Незмінність судового рішення означає неможливість переглядати і спростовувати в апеляційному порядку рішення, яке набрало законної сили, для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тобто неможливість апеляційного оскарження [18, с. 535].

Гурвич М. А. також зазначає, що незмінність судового рішення, що вступило в законну силу, являє собою таку його якість, в силу якої рішення не може бути змінено або скасовано як судом, його прийняв, так і вищестоящим судом. Потрібно відзначити, що саме ця властивість законної сили найбільшою мірою піддавалося неоднозначній оцінці: від повного забуття або заперечення до зведення в абсолют, тобто прямого ототожнення з законною силою рішення [8, с. 37]. Незмінність судового рішення - це самостійна якість його законної сили, що додає акту правосуддя безповоротний, стабільний, стійкий і остаточний характер за допомогою заборони, адресованої виключно суду, на зміну або скасуванню, яке набрало законної сили судового рішення [16, с. 429]. Іншими словами - це заборона апеляційного оскарження рішення, яке набрало законної сили. Ця заборона за словами Авдюкова М. Г., дозволяє уникнути «нескінченного ходіння справи по інстанціях» в результаті багаторазових оскаржень [3, с. 144].

Як будь-яке правило, властивість незмінності вступило в законну силу судового рішення має винятки, продиктовані інтересами відновлення і зміцнення законності і правопорядку. У частині 4 ст. 223 ЦПК закріплене правило, яке є винятком із незмінності законної сили рішення суду. Якщо після набрання рішенням законної сили, яким із відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежі, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати змінити розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежі або звільнення від них. Це стосується, зокрема, рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті фізичної особи при зміні в період виплати аліментів чи відшкодування шкоди заробітної плати, сімейного чи майнового стану, ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї потерпілого, підвищені розміри мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку, у разі зростання в попередньому календарному році середньої заробітної плати в галузях економіки [35, с. 101].

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом та виражені у рішенні суду, що набрало законної сили, факти та правовідносини.

Така неможливість після набрання рішенням суду законної сили осіб, що беруть участь у справі, а також їх правонаступників пред'являти в суді ті самі позовні вимоги з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти та правовідносини в теорії цивільного процесу отримала назву виключності судового рішення [20, с. 176].

Тобто суд не розглядає тотожні позови. Кожна конкретна справа вирішується по суті лише один раз [21, с. 98].

Сутність виключності рішення суду дослідниками визначається як властивість, якою забезпечується остаточне встановлення прав, обов'язків та відповідальності осіб - учасників правовідносин, а також фактів та обставин, що з ним пов'язані. Саме у зв'язку із вищезазначеним виключність поєднувалася із неспростовністю рішення суду, або з його статичним елементом [25, с. 56].

Подання для розгляду тотожної заяви неприпустиме також і у випадках, коли при первісному розгляді спір між сторонами було остаточно вирішено ухвалою суду про затвердження мирової угоди або про прийняття відмови позивача від своїх вимог. Повторне звернення з таким позовом неможливе і в інших випадках, передбачених ст. 205 ЦПК [18; с.535].

Пункт 2 ч. 1 ст. 122 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З допомогою цієї норми можна визначити елементи тотожності.

Таким елементами тотожності є: 1) тотожні сторони; 2) тотожні предмети; 3) тотожні підстави. Тільки за наявності тотожності всіх перелічених елементів має місце тотожність обох позовів.

Тотожність сторін означає те, що у справах за обома позовами особи мають процесуальне становище сторін - позивача або відповідача. Питання, чи ці особи повинні мати те саме процесуальне становище у справі, чи ні, на сьогодні є досить дискусійним. Деякі автори вважають, що не має значення, що позивач та відповідач у справі за вторинним позовом поміняються місцями [3, с. 147], інші - що такі позови не можна вважати тотожними [5].

Я більш схиляюсь до думки, що не має значення та обставина, що у справі за повторним позовом позивач став на місце відповідача, тобто колишній позивач виступає відповідачем, а колишній відповідач - позивачем. При встановленні тотожності сторін не має значення тотожність чи неоднаковість їх представників, тому що останні виступають у суді від імені й в інтересах сторін. Тотожність сторін у випадку, коли вони змінюють своє процесуальне становище, має місце тоді, коли при розгляді позову, за яким ухвалено рішення суду, відповідач подав до позивача зустрічний позов, і цей позов був предметом судового розгляду нарівні із позовом позивача, відповідно за обома позовами було ухвалено судове рішення. В цьому випадку, якщо відповідач подасть такий самий позов до позивача в окремому судовому процесі (тоді матимемо зміну сторін місцями), матимемо тотожний позов. Позивач в такому випадку також буде не в праві подати зустрічний позов, оскільки за ним уже ухвалювалося судове рішення, і матиме право лише подати заперечення проти позову як такого, що вже вирішений.

