Декларація про критерії вільних і справедливих виборів говорить про виборчі права громадян, про права і обов'язки кандидата, партії в ході виборчої кампанії, а також про права і обов'язки держави. Зокрема до обов'язків держави за Декларацією про критерії справедливих виборів, належить:

а) вжиття законодавчих та інших заходів з метою забезпечення гаран- их рамок для проведення регулярних справжніх і

б) встановлення нейтрального неупередженого і збалансованого механізму організації та проведення виборів;

в) повага і додержання прав людини для всіх громадян, які проживають на їх територіях та на територіях під їхньою юрисдикцією;

г) забезпечення територіям і кандидатам розумних можливостей для презентації своїх виборчих платформ; д)додержання принципу таємного голосування;

е) недопущення підкупу чи інших протизаконних дій; є)забезпечення якості і зрозумілості всього виборчого процесу;

ж) відвернення випадків насильства в ході виборів;

з) швидкий та ефективний розгляд скарг, що стосуються виборчого процесу, виборчими органами і судами тощо.

Порівняння універсальних виборчих стандартів з національним законодавством України свідчить про те, що вітчизняна політико-правова теорія та практика цілком сприйняли загальновизнані світовою спільнотою принципи і норми щодо організації та проведення виборів. Не знайшов відображення в нормативно-правових актах тільки принцип справедливих виборів. Це в значній мірі зумовлено тим, що в українській політико-правовій теорії та практиці домінує нормативізм. Однак загалом нормативна база виборчого права України відповідає міжнародно- правовим виборчим стандартам [12-17].

Найбільш розгорнуті і детально опрацьовані європейські стандарти виборів викладені в документах, прийнятих Нарадою з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) та Конференції з людського виміру, що проходила в три етапи: в Парижі 1989 року, в Копенгагені у 1990 році та в Москві 1991 року. У пункті 7 Документа Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ з розвитку універсальних виборчих стандартів зазначено , що розумна періодичність проведення вільних виборів має встановлюватись законом; підрахунок голосів має бути чесним, а офіційні результати - опубліковані; закон і державна політика мають забезпечувати проведення виборів в атмосфері свободи і чесності безпосереднього доступу до засобів масової інформації, всіх її політичних угрупувань та окремих осіб, що беруть участь у виборчому процесі. Необхідно створювати належні умови для діяльності політичних партій і рівності їх перед законом та органами влади; кандидати, які отримали необхідну кількість голосів, визначену законом, мають належним чином вступати на посаду та перебувати на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом.

Регіональні міжнародні стандарти містяться і в документах Ради Європи. Зокрема Конвенція про захист прав людини та основних свобод закріплює свободу висловлювання думки, свободу зборів та об'єднань, заборону дискримінації, обмеження на політичну діяльність іноземців. Усі ці положення Конвенції містять обов'язкові до виконання норми міжнародного права і можуть застосовуватися судами України [2;3;4]

Активне та пасивне виборче право не є абсолютним і держави користуються певним полем розсуду щодо встановлення відповідних обмежень, які, однак, не можуть бути такими, що порушують саму сутність цих прав. Стандарт правомірності обмежень при цьому має відповідати загальному стандарту. По-перше, обмеження не повинні обмежувати право такою мірою, яка б порушувала саму сутність права та позбавляла його ефективності. По-друге, обмеження мають переслідувати правомірну мету. По-третє, обрані засоби повинні бути адекватні такій меті.

Конвенція не встановлює конкретного терміну, по закінченню якого мають відбуватися вибори до законодавчої влади. У цьому аспекті слід зважати на мету проведення періодичних виборів до законодавчого органу. Забезпечення представництва в законодавчому органі має відображати суспільну думку, яка через свою природу змінюється з перебігом часу. Водночас надто малий інтервал може створювати перешкоди ефективному політичному і законодавчому плануванню та діяльності законодавчого органу. Основні європейські виборчі системи містяться у "Зводі рекомендованих норм при проведенні виборів". Згідно з названим документом в основі "виборчого спадку" Європи лежать п'ять принципів: загальне, рівне, вільне, таємне і пряме виборче право. Крім того вибори мають проводитися регулярно.

Переважна більшість рекомендованих норм відтворена в національному законодавстві України. Поряд з тим, досі існують окремі невідповідності, зокрема:

1. Вимагається, щоб списки виборців були постійними і регулярно (не рідше одного разу на рік) оновлювалися. В Україні ж досі списки виборців формуються до кожних виборів заново, а сам процес формування списків є недосконалим і супроводжується порушенням прав громадян.

2. Фінансування виборчих кампаній має бути прозорим. На сьогодні ж в Україні переважна більшість передвиборчих заходів фінансується "чорним налом", що не піддається контролю.

3. Державні органи мають бути неупередженими; це стосується засобів масової інформації, використання засобів наочної агітації, права на демонстрації, фінансування партій і кандидатів. На жаль, державну службу в Україні не вдалося відокремити від політики.

