В процесі виборів виникає багато інших видів конкуренції, що частково або повністю виходять за рамки політичного поля. Відповідно розклад можливостей і ризиків конкуренції групових інтересів базується на уяві, що конкуренція - це інструмент. І як всякий інструмент, вона в одних випадках може бути корисною, в інших - небезпечною. Якщо говорити про можливості та ризики різних виборчих систем для досягнення суспільством будь-яких цілей, то мета нашого дослідження полягає не в їх оцінюванні, а виключно в тому як та чи інша виборча система сприяє (чи, навпаки,заважає) досягненню наперед сформульованих цілей. В найбільш загальному випадку досягнення цілі для суспільства як складної системи є перехід системи із поточного стану "А" в бажаний стан "В". При чому для початку будь-якого руху перш необхідно однозначно визначити поточний стан системи "А", а потім визначити оптимальний шлях із всіх можливих варіантів (прорахувати можливості і обмеження) трансформації системи (суспільства) у стан "В".

Що стосується такої надскладної системи як суспільство або держава, то більшість термінів та обмежень не є очевидними. Як розуміти поточний стан "А" і бажаний стан "В", в яких термінах, по яких ознаках описувати - окрема тема для дослідження. Якщо мова іде про державу, то необхідно уяснити, що робить державою певне угрупування людей, які проживають в межах визначеної території. У відповідь на це питання матеріальні параметри відступають на другий план, а на сцену виходять зовсім не матеріальні ознаки: мова, традиції, культура, міфи, символи. "Народ об'єднують містичні акорди пам'яті" - слова Авраама Лінкольна якраз про це, про самоідентичність [15-18].

Якщо спиратись на самоідентичність як на одну із основ суспільства, то можливо в цих термінах описати рух системи із стану "А" в стан "В". І з цієї точки зору розглянути пропорційну виборчу систему. Поточний стан суспільства (стан "А") - це уява активної частини громадян про наявний стан суспільства. Важливо відзначити, що ця уява може не мати, а частіше не має відношення до реальності. Це не реальність, а міф про реальність. Пропорційна система породжує міфи про реальність і загострює їх конкуренцію. В українському суспільстві культивуються багато міфів, що виросли з минулого і об'єднались в антагоністичні пари. Одна категорія у всіх сучасних негараздах звинувачує демократію, інші вважають, що в країні мало демократії. Одні закохані в Сталіна і продовжують жити у Радянському Союзі, інші вважають СРСР в'язницею народів і т.д. [18 ].

Висновок один - відсутня єдина позитивна ідея, яка здатна затьмарити всі існуючі міфи і дати позитивну відповідь на запитання "Хто ми є насправді?". Пропорційна система лише загострює конкуренцію уявлень про самих себе. Особливо це стосується людей старшого віку, які так і не дочекались обіцяного світлого майбутнього, а в сучасній ситуації можуть розраховувати лише на царство небесне. Щоб уявити як впливає пропорційна система на досягнення спільних для держави цілей можна уявити, що суспільство рухається не з одного стану "А" в стан "В", а із багатьох точок відповідно групових уявлень про поточний стан громади. Різнонаправлені рухи окремих частин суспільства скоріше матимуть характер броунівського руху і приведуть до віддалення різних суспільних груп, але тільки не до досягнення суспільних цілей.

В Україні, при відсутності загальної позитивної ідентичності, введення пропорційної виборчої системи призвело до фактичного паралічу роботи виборних органів влади. Позачергові вибори 30 вересня не вирішили проблему, а в більшій мірі оголили і загострили. Таким чином, сама по собі конкуренція поточного світосприйняття, що є невід'ємною ознакою пропорційної системи, загострює групові інтереси в суспільстві. А саме - із різних уявлень про поточний момент неможливо досягти навіть узгоджених цілей. Ситуація ще більше загострюється, якщо групове протиставлення переростає у взаємний образ ворога. Що стосується мажоритарної виборчої системи в контексті міфів про минуле, майбутнє і поточний момент, то місцева громада найкраще об'єднується навколо нагальних проблем поточного моменту. Кожен кандидат по одномандатному виборчому округу змушений в своїй передвиборчій риториці виявляти бачення поточного моменту і пропонувати зрозумілі рецепти вирішення проблем. Кандидати, які краще зрозуміють світосприйняття більшості виборців конкретного виборчого округу мають більше шансів на перемогу, ніж кандидати, світосприйняття яких не відповідає загальноприйнятим міфам. Результатом такого ефекту може стати парламент, хоча і роздріблений на рівні структури, але об'єднаний на рівні уяви про поточний момент [15-18].

Таким чином можна сформулювати принципову різницю між мажоритарною і пропорційною виборчими системами з точки зору ідентичності. Для мажоритарної системи характерна менша структурованість і відповідно гірша керованість, але більша однорідність на рівні уявлень про поточний момент. Пропорційна система - це з одного боку більша структурованість і відповідно керованість, а з іншого - ерозія загальнодержавної ідентичності на групу конкуруючих міфів про реальність, з тенденцією віддалення цих міфів один від одного. В цьому, власне, і полягає вибір між мажоритарною і пропорційною виборчими системами.

