Права кредиторів не можна прирівнювати до прав позивачів. Так, при розгляді майнових вимог одних кредиторів не мають права брати участь інші. Кредитор не має права збільшувати свої майнові вимоги, а лише зменшити їх або відмовитися від них. Це пояснюється тим, що для заявлення кредиторами майнових вимог Законом встановлений пресічний термін. Тому у випадку, коли з якихось причин кредитор не включив до заяви додаткові вимоги, вони вважаються погашеними згідно зі ст. 31 п. 5 Закону. Таким чином, помилка у встановленні точної суми боргу може бути варта кредиторові втрати права вимоги цієї частини боргу.

Визнання судом вимог одного кредитора такими, що підлягають задоволенню, не надає права іншим кредиторам оскаржувати ухвалу суду. Право оскарження ухвали суду належить лише тому з кредиторів, стосовно якого таку ухвалу винесено.

Ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство також має свою особливість. Справа в тому, що у матеріалах справи про банкрутство можуть міститися деякі конфіденційні дані про фінансовий стан боржника або інша інформація, що є комерційною таємницею. Згідно із ст. 23 Закону лише після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури такі відомості перестають бути конфіденційними чи складати комерційну таємницю. На практиці ж трапляються випадки, коли кредитори, керуючись загальними нормами ГПК, знайомляться з усіма матеріалами справи, у тому числі з тими, де містяться не лише дані про фінансовий стан боржника, а й відомості про комерційну діяльність інших кредиторів. Нерідко після повного погашення боргу кредитор продовжує таку неправомірну поведінку.На наш погляд, варто встановити правило, за яким кредитор мас право знайомитися лише з тією частиною матеріалів справи про банкрутство, що має відношення до нього особисто. Істотно відрізняється від позовного провадження роль судді у процедурі банкрутства, в якій суддя довгий час лише контролює дотримання учасниками процедури правил поведінки, встановлених Законом, та оперативно втручається в хід подій у випадку порушення цих правил з метою запобігання чи усунення негативних наслідків такого порушення. Суддя проводить переговори з учасниками справи про банкрутство поза рамками судових засідань, що цілком логічно вписується у модель процедури банкрутства. Вибір конкретної процедури (санація, ліквідація, мирова угода), як правило, не проходить без попередньої бесіди з суддею. Інвестор завжди при затвердженні плану санації узгоджує форму своєї в ній участі із суддею. Це пояснюється ризиком, на який погоджується інвестор, вкладаючи у економіку боржника інвестиції та приймаючи на себе його борги. У позовному провадженні такі позасудові переговори просто неможливі та вважаються неетичними. Уявімо, наприклад, ситуацію, коли суддя спочатку веде бесіду з позивачем, потім - з відповідачем, а опісля - розглядає спір у судовому засіданні. Такі дії дають підставу заявляти судді відвід. У процедурі банкрутства така поведінка судді не лише прийнятна, а й обов'язкова. Суддя у процедурі банкрутства - як арбітр на футбольному полі. Гравці ведуть гру, а арбітр слідкує за дотриманням правил гри на полі, періодично втручаючись у неї при виявленні випадків порушення цих правил. У процедурі банкрутства суддя також дає оцінку діям учасників, але ця оцінка носить правовий характер, а дії учасників розглядаються у розрізі їх відповідності до чинного законодавства.

У випадку виявлення відхилень плану санації, мирової угоди, звіту управляючого санацією, ліквідатора від вимог чинного законодавства суд не затверджує їх. Суддя, що веде справу про банкрутство, має бути постійним, тобто незмінним. Це пояснюється специфікою провадження у справах про банкрутство, оскільки цю процедуру не можна розпочати знову. Суддя глибоко вивчає особливості справи, і будь-яка заміна судді на будь-якому етапі процедури негативно вплине на її перебіг. Далеко не завжди новий суддя взмозі заново розпочати вивчення багатотомної справи і так само ефективно керувати процесом, як його попередник.

І, нарешті, найважливіше, нетипове для позовного провадження: суддя у процедурі банкрутства є свого роду менеджером (управляючим). Тривалі переговори з учасниками процедури, спільне вирішення можливих протиріч між ними, обговорення програм фінансового оздоровлення складають специфічний, можна сказати - особливий клімат стосунків між суддею та учасниками процедури. Іншими словами, суддя та учасники процедури банкрутства є складовими частинами цілого - економічних відносин нової формації, у зв'язку з чим роль судді у процедурі банкрутства все більше стає схожою на роль державного чиновника.

Особливість процедури банкрутства полягає також у відсутності зворотнього процесу. Як уже зазначалося, процедуру банкрутства не можна розпочати знову: втрачається смисл її ініціювання. Закон передбачає певні механізми відсіювання частини кредиторів, а повторення процедури банкрутства негативно вплине на всіх її учасників. Тому і перегляд у касаційному порядку судових актів боржника повинен відбуватися в особливому режимі. Перш за все, необхідно звести до мінімуму кількість судових актів, що підлягають переглядові у касаційному порядку.

Вважаємо, що перегляду повинні підлягати такі судові акти: ухвала про відмову у прийнятті заяви; ухвала про повернення заяви про залишення справи без розгляду; ухвала про порушення справи; ухвала про призначення арбітражного керуючого; ухвала про застосування заходів забезпечення майнових вимог; ухвала про визнання чи відхилення майнових вимог кредиторів; ухвала про затвердження плану санації; ухвала про затвердження звіту управляючого санацією; ухвала про затвердження звіту та ліквідаційного балансу; ухвала про припинення провадження у справі; ухвала про залишення заяви без розгляду. Цей перелік має бути вичерпним та міститися в окремій статті Господарсько-процесуального кодексу. На жаль, на практиці перегляду в порядку нагляду підлягають практично всі процесуальні акти судді.

