А. Жалінський та А. Рьоріхт у дослідженні «Введение в немецкое право» термін Rechtsstaatlichkeit трактують як «державна законність» і називають одним з принципів держави (або одним з правових начал держави). Особливого пояснення потребують терміни Legalitдt і Legitimitдt, оскільки, зважаючи на зауваження спеціалістів з порівняльного права та термінографії, прослідковується підвищений ступень складності перекладу термінології іноземних терміносистем права, що належать до різних правових сімей чи груп. У кожному суспільстві чи культурному просторі історично склалося різне розуміння чи то філософське осмислення права, накопичилися розбіжності у визначенні та розумінні правових понять[367, с. 10]. Прикладом, термін Legalitдt (легальність, законність) застосовується в політико-юридичному контексті. Так, легальною, законною є індивідуальна чи державна діяльність, якщо вона збігається (відповідає) з чинним правом і законом, тобто відповідає вимогам позитивного права - конституції, законам, іншим правовим приписам, а також світоглядним засадам щодо розуміння явища права як ступеня свободи та справедливості. У цьому випадку юристи використовують інтегративний підхід, у якому поєднуються право і закон. Legalitдt вони тлумачать як зовнішню, формальну відповідність дій окремої особи чи держави конкретним законним порядкам, не беручи до уваги внутрішнє ставлення особи до права і до мотивів її діяльності. Інший синонімічний термін Legitimitдt «законність» уживається в політико-соціологічному контексті для визначення ступеня гідності (чесноти) державної влади залежно від дотримання нею певних принципів і соціальних цінностей. Крім того, термін Legitimitдt пов'язують з необхідністю виразу почуттів довіри до чинної політичної влади, яка діє на засадах закону, тобто Legitimitдt є властивість політичної влади, а Legitimation є процес, який забезпечує цю властивість.

У своєму дослідженні Б. Рютер та К. Фішер термін Legitimation (законність) розглядають у формальному й матеріальному аспектах. Зокрема, аналогічно до позиції Б. Таманаги формальна законність припускає, що процес і зміст законодавства повинен бути відкритим для громадян і має захищати соціальні інтереси. Правила для контролю державної влади і для процесу законодавства, а також змістові кордони здійснення влади містяться в конституції [499, с. 58]. Крім того, поняття законності використовується в кримінально-процесуальному праві ФРН для позначення відповідного принципу, зміст якого полягає в зобов'язанні прокурора за наявності достатньої кількості доказів реалізувати власну ініціативу щодо провадження у справі. Цей принцип виявляється також у законодавчому закріпленні обов'язковості кримінального переслідування за вчинення злочину (§§ 152 II, 160 I, 163 StPO).

Порівнюючи юридичну категорію законності у правових системах ФРН та України, О.В. Мінченко зазначив, що вона використовується для позначення аналогічних правових явищ та має величезне значення в забезпеченні гарантованих державою прав і свобод людини та громадянина. Категорія «законність» є однією з фундаментальних і поширених категорій загальнотеоретичного та галузевого правознавства, широко використовується у правовій лексиці юристів правових систем України та ФРН. Саме на цій основі та, зважаючи на функціональне призначення законності в механізмі правового регулювання, українські і німецькі дослідники-юристи працюють над проблемами як загально-теоретичного, так і прагматичного (практико-прикладного) характеру, визначаючи шляхи реалізації законності, механізми відновлення, удосконалення, посилення та засоби забезпечення. Водночас, незважаючи на ідентичність правового явища законності, на понятійному рівні спостерігаються певні розбіжності, пов'язані з тонкощами розуміння дії закону та режиму, який формується на цих засадах. Зокрема, в українському правознавстві широко використовується підхід, у якому законність характеризується як режим точного та неухильного виконання закону. Мають місце підходи, де законність характеризується як принцип, як вимога сучасності, фактор демократизації.

Спостерігається тенденція поширення інтегрованого праворозуміння, в якому відбувається поєднання позитивістського та природного праворозуміння, на підставі чого сформовано категорію «правозаконність». Аналогічні за змістом категорії вживаються і в правознавстві ФРН. Законність розглядають як форму набуття офіційного загальновизнаного характеру владних рішень, як необхідну ознаку правової держави, що виявляється у верховенстві права, як справедливість, як принцип у кримінально-процесуальному праві. Загалом у терміносистемі права Німеччини нараховується понад десяти синонімів поняття «законність», які мають схожість з певними елементами праворозуміння Англії. Таким чином, поняття «законність» у правових системах України та ФРН має різне змістовне навантаження, що обумовлено особливостями їх правових терміносистем, які формуються на різних методологічних засадах і виконують функції пояснення правових явищ [225, с. 48-52].

Будучи принципом і методом суспільних відносин, режимом соціального життя, законність є основою діяльності держави і всіх її органів. Вона є складовою частиною механізму регулювання суспільних відносин та обов'язковою умовою правопорядку, державної і громадської дисципліни, важливим елементом демократії і культури. Без дотримання законності діяльність правоохоронних органів буде незаконною, недійсною, її результати не визнаватимуться ні суспільством, ні державою [16, с. 88-89]. Крім того, будь-які порушення законності під час кримінального провадження завжди викликають вибух негативних емоцій у населення. Свого часу Шарль де Монтеск'є слушно зазначив, що саме кримінальне судочинство найбільше у світі цікавить людей [315].