Досвід європейських країн свідчить, що пропорційні виборчі системи ефективні в державах, де проблема самоідентифікації вирішена, в основному в період між двома світовими війнами. Це такі країни, як: Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Естонія, Латвія, Литва. За кількістю населення ці країни значно поступаються Україні. Для громадян цих країн характерні дружні, партнерські відносини між людьми. Воно й не дивно, при такій кількості народу всі або знайомі, або мають спільних знайомих. В той же час великі європейські держави зберігають мажоритарні або змішані виборчі системи. Зокрема у Франції діє система двотурової більшості. Другий тур призначають, якщо у першому турі жоден кандидат не набрав більше 50% голосів. Сполучене Королівство Великобританія, в свою чергу, сотні років використовує однотурову систему відносної більшості. Депутати парламентів Італії та Німеччини обираються за різними типами змішаних систем.

Проблема самоідентифікації окремих етнічних груп не має свого остаточного вирішення навіть у Старій Європі. За останні два десятиліття етноси що населяли Югославію, виділились в окремі держави після тривалих військових конфліктів. Чехія і Словаччина знайшли мирний шлях самоідентифікації і створення окремих національних держав. Такі країни як Чехія і Словаччина, а також країни Балтії - Латвія, Литва, Естонія швидко досягли європейських стандартів виборчого процесу. Міжвоєнний період демократичного розвитку, невелика кількість населення гарантують ефективність будь-якій виборчій системі. Але навіть при пропорційній системі депутатів обирають виборці і у виборчих округах. Роль партій зводиться до висування кандидатів і подальшого структуру- вання виборних органів при успішному подоланні виборчого бар'єру.

За період незалежності України кожні чергові вибори до Верховної Ради щораз проводили за новими виборчими законами. Ця обставина безумовно впливала на склад депутатського корпусу. Політична криза, що загострилась в Україні після виборів народних депутатів та депутатів органів місцевого самоврядування в значній мірі є наслідком недосконалості виборчого законодавства. Фактично не виконується стаття 1 п.1 Закону України "Про вибори народних депутатів України", де проголошено: "Народні депутати (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування". Водночас пункт 4 цієї ж статті виключає саму суть прямого виборчого права: "У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні". Але виборці не голосували за кандидатів у своїх виборчих округах, як це було на попередніх виборах за звичною мажоритарною системою. Голосування за списки партій порушує не тільки права виборців, а також права кандидатів, ставлячи їх наперед в нерівні конкуренті умови [12;16;19;20].

Слово "депутат" давнє, латинського походження, означає "виборний повноважний представник місцевої громади в органах влади". В європейських країнах, що використовують на виборах пропорційні системи, виборці голосують за партії і окремих кандидатів або, власне, за кандидатів рекомендованих партіями. В кожній країні свій прохідний бар'єр для партій і блоків партій і свій спосіб надання преференцій кандидатам. Але закриті партійні списки, коли депутатів призначають партійні лідери, використовують лише в Україні і Молдові. Вибори за партійними списками, коли депутат зобов'язаний своїм мандатом лідерам партій в більшій мірі ніж виборцям порушують на тільки закон, але й здоровий глузд. Більшість депутатів Верховної Ради - жителі столиці, кияни, депутати обласних рад - жителі обласних центрів, районних рад - жителі райцентрів. Цілі регіони країни, райони областей залишились без своїх депутатів у представницьких органах влади всіх рівнів. Тому суть політичної кризи у відсутності прямої відповідальності депутатів перед громадянами, які делегували їм свої права на виборах до представницьких органів влади. Поспішне впровадження пропорційної системи виборів без урахування об'єктивних чинників, а саме розмірів країни та традицій голосування за окремих кандидатів на виборчі посади дало свої негативні наслідки. По-перше, різко зменшилась довіра громадян до владних структур. Подруге, до представницьких органів влади потрапило "оптом" багато людей далеких від законодавчої діяльності. Їхні інтереси і кваліфікація зовсім в інших сферах людської діяльності. По-третє, депутати, отримавши мандат за місцем у партійному списку, не відчуває своєї відповідальності перед виборцями. Тим більше за відсутності закону про відкликання депутата на вимогу виборців за порушення передвиборних зобов'язань чи, навіть, етичних норм [16;19;20].

Проблеми, що загострились в українському політикумі стали яскравою ілюстрацією ситуацій, що виникають на шляху пошуку виходу з кризи, коли кожен учасник перш за все переслідує свій особистий інтерес, ігноруючи об'єктивну необхідність законодавчого забезпечення прогресу суспільства та вирішення поточних задач. Подібні ситуації виникають щораз, коли в представницьких органах влади перебуває велика концентрація людей не здатних на професійну самоідентифікацію і не обтяжених відповідальністю перед виборцями. Такі люди здебільшого не готові до самостійних рішень і тяжіють до об'єднання в групи навколо формального лідера. Коли політичні партії з таким рівнем самоорганізації потрапляють в результаті виборів до представницьких органів влади, пошук будь-яких рішень проходить в умовах конфлікту групових інтересів і послідовно перетворюється в балаган.

В умовах відкритого інформаційного простору контроль діяльності органів влади не складає проблеми, але необхідний також ефективний механізм впливу громадських організацій, закріплений на законодавчому рівні. Зокрема чіткі і зрозумілі процедури відкликання депутатів представницьких органів влади, а також закони про вияв недовіри керівникам виконавчих установ та державних організацій і підприємств.

Для того щоб депутат був депутатом за визначенням і по суті, для початку, досить пункти 3,4,5 першої статті Закону України "Про вибори народних депутатів України" викласти в такій редакції:

"3. Вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи у 225 двомандатних територіальних виборчих округах за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій (партій, блоків).