Крім того, необхідно чітко визначити перелік суб'єктів, наділених правом оскарження судових актів, адже в процедурі банкрутства завжди діє принцип конфлікту інтересів. Рішення приймаються більшістю голосів, тоді як “ображена” меншість починає добиватися своїх прав через оскарження судових рішень.

Діюча процедура перегляду судових рішень у порядку нагляду дуже затяжна. Вона розрахована на позовне провадження і не може ефективно застосовуватися у процедурі банкрутства. Ефективність процедури банкрутства- у стабільності судових рішень. Будь-який інвестор повинен бути впевненим, що, вкладаючи велику суму в розвиток підприємства-боржника, він не втратить її через скасування судового рішення на формальних підставах..

Стабільність судових рішень буде залежати від таких факторів: 1) зменшення числа ухвал, що можуть бути переглянуті у касаційному порядку; 2) зменшення числа осіб, що мають право ініціювати перегляд у касаційному порядку; 3) анулювання перегляду в касаційному порядку за ініціативою суду; 4) скорочення строку на подання касаційної скарги; 5) виключення з повноважень касаційної інстанції права на передання справи на повний новий розгляд, тощо.

Що стосується скорочення строку на подання заяв з метою ініціювання перегляду судового акта в касаційному порядку, кваліфіковані спеціалісти вважають, що “... тут необхідно не лише встановити його максимально коротким, скажімо у 10 діб, а й зробити цей строк пресічним” Там же, С. 56.. Справа в тому, що всі судові акти процедури банкрутства виносяться відразу та не потребують значного мотивування, як акти позовного провадження. Більше того, при сучасній комп'ютеризації роботи арбітражного судді їх можна отримати у день винесення.

Перегляд судових рішень з ініціативи наглядової інстанції (ініціативний нагляд) є пережитком командно-адміністративної системи, коли за чиєюсь вказівкою починався перегляд справи за відсутності заяв з боку сторін, тому він і не знаходить місця у процедурі банкрутства. Такого порядку не повинно бути і в касаційній інстанції.

Скасування судового акта та направлення справи на новий розгляд у своїй класичній формі характерні лише для позовного провадження. Що стосується провадження у справах про банкрутство, то ця процедура має незворотний характер. Тому направлення справи на новий розгляд можливе лише на обмеженому (пресічному) етапі процедури. Це може бути окрема процедура чи її частина. Наприклад, відміна ухвали про відхилення чи визнання грошових вимог кредитора: переглядається лише конкретна частина провадження у справі про банкрутство. Якщо скасовується ухвала про закриття провадження у справі, новий розгляд повинен вестися не з початкової процедури, а з тієї, якою закінчена справа. Так, якщо справа закрита у процедурі ліквідації, то це не значить, що новий розгляд вестиметься з процедури розпорядження майном. Тому в Господарсько-процесуальному кодексі варто зазначити, що при направленні справи на новий розгляд касаційна інстанція повинна вказати, з якої процедури почати новий розгляд.

У рамках процедури банкрутства є багато проміжних актів, що не впливають на хід справи. Наприклад, визнання угод недійсними за ст. 17 п. 11 Закону, їх перегляд у касаційному порядку необхідно обмежити строком закінчення провадження у справі. Іншими словами, всі проміжні ухвали суду повинні переглядатися в касаційному порядку до закінчення провадження у справі про банкрутство.

Зосередимо свою увагу ще й на такому моенті. Деякі автори заперечують, що “не можна вважати вдалою назву Закону, оскільки “відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” є основною метою цього Закону, що і міститься у преамбулі, а не в його назві. Тому слід було б назвати Закон “Про неспроможність (банкрутство)” або зберігти існуючу назву “Про банкрутство” Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблеми застосування // Право України.-2000.-№8.-С.95..

Для практики застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” важливим є також визначення ознак відновлення платоспроможності боржника, з якими Закон зв'язує затвердження звіту керуючого санацією (абз.2 ч.9 ст.21 Закону). Труднощі полягають у тім, що безпосередньо в тексті Закону ці ознаки не визначені, а тільки сказано, що платоспроможність боржника вважається відновленою при відсутності ознак банкрутства (абз.3 ч.1 ст.18 Закону). Деякі ознаки банкрутства містить визначення банкрутства, що мається в абз.4 ст.1 Закону. З цього визначення випливає сама загальна ознака відновлення платоспроможності, відповідно до якої платоспроможність вважається відновленою, якщо боржник приступив до оплати своїх зобов'язань без застосування до нього ліквідаційної процедури.

Інші ознаки відновлення платоспроможності боржника випливають з визначень боржника, неплатоспроможності і вимог Закону до змісту плану санації. Дійсно, з визначення неплатоспроможності боржника випливає, що його платоспроможність буде відновлена з відновленням здатності боржника виконати свої зобов'язання й обов'язки перед кредиторами. Скориставшись визначенням боржника, можна зробити висновок, що платоспроможним є особа, що сплатила зобов'язання до встановленого терміну. При санації боржника новий термін оплати зобов'язань перед кредиторами встановлюється в плані санації, про що сказано в частинах 1 і 5 ст.18 Закону.