Згідно з цими завданнями на Службу безпеки України покладаються такі функціональні обов'язки: здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу, вирішувати проблеми оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології; здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ; виявляти, припиняти і розкривати злочини; робити дізнання і слідство в цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку зі скоєнням злочинів; забезпечувати захист конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних зазіхань; забезпечувати захист особистої безпеки громадян; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки [6, ст. 24].

Підсумовуючи, можна зробити висновок про важливість функціонування такого державного органу як Служба безпеки України, який відповідно до своїх завдань виконує захисну функцію в суспільстві, попереджаючи та розкриваючи злочини проти безпеки та миру людства, інші протиправні дії, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. У комплексі взаємозалежних складових безпеки помітну роль відіграє гостра необхідність ефективного протистояння поширенню корупційних тенденцій на вищих рівнях державного управління, а також недопущення терористичних актів на території нашої держави.

3. Проблеми та перспективи розвитку системи органів державного управління безпекою України

В Україні з дня набуття нею незалежності відбувається становлення своєї моделі державного управління з метою формування демократичної, правової, соціальної держави. В останні роки, як свідчить історичний аналіз, корупційні діяння в органах державного управління значно зросли. Словник дає наступне визначення цьому явищу: корупція - (лат., підкуп) підкупність і продажність серед державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апарату [24]. Узагальнено ж корупція - це зловживання службовим становищем у неслужбових цілях.

Питання про протидію корупційним тенденціям вирішується і координується з боку різних органів державного управління. До Центрального управління Служби безпеки України належить Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Зі сторони виконавчої влади до структурного складу Секретаріату Кабінету Міністрів України внесено Бюро з питань антикорупційної політики, яке створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України [11]. До головних функцій Бюро належить підготовка та реалізація урядових пріоритетів у впровадженні антикорупційної політики.

Важливе місце в питанні боротьби з корупцією відведено Генеральній Прокуратурі України. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян [1, ст. 121]. Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності [4, ст. 2]. Головною функцією прокуратури є здійснення нагляду та координація діяльності відповідних органів у боротьбі із злочинністю. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» боротьба з корупційними правопорушеннями здійснюється прокурорами під час прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів [4, ст. 20]. Прокуратура України наділена універсальною компетенцією і зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки незалежно від сфери суспільного життя.

Взаємодія органів внутрішніх справ у галузі боротьби з корупцією регламентується законодавчими, міжвідомчими та відомчими нормативно-правовими актами, у яких визначено загальні положення та окремі форми такої взаємодії.

З метою забезпечення взаємодії органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України у штатних розписах центральних апаратів зазначених органів передбачаються посади осіб, до функціональних обов'язків яких входить здійснення взаємодії у питаннях боротьби з організованою злочинністю. В Автономній Республіці Крим, областях і містах, у відповідних органах прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України функції щодо забезпечення взаємодії покладаються на прокурорів, які здійснюють нагляд за виконанням законів спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю, на керівників спеціальних підрозділів та відповідальних працівників територіальних органів прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки України [2, ст. 16].

Проведений аналіз статистичних даних свідчить, що найбільшу кількість корупційних правопорушень, за які передбачено відповідальність за Законом України «Про боротьбу з корупцією», складають підрозділи МВС України - 1999 р.- 51,47% (прокуратура - 37,15%, СБУ - 11,38%), 2000 р. - 41,16% (прокуратура - 39,23%, СБУ - 15,87%, податкова міліція - 0,77%), 2001 р. - 53,92% (прокуратура - 30,91%, СБУ - 14,7%, податкова міліція - 0,45%), 2002 р. - 42,9%(прокуратура - 31,07%, СБУ - 25,22%, податкова міліція - 0,79%), 2003 р. - 32,06% (прокуратура - 25,74%, СБУ - 25,2%, податкова міліція - 3,46%). Таким чином, у середньому за останні п'ять років суб'єкти боротьби з корупцією складали: МВС України - 44,3%; прокуратура - 32,82%; СБУ - 18,47%; податкової міліції - 1,36% протоколів про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Статистичні дані СБУ України містять інформацію також і про те, що найбільша кількість профілактичних заходів цього відомства у сфері боротьби з корупцією також здійснюється за участю МВС України. Зокрема, з 29 заходів у 2001 р. - 18, з 45 у 2002 р. - 24, з 174 у 2003 р. - 95 [23].

