[Стаття 18.] Система, що забезпечує гарантії прав пацієнтів в Україні, а також їхню реалізацію і захист складається із закладів охорони здоров'я та їхніх посадових осіб, центральних і місцевих органів управління системою охорони здоров'я, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, судових і правоохоронних органів громадських організацій. Органи державної влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень видають нормативно-правові акти, що передбачають і закріплюють відповідні права пацієнтів, а порядок їхньої реалізації, захист і юридичну відповідальність за їхні порушення, також здійснюють контроль за дотриманням норм, закріплених у виданих ними нормативно-правових актах у рамках наданої їм законом компетенції. В усіх інших випадках контроль за дотриманням правових норм, що стосуються прав пацієнтів, здійснюють правоохоронні органи, а відновленням порушених прав пацієнтів займаються судові органи відповідно до існуючого в Україні порядку. Адміністрація установ охорони здоров'я та їхні посадові особи зобов'язані сприяти реалізації і захисту прав пацієнтів, дотримуючись норм і принципів цього закону, інших нормативних актів з питань прав пацієнтів в Україні. Ніякі рішення органів виконавчої та представницької влади не повинні обмежувати права пацієнтів більше, ніж це передбачено законодавством України. Механізм здійснення захисту прав пацієнтів. [Стаття 19.] Здійснення перерахованих у цьому законі прав пацієнтів забезпечується державним механізмом їхньої реалізації. Даний механізм закріплений діючим в Україні цивільним (господарським), адміністративним, трудовим, кримінальним законодавством. Відповідальність за порушення прав пацієнтів настає в кожному конкретному випадку відповідно до чинного законодавства України. Це засвідчує, що будь-який пацієнт має право звернутися зі скаргою у встановленому законом порядку до органу охорони здоров'я чи вищої посадової особи установи охорони здоров'я або безпосередньо в судові органи з позовом про відшкодування морального чи матеріального збитку, чи скаргою на дії посадових осіб лікувальної установи. У випадках коли пацієнт не в змозі скористатися наданими цим законом правами особисто, ці права повинні бути здійснені його законним представником чи опікуном, а якщо вони відсутні, то лікувально-профілактична установа повинна здійснити заходи щодо реалізації прав пацієнта. Посадові особи лікувальних установ, що порушили права пацієнта в ході надання йому медичної допомоги, несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до законодавства України. При здійсненні медичним працівником дій, що підпадають під кваліфікацію статей Кримінального Кодексу України, вони несуть кримінальну відповідальність. Органами державного контролю за дотриманням вимог даного закону є органи державної влади і місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень і повноважень відповідних посадових осіб, спеціалізовані державні органи в справах захисту прав і свобод людини і громадянина. Органами суспільного контролю за дотриманням даного закону є громадські організації та органи, політичні партії, державні і недержавні засоби масової інформації, спеціалізовані громадські організації в справах захисту прав і свобод людини і громадянина. Громадський контроль за дотриманням прав пацієнтів. Права громадських об'єднань щодо захисту прав пацієнтів. [Стаття 20.] Окрім державного контролю, в Україні здійснюється громадський контроль за дотриманням прав пацієнтів як споживачів медичних послуг. Громадський контроль в Україні здійснюють недержавні громадські організації, рухи, об'єднання (політичні і неполітичні), засоби масової інформації й інші об'єднання громадян. Громадські об'єднання реалізують захист прав пацієнта як самостійно, так і на основі угод з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, учасниками системи медичного обслуговування шляхом свого представництва у громадських, консультативних і наглядових радах, створених в органах місцевого самоврядування й органах куправління системою охорони здоров'я, а також іншими не забороненими законом способами. Громадські об'єднання мають право пред'являти позови в суди, представляти інтереси пацієнта в суді й органах позасудового розгляду скарг і претензій пацієнта у спосіб, установлений чинним законодавством. Для виконання функцій громадського контролю громадські об'єднання громадян мають право одержувати необхідну інформацію, що відноситься до захисту прав пацієнтів, вносити в органи законодавчої і виконавчої влади, медичні установи пропозиції щодо поліпшення реалізації і захисту прав пацієнтів і підвищення якості медичних послуг. Відповідальність за порушення прав пацієнта. [Стаття 21.] Особи, винні у порушенні прав пацієнта, визначених цим законом, несуть відповідальність у випадках і в порядку, передбачених цивільним, адміністративним чи карним законодавством України. Шкода, заподіяна здоров'ю пацієнтів у результаті порушення їхніх прав, підлягає відшкодуванню у спосіб, установлений цивільним законодавством України. Факт здійснення стосовно пацієнтів протиправних дій, що заподіяли шкоду їхньому здоров'ю, може бути визнаний у результаті досудового розгляду із залученням організацій із захисту прав пацієнтів, представників інших громадських організацій і професійних медичних асоціацій, страхових організацій і (чи) у судовому порядку. Умови і порядок страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, що заподіяна здоров'ю пацієнта, а також порядок виплати компенсацій визначаються законодавством України. Розділ 4. Заключнi положення Порядок введення в чинність цього закону. [Стаття 22.] Цей закон набуває чинності з дня його офіційного опублікування. Закони й інші