4. Для виборців таємне голосування має бути не тільки правом, а й обов'язком, невиконання якого повинно тяжіти до покарання у вигляді визнання недійсними будь-якого виборчого бюлетеня, зміст якого став відомий іншим особам. Такої норми в Україні не встановлено, а матеріально-технічне забезпечення виборів (розміри приміщень для голосування, кількість кабін тощо) доволі часто змушує виборців голосувати поза межами кабін для голосування, не переймаючись таємницею голосування.

5. Має бути прямо заборонене оприлюднення списків виборців, які проголосували. На жаль, такі списки в Україні сьогодні цілком відкриті, а інформація, що в них міститься, не визнається як інформація з обмеженим доступом. Це при тому, що доступ до особистих даних громадян в інших державних установах строго регламентований.

6. Слід заборонити перегляд основоположних елементів закону про вибори, зокрема тих, що регулюють саму виборчу систему, склад виборчих комісій та визначення меж виборчих округів, менш як за рік до проведення виборів або ж вони повинні бути закріплені в Конституції чи іншому документі, який має вищий статус, аніж звичайний закон. Навпаки, виборчі перегони в Україні щораз проводять за безперервно змінюваними правилами, що звісно не йде на користь законності і демократизму цього процесу.

7. До складу центральної виборчої комісії (ЦВК) мають входити представники судової влади і фахівці з інформаційних технологій. На сьогодні українське законодавство обмежується вимогою, щоб не менш як третина членів ЦВК мали вищу юридичну освіту. Присутність у складі ЦВК професійних суддів і фахівців з інформаційних технологій сприяла би поліпшенню роботи самої комісії в критичних ситуаціях, що виникають після кожних виборів.

8. Політичні партії повинні бути рівномірно представлені у виборчих комісіях або мати можливість спостерігати за їх роботою. Такий важливий аспект виборчого процесу, як персональний склад виборчих комісій, не може ставитись в залежність до сліпої гри випадку.

9. Місця, в яких спостерігачі мають права з'являтися, повинні бути чітко передбачені в Законі про вибори. На жаль, практика останніх виборів неодноразово засвідчувала випадки відповідних зловживань як з боку членів виборчих комісій, які заважали роботі спостерігачів, так і самих спостерігачів, які зайве широко тлумачили свої функції та повноваження, намагаючись поставити під тотальний контроль членів виборчих комісій та інших учасників виборчого процесу [2;3;4].

Конституційне й виборче законодавство України нерозривно пов'язані із сучасними європейськими стандартами й інтенсивно розвиваються на основі взаємозбагачення і гармонізації. Аналіз конституційних і законодавчих основ системи виборчих прав і свобод українських громадян показує, що Україна системно інкорпорувала міжнародні стандарти у свою правову систему, визнавши, що дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина , розвиток і удосконалення демократичних інститутів народного волевиявлення, процедур їхньої реалізації відповідно до загальних принципів і норм міжнародного права на основі національної конституції та правових актів є метою й обов'язком України як правової держави, а також однією з умов суспільної стабільності та подальшого зміцнення співробітництва між державами заради здійснення і захисту ідеалів та принципів, що є їх спільним демократичним надбанням.

Вибори - це завжди конкуренція. Навіть в тоталітарних режимах, де населення країни фактично не має вибору, принаймні на виборах, конкуренція між кандидатами залишається, але має свої особливості. Оцінка виборчої системи завжди не однозначна і в значній мірі суб'єктивна, тому, що мова йде про оцінку політичних наслідків її застосування. Зрозуміло, що політики, що програли вибори, мають свою точку зору і більше часу для її висловлення. Переможці також не цілком задоволені, особливо кількістю отриманих мандатів. Навіть, у країнах Західної Європи досить часто загострюються дебати щодо оцінки виборчих систем, як наслідок - корекції виборчого законодавства, в тому числі і зміни виборчих систем. В усіх випадках в основі аргументації - недосконалість чинної виборчої системи, вина виборчої системи тих чи інших політичних наслідках. Серед базових оцінок виборчих систем домінують оцінки щодо забезпечення представництва та щодо рівня пропорційності (диспропорційності). В першому випадку оцінка представництва передбачає аналіз результатів виборів з точки зору відповідальності депутатського корпусу основним, наявним у суспільстві соціальним та соціально-політичним поділам. Як правило, йдеться про представництво в парламенті основних існуючих у країні соціально-економічних, етномовних, конфесійних, регіональних, гендерних груп тощо. Оцінка рівня пропорційності є більш вузькою. Вона стосується аналізу відповідності частини голосів, які отримала політична партія, частці мандатів, якими вони володіють в парламенті. Досвід проведення виборчих кампаній свідчить, що навіть за умов застосування пропорційної виборчої системи в межах однієї країни співвідношення частки голосів і частки мандатів відрізняється стосовно кожної партії, яка пройшла до парламенту [13-16].

Пропорціональній виборчій системі завжди відповідає представництво групових інтересів в конкуренції:

• поточного світосприйняття (конкуренції міфів про реальний світ);

• цілей розвитку суспільства;

• ідей та ідеологій;

• способів (шляхів) досягнення цілей;

• інформаційних потоків;

• особистостей, що очолюють політичні партії та громадські організації.