Є сенс зазначити про тяжкі наслідки корупції для всіх прошарків суспільства: вона деморалізує громадян та руйнує їхню довіру до держави і ефективності всієї системи державного управління. Необхідність відреагувати на зазначені корупційні тенденції призвела до вирішення цієї проблеми на законодавчому рівні. Було введено низку наступних нормативно-правових актів: Закон України «Про боротьбу з корупцією», Указ Президента України Концепція подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією», Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента від 10 квітня 1997 року, Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та інші.

Задля запобігання поширення корупції потрібно вдосконалювати такі аспекти суспільного життя:

а) політичний - полягає у невизначеності основного політичного питання - про розподіл влади, тобто, чітке розмежування компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади на всіх рівнях;

б) нормативно-правовий - полягає в необхідності вдосконалення нормативно визначених механізмів реалізації Закону України «Про боротьбу з корупцією»;

в) організаційний - проявляється у вдосконаленні координації дій державних органів, що ведуть боротьбу з корупцією, у посиленні та зміцненні їх взаємодії, у чіткому розподілі повноважень кожного з них. Необхідно підкреслити, що саме недоліки організаційного фактора можуть набути особливого значення на фоні недосконалої системи державного контролю.

г) кадровий - полягає в тому, що система підбору, добору, підготовки та управління персоналом державної служби потребує невідкладного вдосконалення. Низький професіоналізм може стати перепоною у вирішенні питань національної безпеки [14].

Головний фактор протидії поширенню корупції - це посилення інституту державної служби. Саме в межах цього інституту корупція може і має бути поставлена під жорсткий контроль [13].

Активізація шляхів вирішення досліджуваної проблеми може підкріплюватися використанням позитивного досвіду зарубіжних країн та адаптацією їх досвіду в Україні. Стан корупції в країнах досліджується різними міжнародними рейтинговими центрами. Серед них найвідомішим є Transparency International (TI). Ця організація заснована у 1993 році і є міжнародною недержавною і некомерційною структурою, яка опікується проблемою боротьби з корупцією. Ця боротьба можлива лише за умов співпраці представників державного, приватного та громадського сектору різних країн світу .

Багатьом країнам вдалося створити ефективний механізм протидії корупційним справам. До таких країн належать: Канада, Нідерланди, Великобританія, Ізраїль, США, Німеччина.

Так, система боротьби з корупцією у Нідерландах включає такі процедурні та інституціональні заходи:

1. Постійна звітність та гласність у питаннях виявлення корупції і обговорення наслідків - покарання за корупційні дії.

2. Розробка системи моніторингу можливих місць виникнення корупційних дій у державних та громадських організаціях і контролю за діяльністю осіб, які там працюють.

3. Основною мірою покарання за корупцію є не тільки заборона працювати у державних організаціях, але й втрата всіх соціальних пільг, наприклад пенсійного і соціального обслуговування.

4. В усіх впливових організаціях, зокрема у міністерствах, є служби внутрішньої безпеки, обов'язком яких є реєстрація та виявлення помилок чиновників. Державні організації прагнуть заохочувати позитивні дії посадових осіб. Система заохочень спрямована на те, щоб чиновнику було вигідно і морально, і матеріально поводитися чесно, та діяти ефективно.

5. Організовано систему відбору осіб на посади, які є корупційно небезпечними.

6. Усі матеріали, пов'язані з корупційними діями, обов'язково стають доступними для громадськості.

7. Велику роль відіграють засоби масової інформації, які обнародують випадки корупції і деколи проводять незалежні розслідування. Водночас наклепницькі повідомлення призводять до втрати суспільної довіри та репутації відповідних джерел інформації, чим значно посилюється відповідальність у підготовці матеріалів.

Високі стандарти громадської поведінки Великобританії є результатом законодавчих заходів та ефективного адміністративного контролю за державними службовцями. У британському праві корупція визначено досить вузько: це хабарництво або отримання винагороди чи іншого доходу в обмін на сприятливе рішення. Ця країна має найдавніші традиції протидії корупційним проявам. Перший закон про корупцію у державних органах були прийнято ще у 1889 році, закони про попередження корупції 1906 та 1916 років були реакцією суспільств на поширення цього явища. На відміну від традиційних правових принципів, такі закони вимагають від посадових осіб довести свою невинуватість. Друга особливість - це надзвичайно висока роль громадської думки, яка стежить за негативними явищами в державі [19, стор. 68].

Щодо організації протидії корупційним проявам у Канаді, то вона відбувається одночасно у кількох напрямах: удосконалення законодавства у сфері боротьби зі злочинністю, неухильне дотримання чинного законодавства, широке інформування громадськості щодо проявів корупції та злочинності, особливо серед посадових осіб.