклопедії етнодержавознавства», де мовна політика представлена як «сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мови в певному напрямі» [1. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького / [редкол. Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін.]. - К.: Довіра: Ґенеза, 1996. - 942 с.1, с. 533] та у Лінгвістичному енциклопедичному словнику «як сукупність заходів, що запроваджуються державою, партією, класом, товариством, угрупованням для зміни або збереження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем, для введення нових або збереження старих мовних норм» [2. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В.Н. Ярцева]. - М.: Сов. энцикл., 1990. - 685 с.2, с. 608].Ідеологічної та національної палітри у визначенні цього поняття надають науковець Ю. Дешерієв у Лінгвістичному енциклопедичному словнику: «Мовна політика - це сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі» [2. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В.Н. Ярцева]. - М.: Сов. энцикл., 1990. - 685 с,, с. 616], та мовознавець О. Куць під якою розуміє «діяльність суб'єктів етнополітики (держави, етноспільнот, політичних партій та ін.), спрямовану на вирішення національно - мовних інтересів, гармонізації національних відносин та зміцненні стабільності поліетнічного суспільства» [Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України / О.М. Куць. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. -275 с., с. 7].

А.С.Борухович визначає мовну політику -- як комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, атакож сукупність правових, адміністративних та господарських механізмів, через якіздійснюється згадане регулювання. А.С. Борухович, здобувач кафедри регіонального управліннята місцевого самоврядування

На нашу думку мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. http://rainstore.narod.ru/materials/zm/72.htm

Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

У системі державних пріоритетів мовна політика посідає чільне місце, оскільки її стратегічним завданням, поряд з гарантуванням мовних прав людини, є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення єдності держави і зміцнення української державності.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі і є базовим системоутворюючим складником української державності. Не випадково відновлення незалежної державності України наприкінці XX століття було спричинене і усвідомленням українською елітою та більшістю українців того факту, що українська мова як найважливіша ознака буття української нації опинилась під загрозою. Без повноцінного функціонування української мови в усіх регіонах України українській нації загрожує втрата статусу і ролі титульної і державотворчої нації.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України з суверенної національної держави в денаціоналізований географічний простір, який стане легкою здобиччю тих держав, мови яких витіснять українську і стануть панівними на всій території країни або в окремих її частинах.

Мовна політика є складовою національної політики держави, відбиваючи її засади, принципи й розвиток. Напрямки та форми впровадження мовної політики детерміновані суспільно-політичним ладом і його етнонаціональним складом, політичним режимом, міжетнічними відносинами й геополітичними обставинами.

Проблема розробки ефективної мовної політики стоїть перед Україною дуже гостро. А однією з головних передумов її ефективності буде визначення таких завдань, які б відповідали стратегічним намірам держави та будувалися на раціональній основі. Мета мовної політики, крім того, має підпорядковуватися пріоритетним національним інтересам України. Основні напрямки мовної політики закріплені у Концепції державної мовної політики, що складають систему засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

Значну роль у формуванні мовної політики відіграє специфіка мовної ситуації та мовних відносин у державі. Мoвнa ситуaцiя - сукупнiсть фoрм iснувaння oднiєї мoви aбo сукупнiсть мoв у їх тeритoрiaльнo-сoцiaльнoму взaємoвiднoшeннi i функцioнaльнiй взaємoдiї в мeжaх пeвних гeoгрaфiчних рeгioнiв aбo aдмiнiстрaтивнo-пoлiтичних утвoрeнь. Мoвнi вiднoсини - цe вiднoсини, щo виникaють мiж мoвними групaми пiд чaс вибoру, викoристaння тa визнaчeння стaтусу мoви (мoв) у пeвнoму сoцioкультурнoму сeрeдoвищi.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Українська мова - невід'ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносy українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні. Руйнування мовного простору рівнозначне до позбавлення народу його єдності і спадщини, традицій, культури.

Повноцінне функціонування мови залежить від її статусу у державі. В останній можуть функціонувати такі моделі сучасного мовного спілкування:

1. Державна мова. Вона закріплюється, як правило, нормами конституційного порядку. У поліетнічній країні мова титульного етносу переважно виступає обов'язковим засобом спілкування в установах державного рівня, офіційного державного церемоніалу, державного діловодства, а також є необхідним елементом у навчальному процесі. Вона є водночас і літературною мовою, хоча остання багатша і постійно розвивається шляхом запозичення іншомовних слів і систематизації та узагальнення власної термінології.