Діяльність органів розслідування, прокуратури, суду завжди перебувала в спектрі людської уваги та наукових досліджень. Зазначимо, що будь-яка діяльність здійснюється на основі певних засад, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її суб'єктів, орієнтує на досягнення певного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Нехтування засадами конкретної діяльності призводить до непослідовності, неузгодженості дій її суб'єктів та перешкоджає досягнути кінцевого результату провадження.

Засади є одним з елементів структури методології, які своєю незаперечністю покликані забезпечити концептуальність дослідження. Методологія дослідження засади законності в кримінальному провадженні в умовах сьогодення потребує критичного перегляду й уточнення традиційних методологічних засобів, сформованих українськими та зарубіжними науковцями. Водночас ми цілком поділяємо думку сучасних дослідників, що потрібно не лише кардинально переглянути здобутки попередників, а внести певні уточнення меж і напрямів засади законності та більш повно реалізувати їх евристичний потенціал [334, с. 11].

Методологічний стрижень у запропонованому дослідженні має об'єднати (синтезувати) напрацьовані попередниками дослідження щодо сутності засади законності в кримінальному провадженні з концепцією циклічності кримінального провадження та забезпечення його стадій належними процесуально-правовими засобами.

Зазначимо, що на відміну від підходів, які визначають світоглядно-філософську спрямованість процесу пізнання, засади визначають його основи [402, с. 11]. Будучи основними вихідними положеннями теорії, учення, науки, світогляду, центральними поняттями, визначальними ідеями, що поширюються на всі явища знань у галузі, де вони абстраговані, та висвітлюючи найсуттєвіші її положення, засади відрізняються значущістю, імперативністю та універсальністю [365, с. 45].

В.В. Назаров обґрунтовано відзначив, що засади кримінального провадження посідають чільне місце у КПК України, є фундаментом його побудови. Необхідність їх закріплення полягає в прагненні суспільства відгородити своїх членів від свавілля осіб, які наділені владними повноваженнями в кримінальному провадженні. Крім того, будучи першоосновою побудови всього кримінального провадження, засади визначають його тип і зміст законності відповідно до тих цілей і завдань, які за задумом законодавця повинні бути досягнуті в результаті кримінально-процесуальної діяльності [237, с. 36]. На думку О. В. Капліної, О. Г. Шило, В. М. Трофименка засадами кримінального провадження є закріплені в нормах кримінального процесуального права фундаментальні, найзагальніші положення, що містять сутнісні ознаки кримінального провадження, визначають рівень захищеності прав та свобод людини, побудову його системи (стадій та окремих проваджень) та є орієнтиром у діяльності учасників кримінального провадження[173, с. 64].

Вивченню засади законності присвячено чимало наукових праць, але ця проблематика знаходить доктринальне обґрунтування в контексті інших напрямів дослідження. Своє дослідження ми спрямували на вивчення змістовної концепції, нормативного змісту засади законності, розкриття її значення для кримінально-процесуальних відносин, вирішення проблем її реалізації в кримінальному провадженні, проведення аналізу реалізації засади законності не лише за кримінальним процесуальним законодавством України, а й з урахуванням процесуального законодавства Німеччини, яке є одним з найстабільніших як в Європі, так і світі.

Зазначимо, що засада законності історично нормативно розвивалася відповідно до розвитку процесуального законодавства. Німецький науковець П.-А. Альбрехт вважає, що принцип законності має давні європейські традиції і походить з часів розвитку розшукового інквізиційного процесу [10, с. 75].

У правовій традиції Німеччини й України роль засади законності та її шлях до прямого нормативного закріплення неоднозначний, але в будь-якому разі найкраще еволюцію цього явища можна простежити, спираючись на німецький досвід. Після другої світової війни німецькі вчені, досліджуючи зазначену проблематику, намагалися зміцнити правову державу і допомогти здійсненню правосуддя. На їх думку, громадяни повинні отримати можливість покладатися на закон і на своє особисте право, а органи та інститути держави повинні почати знову дотримуватися закону. Громадяни не будуть упевнені в такій державі, влада якої нехтує правами. Дотримання закону є необхідною умовою для забезпечення внутрішньої безпеки. Це саме є основним завданням й України.

Зазначимо, що на сьогодні завдяки проведенню порівняльно-правового аналізу засади законності в кримінальному процесі ФРН та України досягнуто відповідних теоретичних напрацювань. Одним з головних призначень сучасної юридичної науки є вирішення проблем правової системи держави, у тому числі на підставі раніше зроблених досягнень вітчизняної юриспруденції.

У вітчизняній процесуальній науці лише в середині XIX ст. з'явилися перші наукові роботи, у яких поряд з існуючою процедурою кримінальної процесуальної діяльності почали вивчати кримінальний процес Німеччини. Ці праці переважно мали оглядовий зміст і жодних висновків з приводу засади законності не містили. Учені-процесуалісти того часу, якщо й досліджували кримінальний процес Німеччини, робили це фрагментарно. Прикладом, М. Гартунг досліджував лише систему доказів у німецькому кримінальному процесі [58], М. Ланге частково зупинявся на тогочасних німецьких положеннях щодо побудови судової влади, у тому числі в межах кримінального процесу [190]. М. В. Духовський зосереджувався на вимогах німецького законодавства щодо гласності діяльності судів, ґенези впровадження цього поняття в кримінальному процесі Німеччини [91]. І. Г. Щегловітов вивчав вплив, у тому числі німецького кримінального процесуального законодавства, на судову реформу, яка відбувалася на початку-середині XIX ст. в Російській імперії [445], частиною якої, додамо, була на той час значна територія сучасної України.