нормативно-правові акти України до набрання чинності цього закону застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Кабінету Міністрів України, органам державної влади протягом трьох місяців з дня офіційного опублікування цього закону привести свої правові акти у відповідність з цим законом. Уряду України протягом трьох місяців внести до Верховної Ради України пропозиції про внесення відповідно до цього закону змін і доповнень у раніше прийняті закони і про встановлення (посилення) відповідальності за порушення цього закону. Висновки Проаналізовано українське законодавство й міжнародно-правові стандарти щодо забезпечення прав пацієнтів, з'ясовано каталог прав цієї категорії суб'єктів медичних правовідносин і здійснено їх класифікацію, а також запропоновано деякі рекомендації щодо удосконалення нормативно-правової бази у цій царині. Ключові слова: пацієнт, права пацієнта, законодавче забезпечення прав пацієнта. У національній системі охорони здоров'я на сьогодні існує чимало проблем, а саме: відсутність належної нормативно-правової бази у сфері охорони здоров'я; недостатня правова поінформованість медичних і фармацевтичних працівників, правовий нігілізм; удосконалення правового захисту як медичних і фармацевтичних працівників, так і пацієнтів (збільшується кількість судових справ щодо медичних працівників, як видно з аналізу судової практики, хоча на сьогодні статистики з цієї категорії справ в Україні не ведуть, а також зростає кількість скарг в адміністративному порядку, про що свідчать дані у звітах управлінь охорони здоров'я); впровадження обов'язкового медичного страхування і зміна правового статусу закладів охорони здоров'я; необхідність удосконалення навчальних програм для студентів і слухачів вищих медичних закладів освіти тощо. Якщо брати до уваги окреслене коло проблем, постала нагальна потреба вживати негайних заходів, які б сприяли значному покращенню стану справ у царині охорони здоров'я та, зокрема, забезпечили б належні умови праці та захист медичним і фармацевтичним працівникам, а також гарантували б пацієнтам можливість належної реалізації права людини на охорону здоров'я. На сьогоднішньому етапі розвитку законодавчого забезпечення права на охорону здоров'я в Україні особливої гостроти та актуальності набувають питання захисту прав людини у сфері охорони здоров'я і, зокрема, у разі надання їй медичної допомоги. Потрібно розуміти, що пацієнт - "ключова постать" медичної діяльності, що вся система охорони здоров'я функціонує саме для забезпечення його прав, свобод та законних інтересів. Правовий статус пацієнтів і їх законодавче регулювання в Україні - це проблема, що потребує негайного, поступального і виваженого реформування. Джерельною базою для дослідження були праці як правників, що вивчали питання правового статусу пацієнтів і способи захисту їхніх прав (В. Акопов, Г. Бірлідіс, О. Гагарінов, З. Гладун, Є. Калініченко, С. Стеценко та ін.), так і, відповідно, медиків (Г. Лопатенков, О. Пищита та інші), що аналізували права пацієнтів у контексті здійснення медичної діяльності. Теоретичною основою статті також були праці, у яких висвітлено правовий статус медичних працівників, етичні та правові аспекти взаємовідносин лікаря і пацієнта та інші питання у сфері охорони здоров'я. У працях Є. Маслова, В. Попова, Н. Попової, В. Рикова, С. Вєковшиніної, В. Кулініченка, Я. Драгонця, П. Холлендера та інших досліджено проблеми у цій царині, розроблено відповідний науковий та практичний матеріал і закладено належний фундамент для подальшої розробки нормативно-правових актів у сфері прав пацієнтів. Мета статті - аналіз національного законодавства й міжнародно-правових стандартів щодо забезпечення прав пацієнтів в Україні, а також з'ясування недоліків і прогалин у юридичній регламентації правового статусу цієї категорії суб'єктів медичних правовідносин. Особливу увагу відведено з'ясуванню каталогу прав пацієнтів, класифікації таких прав й уточненню понятійно-термінологічного аппарата у цій сфері. Комплексний аналіз вітчизняної нормативно-правової бази дає змогу викристалізувати права пацієнтів і визначити ті прогалини, що характеризують чинне законодавство у цій царині. Найповніше регламентуються права пацієнтів Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи), так званій декларації прав людини у сфері охорони здоров'я. Окрім цього, права пацієнтів можемо визначити, керуючись нормами Конституції України (далі - КУ), Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Клятви лікаря, затвердженої Указом Президента України (далі - Клятва). Аналіз вітчизняного законодавства дає підстави говорити, що в Україні пацієнт має право на: 1) життя (ст.27 КУ, ст.281 ЦК); 2) медичну допомогу (ст.49 КУ, ст.284 ЦК, п. "д" ст.6, п. "а" ст.78 Основ, п.1 ч.1 Клятви); 3) свободу вибору (ст.284 ЦК, ст. ст.34, 38 Основ), тобто на вільний вибір лікаря, методів лікування та лікувального закладу, вимогу про заміну лікаря, лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України; 4) особисту недоторканність (ст.29 КУ, ст.289 ЦК, ст. ст.42, 43 Основ), тобто на інформовану згоду на медичне втручання, відмову від медичного втручання; 5) медичну інформацію (ст. ст.32, 34 КУ, ст.285 ЦК, п. "е" ст.6, 39 Основ), тобто на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування; 6) медичну таємницю (ст. ст.32, 34 КУ, ст.286 ЦК, ст.40, п. "г" ст.78 Основ, п.3 ч.1 Клятви), що ґрунтується на обов'язку медичних працівників та інших осіб, яким стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну та сімейну сторони життя не розголошувати ці відомості; 7) чуйне ставлення на дії і помисли, що ґрунтуються на принципах загальнолюдської моралі, з боку медичних і фармацевтичних працівників (п.