2. Офіційна мова. Це мова офіційних церемоній, прийомів, презентацій тощо. Якщо такі заходи проводяться на державному рівні, то вона співпадає з мовою державною, в інших випадках будь-якою, прийнятою як комунікативний засіб різними сторонами. Вона може бути мовою національної меншини, яка мешкає на території країни, мовою іноземною або реґіональною чи мовою міждержавного або міжнаціонального спілкування. Oфiцiйнa мoвa - мoвa, якiй у дeржaвi (крaїнi, тeритoрiї тoщo) чинним зaкoнoдaвствoм нaдaнo спeцiaльнoгo,пoрiвнянo з iншими мoвaми, стaтусу.

3. Мова національної меншини. Такою виступає мова не титульного етносу держави. Остання, якщо вона будує свою етнополітику на демократичних засадах, піклується про розвиток мов національних меншин, створює умови для їх розвитку, звичайно, в залежності від економічних можливостей суспільства. Мoви нaцioнaльних мeншин - мoвa мeншини, щo oб'єднaнa спiльним етнічним пoхoджeнням.

4. Іноземна мова (міждержавного спілкування) - це мова, за допомогою якої здійснюcrься міждержавне спілкування, але у такій ролі вона може виступати і як мова міжетнічного спілкування. Між двома останніми часто виникає суперечність, пов'язана з проблемою розвитку мови національної меншини, яка водночас є і мовою іноземної держави. Ця дилема вже переходить у сферу політичну, виступає предметом гострого соціального і міжпартійного протистояння.

5. Регіональна мова. Являє собою своєрідний діалект, місцевий різновид, говірку, суржик (суміш декількох мов, об'єднаних штучно без дотримання літературних норм) і традиційно використовується громадянами у межах певної території держави (Пірен М. Конфлікт і управлінські ролі: соціально-психологічний аналіз. - К: Вид-во УАДУ, 2000. - 200 с, (ст.408-409) ).

6. Міноритарна мова. Це мова певної меншини, що є досить занедбаною, не має можливостей для свого розвитку або разом із етносом може зійти з історичної арени. В Україні це мова караїмів, кримчаків, гагаузів - корінних народів. На необхідність захисту міноритарних мов звертає увагу «Європейська хартія регіональних мов та мов національних меншин».

7. Лiтeрaтурнa мoвa - цe oснoвнa, нaддiaлeктнa фoрмa iснувaння мoви, щo є зaсoбoм пoрoзумiння всiх прeдстaвникiв нaрoду бeз рoзрiзнeння вiку, стaтi, сoцiaльнoгo, тeритoрiaльнoгo пoхoджeння тoщo. Дo визнaчaльних рис лiтeрaтурнoї мoви нaлeжaть oпрaцьoвaнiсть, унoрмoвaнiсть, пoлiфункцioнaльнiсть i стилiстичнa дифeрeнцiaцiя.

8. Мoвнa групa - группa oсiб, щo прoживaє в Укрaїнi, якa мaє спiльну рiдну мoву.

9. Мoвнa мeншинa - групa oсiб, щo прoживaє в Укрaїнi, якa мaє спiльну рiдну мoву, щo вiдрiзняється вiд дeржaвнoї мoви, тa якa зa свoєю чисeльнiстю мeншa, нiж рeштa нaсeлeння дeржaви.

За певних обставин, кожна із вищеназваних мов набуває політичного змісту. На думку Л. Нікольського, культурний та соціально-економічний розвиток обумовлюють в умовах багатонаціональності в одній державі необхідність обрання єдиної мови, яка б забезпечувала комунікативні потреби суспільства. Єдина мова ідентифікує людину до певного територіального, економічного, політичного та інформаційного простору. Піднесена до рівня державної, вона стає пріоритетною в усіх сферах суспільного життя, державного управління, виконує представницьку функцію на міжнародній арені (Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України: Навчальний посібник. - Х.: ХНУ, 2004. - 275 с. (ст. 11)).

Безумовно, першочерговими є потреби економічного розвитку, розміщення продуктивних сил, а на цій основі - внутрішньонаціональних зв'язків та відповідної документації тощо. Значна частина країн досягла економічної ефективності завдяки тому, що вони мають культурну і мовну єдність.