Наприклад, 11 травня 2011 р. суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу суддя вирішив, що у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області від 04.04.2011 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

За таких обставин, відповідно п.3 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.

Зміна процесуального становища особи із третьої особи із самостійними вимогами на позивача, або навпаки, на тотожність позову не впливатиме - оскільки вимога особи буде тотожною, а її процесуальний статус за законодавством визнається за ідентичними вимогами (має усі права і обов'язки позивача відповідно до ч. 1, ст. 34 ЦПК України), то, відповідно, уже вирішена судом вимога третьої особи не може заявлятися в суді як самостійний позов [28].

У випадку спадкування до правонаступника разом із правами переходить і їх судовий захист. Якщо до спадкоємця переходять обов'язки, наявність яких раніше була підтверджена судом, то рішення останнього зберігає свою законну силу стосовно спадкоємця. Тому буде наявна тотожність позовів у випадку, коли повторний позов пред'явлений до правонаступника сторони за первісним позовом чи, коли останній пред'явить позов до особи, яка брала участь у вирішенні справи як сторона.

Таким чином, для визначення тотожності сторін в у позові необхідно, щоб вони мали процесуальне положення сторін - позивача (правонаступника, третьої особи із самостійними вимогами) або відповідача.

Для встановлення тотожності позовів, необхідно, щоб, крім тотожності сторін , були також тотожними такі елементи, як його підстави та предмет.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також віднесена судом до юрисдикції загальних судів [17, с. 517].

Тотожність предметів позовів має місце у випадку, коли у первісному позові майно вимагалося в натурі, а за повторним позовом вимагається вартість того самого майна. Коли за законом допускається альтернативна вимога, набрання законної сили рішенням суду з однією вимогою перешкоджає розгляду й вирішенню інших альтернативних вимог, тому що в цьому випадку має місце тотожність предметів позову [37, с. 99].

Тотожність підстав позовів має місце в тому випадку, коли вимога позивача виводиться з тих самих фактичних обставин. При розгляді питання про тотожність підстав позовів основна увага приділяється випадкам, коли правовідносини сторін мають більш-менш тривалий характер, і обставини, що є підставою первісного позову, піддані змінам. У цих випадках наступний позов з істотно зміненими обставинами буде позовом щодо іншої підстави, не тотожної підставі первісного позову [2, с. 11-12].

Отже, законною силою судового рішення є його незмінність і виключність, що полягають у неможливості його оскарження й винесення нового рішення між тими самими сторонами з тих самих підстав про той самий предмет.

Розділ ІІ. МЕЖІ ЗАКОННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

2.1 ПОНЯТТЯ МЕЖ ЗАКОНННОЇ СИЛИ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Поняття інституту законної сили судового рішення було б не повним, якби ми не визначили поняття іншої важливої складової цього інституту, як межі законної сили судового рішення. Це питання цікаве як з теоретичної точки зору, так і з практичної, оскільки не встановивши кордонів, в яких діє судове рішення, яке набрало законної сили, неможливо практично в кожному випадку визначити, на кого поширюється законна сила рішення, а так само яке правовідносини врегульовано судовим рішенням. Зокрема визначити в кожному конкретному випадку дія таких властивостей судового рішення, як його незмінність, виключність, здійсненність, можливо лише чітко визначивши межі дії законної сили судового рішення .

Межі законної сили судового рішення характеризують динамічну сторону судового рішення яке набрало законної сили та обумовлені правозастосовним характером судового рішення. Окреслити межі законної сили судового рішення - означає визначити межі регулюючого впливу судового рішення на матеріальні правовідносини [22, с. 135]. Мається на увазі, що судове рішення являє собою процесуальний (але не матеріально-правовий) юридичний факт в механізмі забезпечення належної реалізації суб'єктивних прав та законних інтересів, необхідність в якому обумовлена спірністю (іншою правовою невизначеністю) матеріальних правовідносин [21, с. 113].

Межі законної сили рішення поділяються на суб'єктивні і об'єктивні межі.